Польща посилює міграційну політику, водночас дедалі гостріше відчуваючи нестачу працівників. Попри скорочення кількості робочих віз та жорсткіший контроль після візового скандалу, польська економіка й надалі значною мірою залежить від праці іноземців, насамперед громадян України. Чи вдається поєднати безпеку з потребами ринку праці? Про головні проблеми легального працевлаштування, майбутнє міграційної політики та роль українців на польському ринку праці розповідає президент компанії Legalito та експерт EWL Group Артур Гжегорчик. Запрошую вас послухати цю розмову:
— Уже кілька місяців підприємці повідомляють, що зросла кількість відмов у видачі робочих віз громадянам таких країн, як Україна, Молдова, Білорусь. Чи ви як компанія, яка займається легалізацією та працевлаштуванням, справді спостерігаєте такі зміни? І як це впливає на вашу роботу?
— Загалом статистика показує, що Польща за останні два-три роки суттєво обмежила кількість виданих робочих віз. Якщо дивитися навіть у піврічному вимірі, то кількість віз зменшилася зі 162 тисяч у першому півріччі 2023 року до 93 тисяч у першому півріччі 2025 року. Найновіші дані Міністерства внутрішніх справ і адміністрації показують 16 тисяч віз у першому кварталі 2026 року проти 123 тисяч у першому кварталі 2022 року. Тобто 16 тисяч проти 123 тисяч. Це лише підтверджує, що система стає більш герметичною.
Однак з точки зору роботодавця це означає, що легальний міжнародний набір працівників, які сьогодні є необхідними для задоволення потреб ринку праці, став значно складнішим, потребує набагато тривалішого планування і великої частки везіння, щоб отримати таку візу. Ми це бачимо. Як EWL Group, яка займається рекрутацією та забезпеченням підприємств працівниками, ми це бачимо. Як Legalito також бачимо, що наші клієнти дедалі довше чекають на своїх працівників, через що не можуть планувати, наприклад, виробничі цикли, а цих людей просто бракує.
— Польський уряд пояснює це необхідністю посилення захисту польських кордонів після візового скандалу. Чи, на вашу думку, таке обґрунтування справді має під собою підстави? Чи, можливо, йдеться про те, що ми загалом спостерігаємо в європейських суспільствах, зокрема й у Польщі, певний поворот праворуч у міграційній політиці? І чи справді це допомагає зробити систему більш захищеною? Адже ви як компанія, яка займається легальним працевлаштуванням, також зацікавлені в тому, щоб ця система працювала законно та ефективно.
— Першою й абсолютно необхідною умовою для того, щоб забезпечити легальну систему працевлаштування іноземних працівників, є зрозуміле, передбачуване міграційне законодавство. Без такого міграційного права, яке було б зрозумілим як для підприємців, так і для іноземців, існує великий ризик того, що підприємці почнуть вдаватися до нелегального працевлаштування, а на ринку виникатимуть компанії, які існуватимуть лише для того, щоб постачати працівників, не зважаючи на законність їхнього перебування чи роботи.
Не хочу коментувати політику. Я експерт і завжди дивлюся на цифри. Загальний попит на працівників залишається високим. У 2025 році він був дещо нижчим, але зараз ми бачимо, що попит уже вищий, ніж торік. Цей рік для ринку праці значно кращий саме в тому сенсі, що потреба у працівниках зростає. Загалом польські фірми й надалі страждають через високу нестачу працівників.
Я погоджуюся, що цю систему потрібно змінювати. Її потрібно змінювати, необхідно переводити її в онлайн, тобто повністю електронізувати цей процес. Однак при цьому не слід обмежувати легальні шляхи міжнародного працевлаштування, які є підтримкою для тих галузей, що реально цього потребують.
Сьогодні у мене складається враження, але це триває вже кілька років, що ми, як то кажуть, «виливаємо дитину разом із водою». Тобто, одночасно працюючи над тим, щоб зробити систему більш захищеною й очистити її від зловживань, ми робимо щось таке, що не дозволяє легально працюючим компаніям і добросовісним підприємцям набирати працівників та забезпечувати безперервність свого виробництва.
Сьогодні ми маємо ситуацію, коли середня кількість вільних робочих місць становить від 93 до 150 тисяч — залежно від того, за який місяць дивитися статистику. Ми бачимо, що кількість новостворених робочих місць зростає, звичайно, є й ліквідовані робочі місця, але попит на працівників залишається величезним.
Треба пам'ятати, що дані Закладу соціального страхування (ZUS) і Головного статистичного управління (GUS) показують: кількість працюючих іноземців у Польщі зростає фактично від півріччя до півріччя, з року в рік. Сьогодні саме іноземці значною мірою заповнюють дефіцит, якщо йдеться про систему соціального страхування, а також про нестачу працівників, тобто вони заповнюють вакантні робочі місця.
Цікаво також, що статистика показує: легальна праця іноземців концентрується саме в ключових для функціонування польської економіки галузях. Це промисловість, транспорт, складська логістика, допоміжні послуги, будівництво. Саме ці сектори повідомляють про найбільшу потребу в працівниках. Тобто йдеться про виробництво, склади, логістику, виконання замовлень. Саме ці елементи рухають польську економіку вперед.
Тому боротьба зі зловживаннями в системі легалізації повинна йти паралельно зі збереженням ефективних, легальних шляхів міжнародного працевлаштування.
У своїй роботі я маю безліч випадків, коли саме через те, що підприємець дуже довго чекає на працівників або взагалі не отримує їх через усі ті причини, про які я вже говорив, він випадково натрапляє на недобросовісного посередника. Такий посередник запевняє, що все законно, але фактично допомагає працевлаштувати нелегальних працівників. Повірте мені, якби ми могли побудувати систему так, щоб вона була передбачуваною й ефективною, кількість таких нелегальних посередників суттєво скоротилася б.
— На вашу думку, які головні системні недоліки існують сьогодні, якщо говорити про легалізацію та чесне і законне працевлаштування іноземців у Польщі? Що потрібно змінити саме з точки зору системи? Ми бачимо, наприклад, що в деяких воєводствах час очікування дозволу на тимчасове перебування вже перевищує півтора року. Що необхідно зробити? І чи взагалі польські посадовці бачать цю проблему? Чи вони лише грають на публіку, скорочуючи кількість робочих віз?
— Загалом, коли я зустрічаюся з підприємцями, а зустрічаюся з ними тому, що консультую їх або надаю їм послуги, то нестача працівників є однією з найбільших проблем польського бізнесу. До цього додаються високі ціни на енергоносії, нестабільність законодавства, проблема підготовки кваліфікованих кадрів і, власне, нестача працівників. Це чотири основні чинники.
Тепер виникає питання: чи можемо ми сьогодні взагалі відмовитися від працівників-іноземців? Чи можемо ми побудувати польський ринок праці таким чином, щоб іноземців на ньому не було? Відповідь проста: ні. Ми не можемо собі цього дозволити.
Зараз у Польщі діє міграційна стратегія, відбуваються зміни, є, власне, MOS 2.0 — своєрідна спроба цифровізації цих процедур, з якою я погоджуюся і яку підтримую, тому що ми бачимо, що, наприклад, щодо заяв, поданих через систему MOS 2.0, процедура виглядає так: після подання заяви іноземця викликають на так зване зняття відбитків пальців. Це відбувається значно швидше, ніж за стандартною процедурою. Тож цікаво, що саме ті, хто подав заяву вже за новою формулою, сьогодні отримують такі виклики набагато швидше.
Однак фактично ми виправляємо лише дуже маленький елемент усієї системи, адже ця система складається з віз, дозволів, заяв, карт побиту, але також до неї входить те, про що ви весь час говорите, — внутрішня риторика щодо того, кого саме ми потребуємо.
Звичайно, про іноземців можна говорити все що завгодно, але з погляду ринку праці вони нам просто необхідні з двох причин. По-перше, як держава ми завдяки цьому стаємо заможнішими, а частину робіт — і це прозвучить досить жорстко — які колись виконували поляки, самі поляки вже не хочуть виконувати. По-друге, через те, що наша економіка зростає, вона залишається дуже трудомісткою. Тобто всі виробництва, склади — вони й далі потребують працівників. Так само це стосується ІТ-галузі, так само — висококваліфікованих менеджерів та інженерів.
Скажу лише, що я розраховую на певні проривні зміни в підході. І, боронь Боже, я не маю на увазі скасування заходів із посилення контролю системи. Однак я дуже сподіваюся на зміни, які випливатимуть із системного підходу до ринку праці та працевлаштування іноземців у зв'язку з будівництвом атомної електростанції та Центрального комунікаційного порту, адже ці два великі будівельні проєкти приблизно збігатимуться в часі. Згідно з усіма аналітичними прогнозами, ці два проєкти стануть справжньою «чорною дірою» для ринку праці. Тобто вони поглинуть десятки тисяч працівників, адже йдеться не лише про людей, які безпосередньо працюватимуть на цих об'єктах, а й про численних субпідрядників.
Тому я припускаю, що тоді настане час не для лібералізації законодавства, а для пошуку відповіді на запитання, яким саме способом — через квотування чи визначення пріоритетних напрямків — забезпечити польський ринок праці необхідною робочою силою.
— Нещодавно були оприлюднені дані Головного статистичного управління щодо працівників з-за кордону. 70% із них — це громадяни України, приблизно 13% — громадяни Білорусі, а решта — близько одного-півтора відсотка або навіть менше. Тому я хотіла б попросити вас, якщо це взагалі можливо, порівняти ці дві групи. Чи відрізняються вони між собою з погляду галузей, у яких працюють? Чи вони дуже схожі між собою і їх практично неможливо розрізнити, якщо йдеться про питання легалізації, працевлаштування чи переїзду? Хоча сам переїзд, мабуть, усе ж таки відрізняється, адже Білорусь фактично відрізана, але рух через Білорусь усе одно триває.
— Так, рух і далі триває. До того ж у Польщі проживає досить велика білоруська громада.
Тут є кілька площин — юридична і фактична. З юридичної точки зору, зрозуміло, що в'їзд громадян України на територію Польщі сьогодні є найменш складним. Є тимчасовий захист, якщо йдеться про працевлаштування, є процедура повідомлення про доручення роботи. Усе це працює найефективніше. Крім того, громадяни України вже давно становлять тут велику спільноту, і все це призводить до того, що сьогодні українці, які перебувають тут із 2022 року або прибули ще раніше — адже вони приїжджали й до цього за заявами, за візами, — почуваються тут, не хочу сказати як удома, але значно комфортніше, ніж іноземці, які приїхали місяць, два чи три місяці тому. Це також означає, що вони менш мобільні. Тобто вони шукають роботу поблизу того місця, де вже працюють, рідше змінюють місце роботи. Вони просто почуваються впевненіше й безпечніше.
Натомість працівники з більш віддалених країн, по-перше, від самого початку потребують підтримки — у пошуку роботи, житла. Вони, що цілком природно, почуваються менш упевнено, а тому є більш мобільними, можуть переїжджати з місця на місце, оскільки ще не пустили такого коріння, як громадяни України. Крім того, їхній шлях легалізації є значно довшим. Адже, як ми вже говорили про візи чи дозволи, усе це триває, і сам час очікування також призводить до того, що людині значно важче зважитися обрати Польщу. Якщо на отримання дозволу, який є лише першим етапом для отримання візи, іноді доводиться чекати 90 днів, а раніше в окремих воєводських управліннях — навіть 120 днів, то за цей час рішення людини може змінитися. Тому сьогодні треба бути справді дуже мотивованим, щоб приїхати до Польщі. Саме так це зараз виглядає.
— Чи існує взагалі шанс на покращення ситуації для цих людей у сфері легалізації найближчим часом? Чи такого шансу немає? Бо наразі важко зробити однозначний висновок.
— На мою думку, якщо говорити про перспективи, то сьогодні реального шансу на горизонті не видно. Здається, що ситуація точно не покращиться. Цілком можливо, що вона навіть погіршиться. Перший момент полягає саме в цьому: погіршення означатиме подальше посилення контролю щодо працевлаштування іноземців у Польщі.
Водночас шансом можуть стати великі інфраструктурні проєкти, які нас очікують. Саме з ними я пов'язую надію на певний перелом і повернення до загальнонаціональної дискусії про те, навіщо сьогодні ми повинні приймати іноземців, на яких умовах, з яких напрямків, як створити таку систему, яка забезпечувала б передбачуваність і впевненість.
Тобто якщо мені справді потрібні працівники, тому що, наприклад, моя фабрика чи моє підприємство їх потребує, а я не можу знайти польського працівника або не можу знайти працівника з відповідною кваліфікацією, то я повинен знати, по-перше, звідки я можу запросити такого працівника, тобто з якої країни він може приїхати. По-друге, я беру на себе відповідальність за його навчання, його перебування, місце проживання. Однак водночас я повинен знати, що, скажімо, через пів року він уже приїде до мене. Чому? Тому що тоді я можу запланувати, що, наприклад, у серпні вироблю певний обсяг тієї продукції, яку виготовляю. Я вважаю, що саме така передбачуваність і впевненість у веденні бізнесу сприяють економічному розвитку.
Матеріал підготувала Дарʼя Юрʼєва