Українська енергетика готується до наступного опалювального сезону через десятки закупівель — від трансформаторів і кабелів до газових турбін та когенераційних установок. Через Фонд підтримки енергетики України на момент проведення Конференції з відновлення України в Гданську в різних стадіях закупівель перебувало обладнання приблизно на 680 мільйонів євро. Як формується цей перелік, хто визначає пріоритети, як працюють тендери та чому Фонд зацікавлений у більшій кількості постачальників — розбираємо механізм, який зараз забезпечує українську енергетику необхідним обладнанням.
Підготовка енергосистеми до зими починається задовго до того, як споживачі збільшують використання електроенергії та тепла. Для українських енергетичних компаній це означає насамперед пошук і закупівлю обладнання, необхідного для відновлення пошкоджених об’єктів, посилення мереж та забезпечення резервних потужностей.
Одним із основних механізмів для таких закупівель є Фонд підтримки енергетики України, яким адмініструє Секретаріат Енергетичного співтовариства. На момент проведення Конференції з відновлення України у Гданську через Фонд у різних етапах закупівель перебувало обладнання приблизно на 680 мільйонів євро. Понад 123 мільйонів євро становили закупівлі, відкриті для подання пропозицій, готувалися оголосити ще про майже 200 мільйонів євро закупівель.
Ці цифри показують масштаб попиту, з яким зараз працює українська енергетика. Водночас для самого Фонду важливе питання полягає у швидкості та вартості постачань. Саме тому Секретаріат закликає виробників і постачальників активніше виходити на тендери.
«Нам потрібно більше конкуренції», — пояснює директор Секретаріату Енергетичного співтовариства Артур Ларковський. За його словами, більша кількість учасників дозволяє одночасно працювати над двома завданнями — знижувати вартість обладнання та скорочувати строки його постачання.
Серед потенційних постачальників Фонд розглядає виробників турбогенераторів, газотурбінних генераторів, вимикачів високої напруги, мобільних підстанцій та іншого обладнання, якого потребує українська енергосистема.
Попит формується безпосередньо на рівні українських енергетичних компаній. Вони оцінюють пошкодження своїх об’єктів після російських атак, визначають, яке обладнання необхідно замінити або відновити, і готують технічні специфікації. Далі ці потреби надходять до Міністерства енергетики.
Міністерство очолює спеціальну робочу групу, яка визначає пріоритетність запитів. Після цього перелік потреб передають Секретаріату Енергетичного співтовариства та Фонду. Якщо для конкретної закупівлі є фінансування, кошти резервують і потребу передають закупівельному агенту.
Ця схема має важливе значення для постачальників. За словами керівника підрозділу Фонду підтримки енергетики України Адама Балога, після того, як закупівля виходить на платформу, кошти для неї вже зарезервовані. Тому відсутність грошей у Фонді в загальному розумінні не означає, що постачальнику не заплатять за вже укладеним контрактом.
Ідеться про різні речі: якщо Фонд не має вільних коштів для нових запитів, він не може запустити додаткові закупівлі. Водночас кошти під уже оголошену закупівлю резервують окремо. Постачальник отримує оплату після виконання умов договору — за умови своєчасного постачання, відповідності обладнання вимогам та його прийняття замовником.
Загалом, за словами Балога, підписані зобов’язання Фонду становлять близько 1,96 мільярда євро. За останні чотири роки Фонд здійснив близько 3500 платежів.
При цьому Фонд не визначає, яке підприємство виграє тендер. Ролі учасників процесу розділені. Українські енергетичні компанії формують потреби, Міністерство визначає пріоритети, Фонд забезпечує фінансування та платежі, а безпосередньо закупівлю проводить незалежний закупівельний агент.
Для бізнесу це означає, що домовлятися про перемогу безпосередньо із Секретаріатом немає сенсу. Участь у закупівлі відбувається через електронну платформу, а всі учасники мають отримувати однаковий доступ до інформації.
Генеральний директор закупівельного агента UTA Андрій Левкунюк пояснює, що після реєстрації компанія отримує доступ до тендерної документації, може поставити запитання та подати пропозицію. Комунікація після оголошення тендера відбувається через платформу.
У пропозиції перевіряють відповідність технічним вимогам, кваліфікацію компанії, досвід та фінансовий стан. Далі пропозиції ранжують за ціною, а залежно від конкретної закупівлі — також за строками постачання. Для української енергетики останній фактор може бути критичним: обладнання потрібне до початку опалювального сезону, а в окремих випадках — значно раніше.
Саме строки постачання можуть стати конкурентною перевагою виробника. У закупівельному агентстві окремо закликають компанії повідомляти про обладнання, яке вже є на складах і може бути швидко доставлене в Україну.
Для іноземних компаній одним із практичних моментів є умови постачання. За словами Левкунюка, у закупівлях переважно використовують DDP — тобто постачальник бере на себе організацію доставки до визначеного місця призначення з урахуванням відповідних митних процедур та витрат.
Водночас компаніям варто уважно читати тендерну документацію. Пропозиції приймають українською або англійською мовами, а всі необхідні документи та вимоги прописуються безпосередньо в умовах конкретної закупівлі.
Окреме питання — технічні вимоги. Українські енергокомпанії формують їх з огляду на реальні умови експлуатації та характеристики пошкоджених об’єктів. Через це специфікація іноді може виглядати вузькою і потенційно обмежувати кількість виробників, які здатні взяти участь.
У закупівельному агентстві кажуть, що такі ситуації перевіряють. Постачальник може звернутися через процедуру роз’яснень і запропонувати змінити вимогу, якщо його обладнання відповідає потребі, але має іншу технічну характеристику. Якщо вимога справді необґрунтовано звужує конкуренцію, до тендерної документації можуть внести зміни.
Це важливо і для самих українських енергокомпаній. Їм потрібно отримати обладнання, яке працюватиме на конкретному об’єкті, але водночас надмірно вузькі специфікації можуть зменшити кількість пропозицій і, відповідно, підвищити ціну або збільшити строки постачання.
Пріоритети закупівель цього року також стали ширшими. Міністерство енергетики виділяє три основні блоки: обладнання для відновлення енергосистеми, матеріали для фізичного захисту та обладнання для розподіленої генерації. Окремо передбачені спеціальні транспортні засоби та частина обладнання для модернізації й оптимізації роботи системи.
До першої категорії входять трансформатори, розподільчі пристрої, кабелі та інше електротехнічне обладнання для підстанцій. Також закуповують когенераційні установки, газові турбіни та спеціальний транспорт.
Розподілена генерація стала окремим напрямом через необхідність зменшувати залежність від великих централізованих об’єктів. Після масштабних атак на енергосистему Україні потрібні потужності, які можна розміщувати ближче до споживача і швидше відновлювати у разі пошкоджень.
Частина закупівель стосується обладнання, яке формально можна назвати модернізацією, хоча його завдання часто безпосередньо пов’язані з експлуатацією системи під час війни. Наприклад, реклоузери можуть допомагати локалізувати відключення під час ремонтів або пошкоджень і таким чином зменшувати масштаб перебоїв.
Потреба в новому обладнанні залежить від конкретної ситуації на місцях. Якщо через пошкодження підстанції значна частина міста залишається без електропостачання, пріоритетом буде якнайшвидше відновлення цієї підстанції. У такому випадку закупівля спрямована передусім на заміну пошкодженого обладнання.
В інших випадках енергетичні компанії можуть використовувати відновлення для переходу на нові технічні рішення. Представники Міністерства енергетики зазначають, що українські компанії вже мають досвід роботи з системою в умовах постійних атак і готові розглядати технології, які можуть зробити її більш гнучкою та стійкою.
Для постачальників це відкриває можливість пропонувати не лише стандартне обладнання, а й технічні рішення та інженерну підтримку. Якщо для використання нового обладнання потрібні монтаж, введення в експлуатацію або польова інженерна допомога, такі послуги можуть бути включені до закупівлі. В окремих випадках постачальник може об’єднатися з іншою компанією та подати спільну пропозицію.
Втім тут також є межа. За словами представників Фонду, його закупівлі зараз орієнтовані передусім на конкретні потреби енергетичних компаній. Якщо обладнання потрібно для відновлення пошкодженого об’єкта, рішення про його характеристики ухвалює компанія, яка експлуатує цей об’єкт і знає його технічні умови.
Ще один фактор, який впливає на швидкість постачань, — митні та податкові процедури. Для визначених категорій пріоритетного енергетичного обладнання передбачені відповідні звільнення від українських мит і податків, що має спростити його ввезення.
У результаті система закупівель працює як ланцюг із кількох етапів: енергокомпанія визначає потребу, Міністерство встановлює пріоритет, Фонд резервує фінансування, закупівельний агент оголошує тендер, а виробники та постачальники конкурують за контракт.
Для України ключовим у цьому процесі залишається час. До початку зими обладнання має не просто бути закупленим — його потрібно виготовити, доставити, встановити та ввести в експлуатацію. Для Фонду це означає необхідність залучати більше постачальників і скорочувати строки процедур.
Для бізнесу логіка участі також доволі практична: перевіряти відкриті закупівлі, оцінювати відповідність продукції технічним вимогам, подавати пропозиції та конкурувати ціною і строками. А для виробників, які мають готове обладнання або можуть швидко переорієнтувати виробництво, нинішній попит української енергетики означає конкретний ринок із уже зарезервованим фінансуванням під оголошені закупівлі.
28:23 008299F5.mp3 Фонд підтримки енергетики: як формується попит на обладнання для України
Володимир Гарматюк