Українська Служба
Додати як бажане джерело в Google

Додайте нас до пріоритетних джерел у Google, щоб наші новини відображалися у Вас на початку результатів пошуку.

Газова залежність як політична зброя: чому повернення Росії до ЄС малоймовірне

13.11.2026 18:30
Попри наполегливі спроби Дональда Трампа повернути російський газ на європейський ринок, реалізація такого сценарію стикається з політичними, юридичними та технічними перешкодами. Чому навіть наявність газопроводів не означає можливості відновити постачання, які країни залишаються залежними від російського газу та чи може Москва знову перетворити енергетику на інструмент впливу? Про це розповів президент Центру глобалістики «Стратегія-21» Михайло Гончар.
Аудіо
  • Газова залежність як політична зброя: чому повернення Росії до ЄС малоймовірне
 .
Ілюстративне фото.Автор: Vuo - Власна робота, CC BY-SA 4.0, https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=71382268

Спроби американського президента повернути російський газ до Європи навряд чи матимуть успіх, - вважає президент Центру глобалістики «Стратегія-21» Михайло Гончар. За його словами, ці ініціативи спираються на переконання Дональда Трампа, що він здатний домогтися будь-якого політичного результату, однак європейські реалії цьому суперечать.

Експерт звертає увагу на те, що частина політичних сил у Європі просуває повернення російського газу під приводом високих цін на альтернативні енергоносії. Серед прихильників такого підходу він називає Німеччину та країни, які зберегли енергетичну прив'язку до Росії, зокрема Словаччину й Угорщину. Водночас позиція Європейського Союзу залишається іншою: країни ЄС мають повністю відмовитися від російського газу до осені 2027 року. Проти повернення російських енергоносіїв виступають також Польща, країни Балтії та Фінляндія. На думку Гончара, спроба заробити на європейському ринку, перепродаючи йому російський газ, приречена на фіаско.

Окремо експерт аналізує технічні можливості відновлення газових маршрутів до Європи. Він наголошує, що Сербія та Туреччина не є членами Європейського Союзу, а тому їхні позиції не визначають загальноєвропейську енергетичну політику. Нині єдиним магістральним маршрутом, яким російський газ може надходити до країн ЄС, залишається друга нитка Турецького потоку. Основними його споживачами є Угорщина, Сербія та частково інші сусідні держави.

Щодо Північного потоку-2, то навіть за наявності політичного рішення його запуск потребуватиме юридичного врегулювання, діагностики та ремонтних робіт, на що знадобиться щонайменше кілька місяців.

Не менш проблематичним є відновлення транзиту через Україну: традиційні маршрути перебувають у зоні бойових дій і практично зруйновані, а альтернативний коридор не використовувався близько 23 років. Польща, зі свого боку, принципово відмовилася від російського газу, переорієнтувавши постачання на норвезький газ через Baltic Pipe та скраплений газ зі США і Катару.

Підсумовуючи, Михайло Гончар наголошує, що технічна можливість транспортування газу ще не означає політичної готовності європейських держав повертатися до співпраці з Росією. Він не виключає подальшого тиску та маніпуляцій з боку Москви, яка роками поширює твердження про неминучі економічні проблеми Європи без російських енергоносіїв.

Однак досвід 2022 року, коли обсяги російського газу на європейському ринку скоротилися майже вдесятеро, засвідчив, що Європейський Союз здатний адаптуватися. Тож попри спроби Росії та її потенційних партнерів повернути колишні енергетичні зв'язки, нинішня ситуація не дає підстав вважати відновлення масштабного російського газового експорту до Європи реалістичним ані зараз, ані в найближчому майбутньому.

Запрошуємо послухати розмову в доданому звуковому файлі або в подкастах.

Олексій Бурлаков