У Балтійському регіоні швидко розвивається енергетична інфраструктура. Країни будують нові електростанції, прокладають підводні кабелі, розвивають морську вітроенергетику та газову інфраструктуру. Водночас зростає залежність країн одна від одної.
Про це говорили учасники Балтійської енергетичної конференції у Варшаві. Одна з головних тем — як захищати не окремі об’єкти, а всю систему, яка складається з енергетики, портів, телекомунікацій та іншої критичної інфраструктури.
«Балтійське море дедалі більше стає простором, де перетинаються енергетика, торгівля, комунікації та безпека», — сказав засновник і президент Фонду Казимира Пуласького Збігнєв Пісарський.
За його словами, електричні кабелі, телекомунікаційні лінії, газова інфраструктура, порти та морські вітрові електростанції вже не можна розглядати як окремі елементи. Інцидент з одним об’єктом може вплинути на роботу інших систем.
Саме тому фонд створив Baltic Resilience Initiative. Ініціатива має об’єднати операторів інфраструктури, державні органи, структури безпеки та експертів. Її завдання — визначити, де між ними є прогалини у взаємодії, і підготувати практичні рекомендації.
Директор програми з енергетики та стійкості Фонду Казимира Пуласького Мацей Буковський звернув увагу на інший бік проблеми. За його словами, об’єднання енергетичних систем підвищує їхню стійкість, але водночас створює ризик ланцюгових наслідків.
«Ми не можемо дивитися окремо на польську, литовську чи шведську систему. Треба дивитися на них як на одну взаємопов’язану систему», — сказав він.
Як приклад Буковський навів польський LNG-термінал. Якщо газ, який через нього надходить, використовують не лише в Польщі, а й в інших країнах, зокрема в Україні, то проблеми з роботою термінала можуть мати наслідки за межами країни.
На конференції також говорили про різницю між технічною стійкістю інфраструктури та механізмами управління нею. За словами Буковського, інфраструктура розвивається швидше, ніж правила та механізми координації між країнами й секторами.
За останні три роки в регіоні сталося багато інцидентів, зокрема пов’язаних із навмисним пошкодженням інфраструктури. При цьому складно оцінити не лише вартість ремонту окремого об’єкта, а й наслідки для всієї енергетичної системи.
«Компанія може порахувати, скільки коштуватиме ремонт. Але значно складніше порахувати, що означає ця подія для всієї системи», — пояснив Буковський.
На його думку, підхід до захисту інфраструктури має змінюватися: важливо не лише захищати кожен окремий об’єкт, а й забезпечувати роботу системи навіть у разі пошкодження її частини.
У цьому контексті на конференції окремо говорили про досвід України. Буковський зазначив, що українська енергосистема продовжує працювати після масштабних атак завдяки резервуванню та можливості швидко відновлювати пошкоджені об’єкти.
Водночас, за його словами, неможливо фізично захистити кожен елемент енергосистеми від будь-якої атаки. Тому частину ресурсів потрібно спрямовувати на резервні потужності, швидке відновлення та підготовку персоналу.
Окреме питання — захист від атак дронами. Самого придбання систем захисту недостатньо. Потрібні оцінка ризиків, підготовка персоналу, фізичне укріплення об’єктів і заздалегідь підготовлені процедури дій у разі атаки.
Буковський також говорив про гібридні загрози. За його словами, вони можуть бути спрямовані не лише на фізичне знищення інфраструктури, а й на використання слабких місць в управлінні системою. Він навів російський підхід як приклад, коли між станами війни та миру використовується широкий спектр інструментів для досягнення політичних цілей.
Ще один напрям — використання даних для оцінки ризиків. Йдеться про те, щоб аналізувати попередні інциденти, знаходити повторювані проблеми та враховувати їх ще на етапі проєктування нової інфраструктури.
Про стійкість енергетичної інфраструктури говорила також віцепрезидентка зі стратегії Equinor Аліса Гелен Тефре. Вона представила досвід Норвегії та роботи компанії в Північному морі.
За її словами, енергетична безпека — це не лише питання ціни. Вона також залежить від стабільності інфраструктури, надійності постачання та довгострокових відносин із партнерами.
Тефре зазначила, що Норвегія забезпечує близько 30% споживання газу в Європі та близько 20% споживання нафти. Equinor, за її словами, управляє близько 8800 км трубопроводів, якими норвезький газ постачається до Європи.
Для компанії, за її словами, одним із ключових питань залишається безпека працівників та інфраструктури. Йдеться як про кіберзагрози, так і про фізичну безпеку. У цій сфері Equinor співпрацює з державними структурами, НАТО, іншими компаніями та країнами.
Окремо Тефре розповіла про досвід Норвезького континентального шельфу. Вона виділила три елементи: конкуренцію, розподіл ризиків і співпрацю між державою, бізнесом та працівниками.
У норвезькій моделі компанії конкурують за ліцензії, а після їх отримання працюють разом у межах спільних проєктів. Оператор відповідає за роботу проєкту, а партнери можуть контролювати його рішення та ставити їх під сумнів.
Ще один елемент — розподіл фінансових ризиків. Тефре навела як приклад норвезьку податкову систему для нафтової галузі. Ставка податку для видобувних компаній становить 78%, при цьому податкова база враховує витрати та доходи. Для морської вітроенергетики, за її словами, часто використовують контракти на різницю, які також дають змогу розподіляти ризики між державою та інвесторами.
Третій елемент — взаємодія держави, бізнесу та профспілок. У Норвегії для цього працюють формальні та неформальні майданчики. Держава ухвалює рішення, але враховує позиції інших сторін.
Досвід України та Норвегії на конференції розглядали як два різні приклади того, як підвищувати стійкість енергетики. Український досвід показує важливість резервування та швидкого ремонту після пошкоджень. Норвезький — значення передбачуваних правил, розподілу ризиків і постійної взаємодії держави та бізнесу.
Для Балтійського регіону питання полягає в тому, як врахувати ці принципи під час розвитку нових енергетичних проєктів і координації між країнами.
26:08 TRANSFORMACJA_2026_09_26.mp3 ЕНЕРГЕТИЧНА ТРАНСФОРМАЦІЯ. Балтія інтегрує енергетику: стійкість системи важливіша за об’єкти
Володимир Гарматюк