Можливі обмеження на імпорт окремих видів української агропродукції після майбутнього вступу України до ЄС вже є темою обговорення у Європейському Союзі. Чому питання українського зерна залишається таким чутливим для Польщі та інших країн Центральної Європи, чи справді українські аграрії становлять загрозу для європейських фермерів і що Україна може протиставити можливим торговельним обмеженням? Про це у програмі «Профіт» Української служби Польського радіо розповів економічний оглядач Interfax-Ukraine Олександр Крамаренко.
Українська агропродукція вже відповідає європейським стандартам
За словами Олександра Крамаренка, говорити про конкретні умови майбутнього вступу України до ЄС поки що зарано — насамперед тому, що невідомо, коли саме цей вступ відбудеться. Водночас Євросоюз уже змушений обговорювати потенційні наслідки приєднання великого українського аграрного виробника до єдиного європейського ринку.
Україна вже сьогодні постачає до ЄС значні обсяги сільськогосподарської продукції. Причому йдеться не лише про зерно.
«Українська продукція відповідає європейським стандартам», — наголошує Крамаренко.
За його словами, українські виробники успішно експортують до Європи як фуражне, так і продовольче зерно. Серед інших товарів — концентрат яблучного соку, заморожені овочі та інша продукція, до якої в ЄС висуваються досить жорсткі вимоги.
Тобто проблема, на його думку, полягає не в тому, що українська продукція нібито не відповідає європейським нормам. Навпаки — українські компанії вже навчилися працювати за цими стандартами.
Чому українське зерно потрібне Європі
Певною мірою нинішня ситуація показала і зворотний бік залежності Європи від української агропродукції.
Спеціальний режим торгівлі, який діяв для українського експорту до ЄС, зокрема допоміг європейським виробникам тваринницької продукції. Крамаренко наводить приклад Іспанії, яка через посуху зіткнулася з проблемами із забезпеченням кормами.
Українське зерно, передусім кукурудза, надходило до Іспанії мільйонними обсягами. Це дозволяло підтримувати тваринництво, зберігати поголів'я та стримувати зростання цін на м'ясо і молочну продукцію.
Таким чином, Україна для Європи є не лише конкурентом, а й важливим постачальником сировини та продовольства.
Чому найбільше занепокоєння — у Центральній Європі
Найбільше побоювань щодо українського аграрного експорту висловлюють країни Центральної та Східної Європи, зокрема Польща та Словаччина.
Одна з причин — структура їхнього сільського господарства. У цих країнах значну роль відіграють відносно невеликі фермерські господарства, яким складніше конкурувати з великими українськими аграрними компаніями.
Український агробізнес має можливість використовувати великі сучасні машини, автоматизацію, дрони та інші технології, які дозволяють знижувати собівартість виробництва.
«Український виробник може бути конкурентнішим просто завдяки масштабу та технологіям», — пояснює експерт.
Водночас, за його оцінкою, попередній режим вільнішого доступу української продукції до європейського ринку не призвів до катастрофічних наслідків для сільського господарства ЄС.
Польське питання: економіка чи внутрішня політика?
Особливо гостро проблема українського зерна проявилася у Польщі.
Нині Польща дозволяє транзит української агропродукції своєю територією, але обмежує її потрапляння на власний внутрішній ринок.
На думку Крамаренка, аграрне питання в Польщі неодноразово використовували і як інструмент внутрішньої політики.
Протести фермерів та вимоги обмежити український імпорт стали важливим елементом політичної боротьби, особливо напередодні виборів.
При цьому, як зазначає експерт, не вся українська продукція однаково конкурує з польською. Наприклад, ситуація з кукурудзою відрізняється від ситуації з пшеницею. Кліматичні умови та масштаби виробництва роблять конкуренцію в окремих сегментах меншою, тоді як українська пшениця може безпосередньо конкурувати з польською.
Тому Польща, на його думку, і надалі намагатиметься домогтися особливих умов для чутливих категорій аграрного імпорту.
Чому про майбутні обмеження говорять уже зараз
Майбутній вступ України до ЄС вимагатиме погодження позицій усіх 27 держав-членів. Саме тому країни заздалегідь формулюють свої інтереси та намагаються заручитися підтримкою партнерів.
У цьому процесі неминуче зіткнуться різні інтереси.
Одні країни зацікавлені в імпорті українського зерна, оскільки воно необхідне їхньому тваринництву та харчовій промисловості. Інші, навпаки, хочуть максимально захистити власних фермерів.
Тому переговори можуть відбуватися за принципом компромісу: країни Центральної Європи вимагатимуть додаткової підтримки своїх фермерів, а натомість можуть погодитися на ширший доступ української продукції до європейського ринку.
Україна також має відстоювати власні інтереси
Крамаренко наголошує: Україна не повинна сприймати майбутні переговори лише як процес, у якому Брюссель і окремі країни ЄС визначатимуть умови для Києва.
Україна має так само активно працювати з усіма державами-членами ЄС, шукати союзників і пояснювати власні економічні інтереси.
Як приклад експерт наводить Польщу: Варшава, ухвалюючи рішення щодо українського аграрного імпорту, не чекала дозволу Парижа чи Берліна. Отже, і Україна повинна мати власну переговорну позицію та активно її захищати.
Чи може Україна відповісти обмеженнями?
У разі посилення обмежень Україна теоретично також може використовувати торговельні інструменти.
Одним із можливих напрямів Крамаренко називає молочну продукцію, зокрема польські сири та інші товари, які завдяки масштабним європейським програмам підтримки є конкурентними на українському ринку.
Для України ця проблема особливо гостра через величезні збитки, яких зазнала промисловість унаслідок російських атак на енергетичну інфраструктуру.
Втім можливості для жорсткої відповіді обмежені. Україна значною мірою залежить від польської території для транзиту своїх товарів, тому будь-які торговельні заходи мають враховувати ширший економічний контекст.
Після війни Україні знадобиться підтримка аграрного сектору
Окреме питання — майбутнє українського сільського господарства після завершення війни.
За словами експерта, Україні знадобляться масштабні програми підтримки аграрного сектору. Йдеться не лише про відновлення зруйнованої інфраструктури, а й про розмінування територій.
Міни залишаються одним із найбільших факторів, які обмежують використання українських сільськогосподарських земель.
При цьому розраховувати на те, що ЄС безпосередньо фінансуватиме український аграрний експорт, навряд чи варто. Натомість значно реалістичнішою є підтримка відновлення економіки, інфраструктури та гуманітарного розмінування.
Міф про «надзвичайно сильне» українське сільське господарство може нашкодити
Крамаренко також застерігає від надмірно оптимістичного уявлення про український аграрний сектор.
Україну часто сприймають як надзвичайно потужного виробника, який після вступу до ЄС може одразу отримати величезну перевагу на європейському ринку.
Однак війна суттєво змінила ситуацію. Значна частина виробничих потужностей пошкоджена, логістика залишається складною, а величезні території потребують розмінування.
Тому, на думку експерта, важливо, щоб європейські партнери розуміли реальні потреби українського аграрного сектору, а не виходили лише з довоєнних показників.
Європейський ринок — не єдиний для України
Водночас Україна не залежить виключно від європейського ринку.
Українську аграрну продукцію вже постачають до країн Африки, Азії та Америки, причому за окремими напрямами обсяги експорту на ці ринки перевищують постачання до ЄС.
Проте європейський ринок залишається особливо привабливим із трьох причин.
По-перше, європейський споживач має вищу купівельну спроможність, а отже, український виробник може отримувати вищу ціну.
По-друге, географічна близькість значно скорочує логістичні витрати порівняно з віддаленими ринками.
По-третє, відповідність вимогам ЄС фактично відкриває для українських компаній двері до багатьох інших розвинених ринків.
Водночас вихід на ринки Латинської Америки є складнішим через значні відстані та конкуренцію з такими великими виробниками сільськогосподарської продукції, як США, Канада, Бразилія та Аргентина.
Україні доведеться готуватися до складних переговорів
Майбутнє членство України в ЄС означатиме не лише доступ до величезного єдиного ринку, а й складні переговори щодо найбільш чутливих секторів економіки.
Сільське господарство буде одним із них.
Польща та інші країни Центральної Європи намагатимуться захистити своїх фермерів. Інші держави ЄС, навпаки, зацікавлені в доступі до української аграрної продукції.
Для України це означає необхідність уже зараз формувати коаліції, вести переговори з усіма державами-членами ЄС і доводити, що українське сільське господарство може бути не лише конкурентом, а й важливим елементом продовольчої безпеки Європи.
Саме від того, наскільки ефективно Україна зможе захищати свої інтереси під час переговорів про вступ до ЄС, значною мірою залежатимуть майбутні умови доступу української агропродукції до європейського ринку.
26:16 PROFIT_2026_10_05_OK.mp3 Українське зерно після вступу до ЄС: чому Польща та інші країни готуються до нових обмежень
УСПР/Володимир Гарматюк