А зараз мова піде про цікаві явища сучасної української літератури, про співпрацю Польщі та України у сфері інтелектуального обміну та про розбудову стосунків між науковцями Польщі та України.
Отже, польські науковці висувають письменника, поета, активіста, музиканта Сергія Жадана на Нобелівську премію з літератури.
«Жадан – це один із найвидатніших поетів України та чільних прозаїків, що його перекладають у всьому світі. Його голос є надзвичайно важливим для українців», - написав Комітет науки про літературу Польської академії наук.
Тож, чи можна сказати, що поштовхом до ухвалення Комітетом літературознавства Польської академії наук резолюції щодо кандидатури українського поета і письменника Сергія Жадана став не лише початок масштабної війни в Україні та бажання продемонструвати підтримку українській літературній спільноті, але й мистецькі цінності творчості цього харківського митця?
Ірина Завіша розмовляла на ці теми з професором Павлом Прухняком з Комітету наук про літературу Польської академії наук Ягеллонського університету у Кракові.
- Дійсно головною, найважливішою причиною є велич літератури, яку створює Сергій Жадан. На наше переконання, - це дійсно література нобелівського рівня. Взагалі сучасна українська література – це одна з великих європейських літератур. Ця література має нобелівський вимір не тільки в особі Сергій Жадана, це не якась там бідна родичка світової літератури, це просто дуже важлива частина того, що робиться в Європі, на світі чи у нашому культурному колі, це частина тієї сили, що її має література.
Сергій Жадан – це дійсно нобелівський письменник, але для нас було важливо ще й те, що він все ще перебуває у Харкові, що він підтримує Україну не тільки своїми текстами, а й своєю широкою волонтерською діяльністю, він підтримує тих людей, хто потребує такої підтримки. І це також було для нас дуже вагомим аргументом.
На нашу думку, Сергій Жадан не тільки великий європейський письменник, він символ того, що робить сьогодні Україна також для нас, для Європи й для світу. Він також ніби символ нагадування нам про те, що таке свобода, і що вона має неабияку ціну.
Пане професоре, а на які ще цікаві явища сучасної української літератури останнього часу варто звернути увагу?
- Це не просте питання, бо, як я сказав, українська література і взагалі сучасна українська культура дуже багата, вона на дуже високому рівні. Якби я міг сказати про свої пріоритети у ділянці літератури, то я б, окрім Сергія Жадана, назвав би ще трьох письменників, які також вважаються неабиякими митцями. Я маю на увазі Оксану Забужко, Юрія Андруховича та Андрія Любку. Це близькі мені письменники, і разом з тим ці митці належать до тісного ґрона лідерів сучасної української літератури.
Ви слухаєте розмову з професором Павлом Прухняком з Комітету наук про літературу Польської академії наук Ягеллонського університету у Кракові. Як ви, пане професоре, можете оцінити дотеперішню наукову співпрацю, особливо в галузі гуманітарних наук Польської академії наук з відповідним середовищем в Україні, які ідеї та плани на майбутнє існують у сфері інтелектуального обміну між нашими країнами?
- Такі дії досить різні, вони відбуваються на різних рівнях, я, перш за все, думаю тут про інституційні взаємини між польськими та українськими науковими центрами. Але я хотів би тут звернути увагу на те, що мені видається навіть ще більш цінним. Насправді йдеться про якісні інтелектуальні, наукові, дослідницькі взаємини між окремими науковцями з Польщі й України. Таких зразків співпраці дуже багато, і вони реалізуються як у науковій, так і пізнавальній площинах, як і у сфері культури, так і в громадській площині. Мені, наприклад, близький феномен фестивалю Бруно Шульца, який вже 20 років проводиться в Україні. Це приклад не стільки інституційної, скільки позаінституційної співпраці, що спирається на мережу людей, осіб, взаємин світу науки й культури. Така діяльність дуже цінна, бо у ній є жива, людська енергія, вона має науковий і пізнавальний вимір. А крім цього, не менш істотний, особливо у гуманістиці, - про що ми повинні дбати, – суспільний і культуротворчий вимір. І таких взаємин, що не обов’язково мають інституційний характер, спертих на наукових, гуманістичних, культурних зустрічах і особистостях з Польщі й України, - багато. Останніми роками їх стає все більше й більше, і я цьому радію.
Цікавою виглядає ідея Польської академії наук реалізувати план зі створення українського університету в екзилі, який би базувався на мережі польських вузів. Чи міг би пан професор докладніше розповісти про цю ініціативу?
- Так, це наша ідея, яку ми сформулювали та приберігаємо. Ця ідея повинна реалізуватися тоді, коли, - не дай Бог, щоб це сталося, - Україна б опинилася під російською окупацією, у русифікаційних кліщах. Тоді б, – і багато українських дослідників це сигналізували, - в Україні справді важко б було мати простір для дійсно вільної думки, що шукає правду. І такий простір ми могли б, і повинні це зробити – збудувати його в Польщі, такий тимчасовий притулок для вільної української думки.
На щастя, такої необхідності все ще немає. І, як я вже сказав, маймо надію, що такої необхідності й не буде. Навпаки, ми маємо багато сигналів, які показують, що дослідники з України як тільки можуть намагаються зберегти наукову інфраструктуру саме там, в Україні. Це, наприклад, було помітно, коли Харків був ще на першій лінії фронту, - сьогодні ця лінія від міста вже трохи відсунулася. Харківський університет прийняв рішення про те, що евакуації не буде, що і дослідники, і студенти продовжуватимуть свою університетську діяльність саме там, у збомбардованому Харкові. Це той самий Харків, де все ще перебуває, працює, несе допомогу людям Сергій Жадан. Це на мене робить неабияке враження і ми, як тільки можемо, намагаємося підтримувати функціонування вільної України також і в тих місцях, які знаходяться під обстрілами. Незважаючи ні на що, люди займаються тим, що вони вважають за потрібне.
Люди університету намагаються працювати для університету, це важливо.
Розмову з професором Павлом Прухняком з Комітету наук про літературу Польської академії наук Ягеллонського університету у Кракові записала Ірина Завіша. Польські дослідники літератури висунули харків’янина Сергія Жадана на Нобелівську премію з літератури. Насамкінець цього сюжету пропоную послухати новий запис гурту «Жадан і Собаки» під назвою «Метро». Сергій написав у соцмережі:
«За ці три місяці війни (ТРИ МІСЯЦІ ВІЙНИ) мені трапилося бачити багатьох харківських дітей. Когось ми вивозили з міста, для когось співали в метро, комусь привозили їжу в бомбосховища. Вони були різні – мовчазні й налякані, веселі й впевнені в собі, хтось був на дитячому куражі, хтось був у постійному стресі. Але вони далі лишились нашими, харківськими дітьми. Дуже хочеться, щоби вони лишалися жити в цьому дивному прекрасному місті (чи поверталися до нього, якщо їх вивезли старші). Дуже хочеться, щоби вони це місто любили. Щоби вони не мовчали. Щоби в них був харківський кураж і не було страху перед цим світом, який для них залишили дорослі.
Це не дуже весела пісня. Але послухайте її, будь ласка, ми справді вклали в неї багато любові».
Ірина Завіша/Володимир Прядко