Напередодні чергової річниці підписання Будапештського меморандуму українські дипломати, правники й політики знову піднімають питання про те, чи справді документ виконується і чи можна використати його положення в сучасній дипломатичній боротьбі проти російської агресії. Попри те, що меморандум став першим у світовій історії прикладом добровільного ядерного роззброєння, Росія — одна з його підписантів — вже понад десять років веде проти України війну.
Експерти нагадують: підписання документа у 1993 році відбулося під тиском світових ядерних держав, насамперед США. Президентка Української асоціації міжнародного права Ольга Буткевич підкреслює, що Київ погодився на відмову від ядерного озброєння в обмін на гарантії безпеки та суверенітету. Вона нагадує, що тоді суспільству активно пояснювали, що загрози глобальної війни більше не існує: «У 90-х казали, що холодна війна закінчилась, світ став світом рівних можливостей, загроза ядерного конфлікту зникла. В таких умовах Україні й нав’язали документ доволі сумнівної якості». Водночас реальність виявилася протилежною — Росія, підписант меморандуму, сама стала агресором проти України.
Пояснюючи, чому документ виявився настільки слабким, експосол України у США Валерій Чалий наголошує на компетенційних прогалинах тодішнього українського керівництва і недооцінці ризиків партнерами. Він розповів, що у 2009 році МЗС зверталося до сторін із проханням підтвердити гарантії і «ми отримали відповіді від США, Британії й Росії, які підтвердили їх у частині запобігання ядерному удару». За його словами, Китай і Франція теж долучилися до цього формату, але Росія згодом порушила всі свої зобов’язання.
Чалий наголосив, що Україна могла б вибороти частково інший статус під час приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, але тодішнє керівництво «не боролося за збереження бодай частини потенціалу». «Американці тоді казали: ми не турбувалися про гарантії, бо хто мав нападати на Україну?», — сказав дипломат.
Ще критичніше на тодішні рішення дивиться ексміністр закордонних справ Павло Клімкін. Він зауважує, що Україна увійшла в переговори вже без тактичної ядерної зброї, вивезеної у 1992 році за незрозумілих обставин. За його словами, розвиток стратегічного потенціалу був для держави надто дорогим, і це визначило позицію Києва під час підготовки меморандуму: «Ми вже не мали тактики, залишалася лише стратегія, яку треба було розробляти і підтримувати — це коштує шалено дорого».
Клімкін підкреслив, що американські дипломати того часу були переконані: жодна країна не завдаватиме удару по Україні, і питання реальних гарантій безпеки не було для них пріоритетом. Клімкін додав, що Росія згодом перекручувала зміст меморандуму, заявляючи навіть, що «Україна сама його порушила під час Революції гідності», чим намагалася заднім числом виправдати свою агресію.
На тлі руйнування всієї післявоєнної системи гарантій безпеки в Європі експерти звертають увагу на слабкість міжнародного права та відсутність дієвих механізмів примусу. Буткевич зазначила, що сам факт порушення меморандуму демонструє кризу фундаментального принципу добросовісності у міжнародних відносинах: «У нас тисячі чудових норм у міжнародному праві, але все тримається на добросовісності держав. Якщо держава поводиться недобросовісно — норма не працює».
Експертка нагадала, що меморандум містив навіть зобов’язання про неприпустимість економічного тиску на Україну, але Росія неодноразово порушувала і це. За її словами, сучасна риторика про «мир за будь-яку ціну» повторює помилки 1990-х років, коли гарантії безпеки були поставлені нижче за політичні інтереси.
Повертаючись до питання, чи може Україна сьогодні використати меморандум як дипломатичний аргумент, Валерій Чалий вважає, що так. Він підкреслив, що документ може бути важливим у дискусіях про майбутню систему європейської безпеки: «Україна має нагадати тим, хто хоче виконувати меморандум. США і Британія не відмовилися від своїх гарантій».
На думку Чалого Києву варто активніше працювати з країнами, які не мають ядерної зброї, й аргументувати, що руйнування меморандуму загрожує цілому світопорядку: «Україна, яка роззброїлася, сьогодні відчуває найбільшу небезпеку, бо нас шантажують ядерною зброєю». Він пропонує, щоб Київ ініціював дискусії про нову архітектуру безпеки, а також розглянув ідею «спільного ядерного щита з європейськими країнами».
Учасники дискусії вважають, що порушення Росією своїх зобов’язань — це не лише українська проблема. Це удар по всій системі нерозповсюдження ядерної зброї, який може спровокувати нову хвилю агресивних дій диктаторських режимів та повернення до «права сили» в міжнародній політиці. Вони застерегли, що ігнорування гарантій безпеки, наданих Україні, стає сигналом для світу, що домовленості не мають ваги, а ядерне роззброєння — небезпечний і невигідний крок.
Олександр Савицький