Українська Служба

Венесуелізація спеціальних військових операцій

03.01.2026 21:51
Операція із захопленням Мадуро засвідчила, що використання збройної сили є базовим інструментом ведення Трампом зовнішньої політики. Це матиме далекосяжні наслідки для глобальної архітектури безпеки, яка дедалі очевидніше дрейфує у бік системної нестабільності. Про це пише аналітик Леон Пінчак (Polityka Insight) у фейлетоні для Польського радіо для Закордону. 
         --  -,  , , 3  2026
Президент США Дональд Трамп виступає на пресконференції в клубі «Мар-а-Лаго» у Палм-Біч, штат Флорида, США, 3 січня 2026 року щодо арешту венесуельського диктатора Ніколаса Мадуроfoto:PAP/EPA/NICOLE COMBEAU / POOL

Проведення блискавичної операції, що завершилася захопленням диктатора Венесуели Ніколаса Мадуро із застосуванням гелікоптерів і сил спеціального призначення, стало підтвердженням практичної дієвості нещодавно оприлюдненої Національної стратегії безпеки США. Вашингтон, з одного боку, реалізує засади доктрини Монро XIX століття, а з іншого  демонструє, наскільки разюче ефективно здатні діяти американці. Тож важко не порівнювати годинну американську «special military operation» з уже 1410-денною російською «спеціальною військовою операцією».

Частина громадської думки сьогодні, безперечно, пережила своєрідний флешбек до 24 лютого 2022 року, коли російські гелікоптери перетнули кордон України з боку Білорусі, прямуючи на аеродром у Гостомелі, аби захопити його й підготувати плацдарм для сухопутного оточення Києва. Тоді українці збили чотири російські машини, частково розгромили елітний десант, а через місяць витіснили росіян із півночі країни.

Американці у нинішній операції не втратили жодного гвинтокрила Chinook, Black Hawk чи Apache, безперешкодно проникнувши у повітряний простір венесуельської столиці, прикритої однією з найпотужніших систем протиповітряної оборони, що спирається, зокрема, на російське та китайське озброєння. З одного боку, це свідчить про колосальну роботу, виконану американськими розвідувальними службами, а з іншого  породжує обґрунтовані підозри щодо далекосяжної театралізації всієї операції.

Незалежно від того, яким буде подальший розвиток подій у сценарії зміни режиму, Дональд Трамп і Сполучені Штати демонструють своїм опонентам, що «гра м’язами» у їхньому випадку не є лише риторичним прийомом, а застосування збройної сили становить реальний і базовий інструмент ведення зовнішньої політики. Це має далекосяжні наслідки для глобальної архітектури безпеки, яка дедалі очевидніше дрейфує у бік системної нестабільності.

Чи опиниться на американських радарах режим аятол у Ірані, що вже тиждень перебуває у стані внутрішньої кризи, чи режим на Кубі  це покажуть наступні тижні 2026 року. Безсумнівним є натомість темп зміни світоглядних уявлень. За даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру (SIPRI), 2024 і 2025 роки стали найактивнішими за кількістю повномасштабних збройних конфліктів із часів Другої світової війни. Це означає, що світ вступає у фазу хаосу в міжнародних відносинах: попередній порядок зруйновано, а новий ще не сформувався (ба більше — сьогодні бракує навіть дискусії про те, який саме лад ми хочемо вибудовувати).

За таких умов виграють лідери з відверто авторитарними рисами, які визнають військову силу природним  у дусі Макіавеллі  інструментом політики. Руйнується табу, накладене на Росію після її «операції» проти України, водночас відкривається «вікно можливостей» для Китаю, який планує аналогічний сценарій щодо Тайваню. Смислове навантаження сьогоднішньої операції США є однозначним: великі держави мають право реалізовувати власні інтереси коштом решток правового порядку  порядку, який, як слушно зауважить дехто, протягом останніх трьох десятиліть і сам був інструментом у руках гегемона.

Водночас, хоч би як російське МЗС не намагалося продавати Глобальному Півдню наратив про «американську агресію», простір для маневру тут обмежений. Кремль втрачає ще одного квазі-союзника, якому вперто постачав постсовєтське озброєння, а водночас виринає привид американського контролю над венесуельськими нафтовими родовищами, що могло б остаточно завершити процес маргіналізації російського експорту «чорного золота».

Підспівуючи Москві, Аляксандр Лукашенка, який гримить про «другий В’єтнам», також грає не у своїй лізі  Латинська Америка в оптиці США залишається природною зоною впливу, де зовнішні актори мають обмежену суб’єктність.

Утім із перспективи Європи, яка бореться з російським неоімперіалізмом, що, зрештою, ґрунтується на тій самій логіці зон впливу, це звучить зовсім не оптимістично. Якщо такий режим гри вже прийнято, а Захід не спроможний вплинути на зміну формованої парадигми, Європа має починати готуватися до власного, широкого спектра «спеціальних операцій»  спрямованих на обезголовлення противника.

Леон Пінчак — аналітик із питань безпеки та східної політики (Polityka Insight)


Побач більше на цю тему: Венесуела

Колишній посол Польщі у Венесуелі прокоментував напад США

03.01.2026 19:15
Колишній посол Польщі у Венесуелі оцінив, що більш як 70% громадян Венесуели проти авторитарного режиму Мадуро, тому напад США в цьому сенсі можна оцінити позитивно.

Аналітик: Захоплення Мадуро ще не означає кінця режиму у Венесуелі

03.01.2026 20:31
Американська спецоперація у Каракасі і подальші варіанти розвитку ситуації довкола Венесуели — у розмові з аналітиком Олександром Сливчуком, координатором співпраці з Іспанією та Латинською Америкою в Центрі трансатлантичного діалогу.