Директор Підляського наукового інституту, доктор Григорій Купріянович як співголова Спільної комісії уряду та національних і етнічних меншин взяв участь у новорічній зустрічі президента Республіки Польща Кароля Навроцького разом із Першою леді з представниками Церков і релігійних об’єднань, а також національних і етнічних меншин у Польщі. Під час цієї зустрічі доктор Купріянович виголосив промову.
Доктор Григорій Купріянович у своїй промові підкреслив, що національні меншини не є гостями в Польщі, а становлять невід’ємну частину суспільного життя. Він також зазначив, що конституційним обов’язком державної влади є створення умов для того, щоб люди, які належать до таких меншин, могли зберігати й розвивати свою релігію, мову та традиції. Він наголосив, що занепад цього розвитку був би великою втратою для всього суспільства.
— Ваша промова була наповнена символічними історичними відсилками. Чому Ви обрали саме таку форму?
— Новорічна зустріч президента Республіки Польща та його дружини з представниками Церков, релігійних організацій, а також національних і етнічних меншин уже кілька років є традицією, яку продовжив і новий президент Польщі Кароль Навроцький. У програмі цих зустрічей завжди передбачені промови представників різних церков і релігійних спільнот: Католицької церкви, Польської екуменічної ради, єврейської та мусульманської громад, а також представника національних і етнічних меншин і спільноти, що користується регіональною мовою.
Цю роль цього року виконував я, як співголова Спільної комісії уряду та національних і етнічних меншин. Під час новорічних побажань я завжди намагаюся звернути увагу на те, що є важливим у контексті минулого року й викликів нового. Саме тому й цього разу в промові з’явилися елементи, пов’язані з актуальними для всіх нас питаннями.
— Які сьогодні головні виклики стоять перед національними, етнічними та релігійними меншинами в Польщі?
— Це виклики, характерні для національних меншин у всьому світі. Люди, які належать до іншої культури, традиції, мови, а часто й віровизнання, ніж більшість співгромадян, змушені докладати значно більше зусиль, щоб зберегти свою ідентичність, культуру й мову та передати їх наступним поколінням. Такі самі виклики стоять і перед національними та етнічними меншинами в Польщі — знайти можливості, щоб залишатися собою. Тут дуже важливим є ставлення більшості — як суспільства загалом, так і державної влади. Йдеться також про законодавчі механізми, які мають гарантувати збереження прав меншин.
— Чи, на Вашу думку, бракує сьогодні рішень, які могли б підтримувати збереження ідентичності меншин?
— У кожній системі завжди є простір для покращення. У Польщі існує досить розвинене законодавство: відповідні положення Конституції, закон про національні та етнічні меншини, 20-річчя якого ми відзначали минулого року, а також окремі норми в інших правових актах. Водночас є багато питань, які потребують змін, щоб національні й етнічні меншини могли ефективніше зберігати свою ідентичність, а локальні «мікрокультури», що існують у різних регіонах країни, мали можливість подальшого розвитку. Адже збереження цих культур важливе не лише для самих спільнот, а й для всього суспільства. Зникнення навіть невеликої локальної культури — це втрата не тільки для країни, а й для людства загалом.
— Чого сьогодні потребує, зокрема, українська спільнота в Польщі?
— Перш за все варто наголосити: українці в Польщі — це не діаспора. Йдеться про корінне населення, предки якого проживали на цих землях протягом століть — на Підляшші, Холмщині, Надсянні, Лемківщині. Говорячи загалом про потреби національних меншин, ключовим питанням є освіта — створення умов, щоб діти мали можливість вивчати рідну мову, пізнавати свою культуру та історію. Тут існує багато проблем, які потребують системних рішень.
Другий вимір — культурне життя. У Польщі діє розгалужена мережа публічних культурних інституцій на державному й місцевому рівнях. Водночас для національних меншин такої системи практично немає. Хоча за останні роки вдалося створити кілька публічних установ для меншин, загальної системи не існує. Наприклад, українська національна меншина не має жодної власної публічної культурної інституції. У результаті культурне життя меншин здебільшого тримається на діяльності громадських організацій, які залежать від короткострокових грантів. А це зовсім інші умови, ніж стабільне фінансування з публічних коштів.
— Чи є сьогодні мотивація в самих представників меншин зберігати свою ідентичність?
— Належність до національної меншини завжди є свідомим вибором. Це вибір людей, які, попри складні історичні та сучасні обставини, хочуть зберегти свою ідентичність. Водночас бувають ситуації, коли через несприятливі умови відбуваються процеси асиміляції. Суспільні настрої у Польщі змінюються хвилеподібно: періоди відкритості та толерантності змінюються спадом. На жаль, останніми роками атмосфера в суспільстві погіршилася. Існують середовища, які негативно ставляться як до мігрантів, так і до громадян Польщі, що належать до національних та етнічних меншин.
— Що б Ви сказали людям, які вирішують асимілюватися?
— Кожен має право вирішувати свою долю та майбутнє своїх дітей. Якщо для когось рідна мова, культура, традиції й спадщина предків не є цінністю, ця людина обере асиміляцію.
Але якщо рідна мова, культура, віра та ідентичність є цінністю, тоді людина буде намагатися їх зберігати за будь-яких умов. Немає обставин, у яких це було б неможливо — питання лише в тому, скільки зусиль ми готові в це вкласти.
Григорій Купріянович — це український історик, громадський діяч та голова Українського товариства в Любліні. Активний учасник українського громадського руху з 1980-х років, організатор важливих культурних і наукових подій в Любліні та Холмі.
Інна Ясніцька