25 років тому відбулася беатифікація отця Омеляна Ковча. Оголосив його блаженним Папа Римський Іван Павло ІІ у Львові під час свого пастирського візиту в Україну. У Любліні відбудуться урочистості з нагоди річниці народження блаженного Омеляна Ковча.
Омелян Ковч — український священник Греко-католицької церкви, який увійшов в історію як «Парох Майданека». До німецького концентраційного табору «Майданек» у Любліні він потрапив за свою діяльність під час Другої світової війни, яка була зосереджена на допомозі євреям. Однак цієї діяльності він не припинив навіть перебуваючи в таборі смерті. На Майданеку він продовжував свою душпастирську послугу для інших в’язнів. Серед них були переважно євреї, а також поляки та українці.
Більше про історію блаженного священномученика Омеляна Ковча розповість парох Греко-Католицької Церкви в Любліні отець Стефан Батрух.
- Омелян Ковч — це така знакова особа, тому що народився в Космачі, на Гуцульщині, потім навчався якийсь час у Львові, поїхав на богословсько-філософські студії до Риму, повернувся назад у Галичину, не дуже був сприйнятий своїми, і тому початково поїхав на таку місійну діяльність до Боснії. І там працював серед емігрантів з Галичини, заробітчан у важких умовах. Повернувся назад до Галичини і разом з батьком виконував послугу капелана Української Галицької Армії. Пройшов разом з ними всі їхні військові дії і записався в пам'яті військових дуже позитивно як людина дуже смілива, дуже віддана, яка не ховалася від ризикованих моментів, але, навпаки, рятувала поранених, ризикуючи своїм життям.
І в кінці кінців став парохом у Перемишлянах біля Львова. Містечко, характерне для початку ХХ століття в Галичині, де жили поруч українці, поляки, євреї. Євреї навіть були більшістю в цьому містечку. І там почав відроджувати релігійне життя серед місцевих греко-католиків. І в скорому часі здобув собі великий авторитет, і був дуже відданий справам, пов'язаним із відродженням української чи закріпленням української ідентичності. Відроджував кооперативну діяльність, закладав читальні, займався молоддю, студентами.
- Однак відомим у світі став через трагічну історію Другої світової війни.
- Це правда. Тобто, з одного боку, хотів би звернути увагу, що він був сильно закорінений у своїй українській ідентичності, але, з другого боку, був людиною дуже універсальною. Тобто відкритий до інших конфесій, до інших культур, інших національностей. І тому, коли настала Друга світова війна, і коли спочатку поляки опинилися в складному положенні після окупації радянськими військами Галичини, то він заступився за них, тому що багато поляків тоді було заарештовано. Частину вивезли до Катині, щоб там їх ліквідувати. І він проявив співчуття і таку близькість до сімей тих поляків, з якими, скоріше, був у близьких стосунках. А коли прийшли до Галичини німецькі окупанти і настав час Голокосту єврейського населення, то він, не вагаючись, заступився також за своїх сусідів-євреїв.
Ризикуючи і особисто, але також наражаючи цілу свою сім'ю на репресії, на покарання, за що, в кінці кінців, його ув'язнили. І напередодні перебував у тюрмі на вулиці Лонцького у Львові, де були старання, щоб його звідти звільнити, але він відмовився. Він сказав, що не підпише заяви, в якій мав би зобов'язати себе до того, що не буде допомагати євреям ні іншим, які були в потребі. І це довело до того, що його зрештою разом із групою львівських і околичних євреїв було перевезено до концтабору смерті на Майданеку. І він тут загинув, його тіло було спалено у в'язничному крематорії.
- Як виглядала його діяльність на території концтабору? Тому що, незважаючи на те, що він там знаходився, він продовжував діяти так, як тоді, коли був на свободі, у Галичині. Що він робив, як допомагав ув'язненим?
- Він був від самого початку як священник налаштований на те, щоб нести допомогу потребуючим. І чи то було, коли він був капеланом Української Галицької Армії, і коли був у полоні, і там теж був у дуже екстремальних умовах, і завжди виявляв таку емпатію до тих, які страждали, яким було важко. Так само було, коли він був у Перемишлянах. І там було створено гетто для євреїв, і він їх відвідував, і його діти носили продукти для євреїв, з якими його сім'я була в близьких стосунках. І коли опинився в концтаборі смерті на Майданеку, то він сприйняв це місце як чергову можливість для своєї діяльності — душпастирської, такої гуманітарної.
І тому, хоч у концтаборі не дозволялося проводити будь-які релігійні дії, то він потаємно молився зі співв'язнями, проводив сповіді, розмови. Він саме просив у листах із концтабору про необхідну атрибутику для того, щоб могти служити літургію потаємно в бараку. Це було дуже ризиковано, а з другого боку — прояв великої мужності і відваги. Але також просив про воду, щоб міг її освячувати. Бо як бачив, що розстрілюють в'язнів чи ведуть їх до крематорію, то він цією освяченою водою окроплював їхні тіла.
І таким чином молився про те, щоб вони були прийняті до неба, до цього простору божественного, як ті, які заслуговують на це, щоб віднайти милосердя. Він користувався великою повагою серед співв'язнів, і про нього висловлювалися дуже позитивно. І навіть надали йому звання «Пароха Майданека». Щоправда, були й інші духовні особи, які перебували в Майданеку, але про нікого іншого так не висловлювалися, не казали «Парох Майданека», тобто опікун, душпастир, близька духовна людина, якій можна довіряти, незалежно від того, до яких конфесій чи релігій співв'язні належали.
- Це була одна з небагатьох людей, яка вибрала пекло на землі, яка хотіла залишитися в цьому місці, хоча мала можливість вийти з Майданека.
- Так, є різні свідчення. Одне з них — це близький його друг, який знав його ще з часів його діяльності в Перемишлянах. І коли приїхав до Майданека теж робити заходи для того, щоб його було звільнено з Майданека, то він залишив саме такі свідчення, що, з одного боку, пам'ятав його як особу таку поставну, з буйною зачіскою, дуже впевненого, а тут зустрів у Майданеку згорбленого старця, беззубого, із вже рештками волосся.
Але каже, що в його очах була іскорка, яка засвідчила про його незламність, про те, що в ньому горів цей вогонь такого воїна, який бореться за правду до кінця і не здається, попри всі приниження, попри всі катування, які доводилося йому проходити. І навіть коли до нього робили, і він знав про це, були старання про те, щоб його звільнити, то він писав і просив, щоб не робити ніяких зусиль для його звільнення з ув'язнення, тому що він відчував, що тут його є місце, його місія, що він потрібний для співв'язнів, для того, щоб їх потішати, щоб їх супроводжувати в останню хвилину їхнього життя. Що, крім неба, — він так це окреслив — це єдине місце, в якому він у даний момент хоче бути, перебувати, залишитися. І так сталося — він залишився до кінця.
- На вашу думку, наскільки його послуга в концтаборі, на Майданеку, була важливою для інших в'язнів?
- Він був, з одного боку, одним із в'язнів концтабору смерті на Майданеку, але, з другого боку, виділявся серед тих, з якими ділив ці страждання і цю важку долю. Виділявся тим, що дійсно мав у собі стільки внутрішньої енергії, таку духовну іскорку, яка давала йому можливість проявляти солідарність, проявляти доброту до інших, які були вже в такому розпачі, переживали зневіру, смуток, пригноблення, відчай. А він у це все старався, будучи, кажу, не в якийсь спосіб упривілейованим, бо не був — був одним з-посеред них, але серед того горя десь знаходив силу, щоб нести це проміння надії тим, які цю надію вже втратили.
- Чому сьогодні ця постать, яка об'єднувала євреїв, поляків і українців, є важливою і важливо про неї згадувати?
- Думаю, що його приклад якраз показує, що навіть у таких важких, екстремальних, воєнних обставинах можна зберегти свою гідність і можна допомагати іншим ту гідність теж берегти. І протидіяти злу, але робити це не насильством лише, але добротою перемагати зло, ненависть перемагати любов'ю, що для багатьох є дуже важко, для розуму важко з тим змиритися, погодитися, що зло можна подолати добром, але він показав, що це можливе. І тому пам'ять про нього триває, бо така постава захоплює, дивує. І, думаю, вселяє в сучасників навіть бажання, щоб його наслідувати.
У четвер, 20 серпня, у Любліні відбудуться урочистості, присвячені Омеляну Ковчу. Початок запланований на 16:00 біля Державного музею на Майданеку.
Інна Ясніцька