Українська Служба
Додати як бажане джерело в Google

Додайте нас до пріоритетних джерел у Google, щоб наші новини відображалися у Вас на початку результатів пошуку.

Іраніст: Попри розбіжності з окремих питань, мета США та Ізраїлю залишається незмінною — падіння Ісламської Республіки Іран

18.11.2026 18:54
Про іранський гордіїв вузол, ймовірні сценарії розвитку конфлікту у регіоні Перської затоки та інтереси у ньому Пекіну та Москви — коментар к.п.н. Якуба Гайди (Лодзький університет).
Аудіо
            (16.11.2026)
Іранка проходить повз мурал із антиамериканським зображенням на одній із вулиць Тегерана (16.11.2026) foto:PAP/EPA/ABEDIN TAHERKENAREH

Іранський гордіїв вузол дедалі більше перетворюється на геополітичну пастку для Дональда Трампа та Сполучених Штатів, що служить геополітичним інтересам Китаю і Росії.

Війна, яка мала завершитися швидкою перемогою, перетворилася для Вашингтона на затяжне протистояння з непередбачуваними наслідками. Коли 28 лютого 2026 року США та Ізраїль розпочали спільну військову операцію проти Ірану, Дональд Трамп у властивій йому категоричній манері обіцяв швидко покінчити з режимом аятол. Після загибелі верховного лідера Алі Хаменеї та значної частини військового керівництва здавалося, що Ісламська Республіка може не витримати такого удару.

 Однак ці розрахунки не справдилися. Задуманий бліцкриг Дональда Трампа і Беньяміна Нетаньягу не привів до зміни режиму. Навпаки, Тегеран продемонстрував здатність не лише чинити опір, а й завдавати відчутних ударів у відповідь. Іранські ракети та безпілотники атакували американські військові об'єкти й інфраструктуру союзників США в країнах Перської затоки – від Об'єднаних Арабських Еміратів і Бахрейну до Кувейту, Катару та Саудівської Аравії.

Не менш серйозним важелем тиску стало блокування Ормузької протоки – стратегічної артерії світових поставок нафти, що спричинило масштабні потрясіння на енергетичних ринках.

Військова ескалація водночас обернулася для США значними витратами критично важливих видів боєприпасів, економічними втратами та політичними проблемами. Спроби перевести протистояння в дипломатичне русло поки не дали результату. Рамковий меморандум із 14 пунктів, підписаний 17 червня за посередництва Пакистану, передбачав припинення бойових дій, гарантії безпечного судноплавства Ормузькою протокою, врегулювання ядерної проблеми та послаблення санкцій. Однак домовленості не привели до стійкого миру, а переговори зайшли в глухий кут.

Тим часом війна у Перській затоці стала одним із головних чинників нищівної поразки республіканців на проміжних виборах 3 листопада: демократи здобули контроль над обома палатами Конгресу. Сам Трамп визнав, що конфлікт з Іраном і зростання цін на пальне вплинули на результати голосування. Тепер, на тлі суперечливих сигналів Білого дому щодо подальших дій, у Перській затоці знову стрімко наростає напруженість. Так, 18 листопада Іран атакував американську авіабазу в Кувейті та об'єкти в Бахрейні, а США посилюють свою військову присутність у регіоні. Чи наважиться Трамп на нову масштабну операцію і які можливості для цього має Вашингтон?

Цю тему для програми «Міжнародний (без)лад» прокоментував к.п.н. іраніст Якуб Гайда з Лодзького університету.

«Що ж, безперечно, проміжні вибори, які відбулися 3 листопада, також мали тут неабияке значення, в плані темпів ухвалення рішень адміністрацією Дональда Трампа. Поразка президентського табору, поразка республіканців певною мірою, безумовно, зумовила обставини, які, можливо, відвернули адміністрацію від швидкого удару по Ірану, який очікувався.

Такої думки дотримувалися, власне, і експертні кола, і середовища, пов'язані з політиками, які ухвалюють рішення, як в самому Ірані, так і на Заході. Наразі напруженість і далі зберігається. Адже йдеться про те, що сама ця ситуація, навіть якщо вона залишається невизначеною, це вже само по собі має негативний вплив».

Експерт підкреслює, що це напруження і загроза нової ескалації має негативний вплив передовсім для Ірану.

«З одного боку, погрози, які пролунали, Сполучені Штати жодним чином не зняли з порядку денного. З іншого боку, іранське суспільство й далі живе у страху та очікуванні чогось поганого, що може статися. Спогади про попередню ескалацію та військові удари досі залишаються живими в іранському суспільстві.  Водночас продожується затягування петлі на шиї іранської економіки».

Якуб Гайда зупинився на дипломатичних зусиллях розплутати іранський гордіїв вузол, в які залучені країни Перської затоки, а навіть і Пакистан.

«Нещодавно ми мали справу з іранською пропозицією: за умови виконання американською стороною певних вимог Іран готовий розблокувати Ормузьку протоку. Це, безумовно, було б позитивним рішенням не лише для самих Сполучених Штатів, а й практично для всього світу, позаяк ця криза й надалі має глобальні наслідки для енергетичного сектору та всіх інших пов'язаних із ним галузей. Однак наразі відповіді на іранську пропозицію немає. Адже вона передбачає, що Тегеран очікує скасування санкцій і розблокування іранських активів.

У перспективі, здається, також йдеться про виплату іранській стороні компенсації – певного відшкодування за всі руйнування, яких зазнав Іран під час попередніх ударів. Однак поки що адміністрація Трампа ніяк не коментує цю пропозицію».

Одним із найскладніших питань і каменем спотикання між Вашингтоном та Іраном є проблема іранської ядерної та балістичної програм.

Співрозмовник програми «Міжнародний (без)лад» наголошує, що після того, як американці спільно з ізраїльтянами атакували Іран у червні 2025 року, а особливо, коли вони цьогоріч 28 лютого  розпочали повномасштабну війну проти аятольського режиму, вкрай важко очікувати, що іранці відмовляться від цих програм. Ось, що він каже про ракетні напрацювання Тегерану.

«Стосовно балістичної програми американська сторона й раніше прагнула домогтися її обмеження. Однак ми побачили, зокрема на прикладі останнього конфлікту, точніше його військової фази, що саме балістична програма значною мірою рятує Іран у подібних ситуаціях. Адже завдяки їй іранці, серед іншого, мають можливість атакувати цілі, розташовані на території союзників або партнерів Сполучених Штатів у всьому регіоні.

Це не прозвучало з уст іранського політичного керівництва, але з боку експертних середовищ, пов'язаних з армією, що Іран не може відмовлятися від того, на що він має таке саме право, як і будь-яка інша держава. Йдеться про розвиток балістичної програми, а також про питання, пов'язані з іранською ядерною програмою. Лунали навіть досить суперечливі твердження про те, що якби Іран мав ядерну зброю, його не можна було б так просто атакувати, як це сталося двічі у 2025-му і 2026 роках».

Співрозмовник програми «Міжнародний (без)лад» звертає увагу на одну важливу міжнародну подію, яка може дати відповідь щодо ймовірного розв'язання проблеми Ормузької протоки, а також, можливо, дасть нам змогу краще зрозуміти, що відбуватиметься у відносинах між Сполученими Штатами та Іраном і того, чи справді можна очікувати нового американського удару.

У четвер, 19 листопада, у китайському Шеньчжені, де проходитиме саміт лідерів Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), запланована тристороння зустріч голови КНР Сі Цзіньпіна, президента США Дональда Трампа та його російського візаві Владіміра Путіна. Такий формат переговорів за участю очільників трьох ядерних держав, які ведуть боротьбу за гегемонію, стане першим подібним випадком у сучасній історії.

«Там, безумовно, відбуватимуться предметні переговори щодо Ірану, оскільки Китай і Росія виступають його адвокатами. Можливо, відбудуться певні переговори, які дадуть нам більше інформації про те, що може статися далі.

Якщо подивитися на ситуацію, яка склалася зараз, з позиції Москви чи Пекіна, то вона не є настільки критичною, щоб вимагати негайних рішучих дій. Поки Сполучені Штати не завдають ударів, я думаю, що ані Путін, ані Сі Цзіньпін не вдаватимуться до настільки рішучих кроків, які дозволили б негайно змінити ситуацію на користь Ірану.

Водночас я думаю, що ці переговори будуть достатньо рішучими, аби принаймні спонукати до відтермінування запланованих атак».

Водночас Якуб Гайда додає, що Пекін і Москва не намагаються робити якихось різких рухів щодо Вашингтона, бо на даний момент їх задовільняє криза довкола Ірану. Особливо від цього виграє Путін.

«Цей конфлікт багато в чому складається так, що ані Китай, ані Росія не є сторонами, які програють у нинішній ситуації. Іран дедалі більше залежить від різноманітної продукції з Китаю, а Росія й надалі отримує певну перевагу на світовому ринку сировини. Пам'ятаймо, що, хоча Росія та Іран зараз є “великими друзями”, то на ринку сировини, особливо енергетичної, вони все ж є конкурентами. Тому я думаю, що нинішня ситуація приносить певні матеріальні вигоди, зокрема Росії. Для Китаю ж проблемою, безумовно, є те, що торгівля іранською нафтою фактично зупинилася. І тут можуть виникнути певні спроби тиску на США, аби повернути доступ до дешевої іранської нафти. Однак, на мою думку, китайці й без того достатньо стійко реагують на те, що відбувається в Перській затоці, і не намагатимуться за будь-яку ціну використовувати якісь аргументи, які могли б спонукати очільника наймогутнішої держави світу домовитися з Іраном».

Іраніст також прокоментував можливі подальші кроки Білого дому щодо проведення нової військової операції проти Ісламської Республіки на тлі інформації, яка нині з'являється у ЗМІ. Зокрема, йдеться про повідомлення, згідно з якими ізраїльська та американська розвідки нібито отримали дані про те, що Тегеран планував замах на Дональда Трампа та високопосадовців його адміністрації за допомогою БПЛА.

«Ця інформація– незалежно від того, чи підтвердиться вона, чи ні – з одного боку, може слугувати обґрунтуванням для можливих подальших воєнних кроків.

З іншого боку, вона адресована передусім міжнародній спільноті. Адже ця інформація вже набула медійного розголосу, і її оприлюднення має на меті заздалегідь певним чином виправдати можливі подальші дії Сполучених Штатів, а, можливо, й Ізраїлю.

Думаю, що є й третя, не менш важлива функція таких повідомлень. Вони чинять ще сильніший тиск на іранську сторону».

Повномасштабна війна проти Ірану почалася 28 лютого зі спільного удару Ізраїлю та Сполучених Штатів. Тоді також говорили, що саме Нетаньягу, фактично, змусив Трампа розпочати цю війну. Американський президент тоді і в 2025 році великою мірою синхронізував свої кроки з діями і політикою ізраїльського прем’єра.

Тепер же ситуація виглядає інакше. Якщо вірити медійним витокам про те, що Нетаньягу постійно телефонує Трампу і домагається розпочати нову військову операцію проти Тегерану, а той намагається цього уникнути і в грубій формі ізраїльського прем’єра за його радикалізм.

Проте Якуб Гайда вважає вкрай нереальним сценарій, за якого відбудеться досягнення закінчення конфлікту між США та Іраном, якщо Ізраїль буде проти цього. Експерт звертає увагу, що протиріччя між Вашингтоном і Тель-Авівом можуть виринати, але американська політика на Близькому Сході підпорядкована логіці гарантувати безпеку і виживання Ізраїлю.

«Ми вже мали таку ситуацію, коли Ізраїль опинився в становищі, за якого Сполучені Штати домоглися домовленості з Іраном. Йдеться про ядерну угоду, укладену за президентства Барака Обами. Ми пам'ятаємо, якою була тоді реакція в Ізраїлі, зокрема з боку Біньяміна Нетаньягу, який тоді також був прем’єром.

Думаю, що, попри всі суперечності та розбіжності в багатьох питаннях, відносини між президентом Трампом і прем’єр-міністром Нетаньягу все ж таки є значно тіснішими. Гадаю, що стратегічною метою як Сполучених Штатів, так і, особливо, Ізраїлю є доведення цієї справи до певного завершення. Адже саме Ізраїль вважає себе державою, яка перебуває перед обличчям екзистенційної загрози з боку Ірану. Тому, на мою думку, обидві сторони все ж намагатимуться домогтися того, щоб задум щодо припинення існування Ісламської Республіки Іран у той чи інший спосіб зрештою втілився в життя.

Водночас уже сам факт того, що Сполучені Штати залишаються втягнутими в конфлікт з Іраном, є дуже вигідним для Ізраїлю. А питання повторного відкриття військового фронту, тобто відновлення повномасштабних атак на Іран, має тут уже другорядне значення. А завершити ірансько-американське протистояння без участі Ізраїлю буде надзвичайно складно, зокрема через вплив ізраїльських середовищ у Сполучених Штатах».


Повна версія програми у прикріпленому файлі.


Матеріал підготував Назар Олійник