Тихими, непомітними жінками великої справи опольських павучих назвав місцевий інфопортал. Про павучих, як таких, знає, мабуть, кожен українець, а стовідсотково ті, кого маскувальні сітки захищають, і ті, хто їх плете. У місті Ополє, що в південно-західному регіоні Польщі, потужну команду павучих створила і очолює корінна містянка Оля Чарнецька. Волонтерська робота Олі по допомозі ЗСУ — це взагалі окрема тема (до якої ми обов’язково повернемось). Утім, сьогодні ітиме мова про виробництво маскувальних сіток, що триває там уже третій рік поспіль.
Ми поспілкувалися з опольськими волонтерками, які, не маючи своєї організації, печатки і адреси та ґрантів, день у день плетуть маскувальні сітки і відправляють їх (та ще багато всього іншого) на схід України. Як, де і чому вони це роблять — та чому це важливо.
Говорить Оля Чарнецька:
— Якось 2,5 роки тому у жовтні, коли усі мої біженці, декілька родин (у моєму домі тоді жило 15 людей), коли вони подалися далі у світ, ми відкрили перший пункт плетіння. Як це було? Справа в тому, що у мене багато знайомих — поляків, які дуже активно підтримували (та й підтримують) українських захисників, в тому числі доставляючи вантажі на фронт. І перша інформація, з якою вони повернулися, була така: виготовляйте маскувальні сітки, вони (так само як і інші сітки) вкрай потрібні. Спочатку мені це здалося надскладним завданням: як, що, з чого? Було непросто, але я з усім розібралася.
Ну, і ми почали плести, спочатку в Інституті історії. Оскільки наближалася зима, то перші наші сітки були білими, вони потрапили на лиманський напрямок. Хлопці, у свою чергу, на знак подяки передали прапор зі словами «Перемога за нами», назвавши нас «павучихами з Ополя». А ми ж тоді не знали, що в Україні волонтерок, що плетуть сітки, називають павучихами. Звісно ж, нам ця назва дуже сподобалася, ну і так ми ними стали.
Киянка Клементина Меланич каже, що РЕБ-и є не в усіх підрозділах, до того не з усім вони дають собі раду. І сітка, яку можна сплести лише вручну, це річ, яку неможливо придбати за гроші. Передусім вона рятує найцінніше — людське життя.
Однією з тих, хто долучився до команди опольських «павучих», є Ірина Скачко з Херсона.
Павучихи у місті Ополє займаються своїм ділом в кількох локаціях. Оля Чарнецька каже, що є купа місць, де можна це робити, є вдосталь захисної тканини і самої сітки, але...
— Нам бракує рук для плетіння! Ми два роки кричимо по всіх місцевих ЗМІ: люди, приходьте, долучайтеся! Так, війна змінюється, у першу чергу на технологічному рівні, та попри те — маскувальні сітки продовжують бути критично потрібними. Хтось каже, їх знищують FPV-дрони. Звісно ж, так воно і є... Утім, сітки — це перша потреба для захисту інфраструктури і життя хлопців. У нас вдосталь самої сітки, вдосталь маскувальної тканини, ми знайшли польського виробника, вже не треба привозити її з України, він нам продає за вигідною ціною. Але потрібно більше рук для плетіння, адже ці сітки просто рятують життя. Скільки ж людей у нас сидять самі вдома та й психують. А плетіння — це ж прекрасна мануальна терапія, це можливість завести нові знайомства, це нагода гарно поспілкуватися з іншою людиною.
Галина Леськів, Наталя Бень, Володимир Гарматюк
Запрошуємо послухати передачу у доданому файлі