Стрімко зростає напруга між США та Венесуелою, де панує диктаторський режим Ніколаса Мадуро, який змінив у 2013 році попереднього диктатора, президента Уго Чавеса, померлого від раку. Ескалація набирає обертів.
2 вересня американські військові знищили швидкісний човен у південній частині Карибського моря, що, за заявами президента Дональда Трампа, перевозив наркотики з Венесуели до США й належав банді Tren de Aragua, яку Білий дім включив до списку терористичних організацій. У результаті було ліквідовано 11 осіб — це перша операція американський військових такого масштабу і з численними смертельними жертвами в регіоні за останнє десятиліття.
Вашингтон розгорнув у Карибському морі поблизу венесуельських берегів чимале військо: сім військових кораблів, ядерний підводний човен, понад 4 500 морських піхотинців і літаки-розвідники P-8. 10 літаків 5-ї генерації F-35 скеровано до баз в Пуерто-Ріко. Трамп теж дав наказ збивати венесуельські літальні пристрої у разі їх польотів над американськими суднами.
Американський президент заявляє, що метою операції не є повалення режиму Мадуро, який перебуває під міжнародними санкціями і має підтримку Росії та Китаю, а боротьба з наркотрафіком до США, на чолі якого особисто стоїть диктатор як лідер «Картелю Сонць».
За неофіційною інформацією, в Білому домі розглядають різні варіанти, включно з фізичною ліквідацією Мадуро, обмеженою військовою операцією. Сам же Мадуро всі звинувачення відкидає, заявляє про американський імперіалізм, який хоче заволодіти венесуельським природними багатствами, передовсім нафтою та золотом, і оголосив про мобілізацію армії та численних парамілітарних формувань.
У чому суть конфронтації між США та Венесуелою, чи варто чекати на американське вторгнення у Венесуелі, до чого тут Росія та Китай — про це та інше в програмі «Міжнародний (без)лад» говорив аналітиком Бартоломеєм Зноєком з Польського інституту міжнародних справ.
По-перше, він звертає увагу на виборчі обіцянки Дональда Трампа:
«Він говорив, що викликом і загрозою для США насамперед є неконтрольована міграція, злочинні угруповання, наркотрафік. Ці загрози надходять головним чином із Латинської Америки через мексикано-американський кордон. У зв’язку з цим треба діяти. Звідси, наприклад, випливало рішення держсекретаря Марко Рубіо, щоб під час своєї першої закордонної подорожі відвідати країни Центральної Америки та басейну Карибського моря, які є ключовими з точки зору саме цих питань.
І те, що можна було прочитати в заявах представників американської адміністрації, полягало в тому, що США очікують беззастережної співпраці цих держав у зменшенні загроз, які визначили як найважливіші з американської перспективи».
У рамках виконання цих цілей, зокрема, було посилено підхід до злочинних груп:
«Визнання певних угруповань, передусім мексиканських наркокартелів, терористичними організаціями мало дати змогу застосовувати ширший арсенал інструментів та засобів боротьби з ними. У тому числі йшлося навіть про риторику, що США можуть атакувати картелі на території, наприклад, Мексики, що, звичайно, одразу зустріло спротив. І протягом кількох місяців до цього списку додавалися нові організації. У випадку Венесуели спочатку йшлося про злочинне угруповання Tren de Aragua, звинувачене у численних діях проти США, а також тісно пов’язане з нелегальними мігрантами».
Бартоломей Зноєк зазначає, що мова йде про «Картель сонць» – «Cartel de los Soles». США представляють його як злочинну організацію, яку очолює сам Ніколас Мадуро:
«Експерти кажуть, що тут не можна говорити про якусь єдину організацію, а радше про систему взаємних вигод між представниками режиму, зокрема генералами армії, та угрупованнями, що займаються наркотрафіком, використовуючи ситуацію у Венесуелі для вільної діяльності».
Аналітик наголошує, що другий важливий аспект кризи на лінії Вашингтон-Каракас, це вже саме питання політики нинішньої американської адміністрації щодо Венесуели і режиму Ніколаса Мадуро:
«В адміністрації США існують дві групи з дещо суперечливими цілями щодо Венесуели. Є група, яку представляє Марко Рубіо, що прагне демократизації Венесуели, падіння Мадуро та зникнення цього режиму. А є інша група, яка вважає, що переговори з режимом все ж потрібні, адже треба мати згоду Венесуели приймати назад депортованих зі США венесуельських мігрантів. Є й громадяни США, які утримуються у венесуельських в’язницях, і це питання також вимагає переговорів.
Якщо подивитися на головні цілі, пов’язані з безпекою, і на цю непослідовність у політиці щодо Венесуели, то дії американців на Карибському морі є демонстрація сили і спробою Трампа показати, що він рішучий, що активно бореться зі злочинністю та наркотрафіком, готовий вдаватися до таких засобів. Йому також вдалося досягнути успіху, створивши враження, що вторгнення до Венесуели неминуче, що дні режиму Мадуро полічені».
На думку співрозмовника програми «Міжнародний (без)лад», скинення Мадуро не є метою Трампа, а є елементом залякування. Сам же Мадуро відреагував мобілізацією всередині країни, мобілізацією різних сил:
«Це фактично була послуга Дональда Трампа, бо він міг згуртувати венесуельців навколо головної мети та головної загрози — небезпеки з боку США, яка завжди так чи інакше з’являлася у різних прогнозах. Мадуро також використав це, щоб атакувати опозицію, мовляв, саме вона втягнула адміністрацію Трампа у такі агресивні дії.
Беручи до уваги ці обставини, на мою думку, ймовірність будь-якої військової інтервенції США проти Венесуели дуже низька, бо вона була б надто витратною і політично, і з точки зору залучення військових сил тоді, коли відомо, що адміністрація Трампа більше схиляється до переорієнтації уваги в бік Азії, Індо-Тихоокеанського регіону».
За словами Мадуро та його оточення «Картель Сонць» — це вигадка американської адміністрації та абсурд, що мовляв насправді проблема в Колумбії, звідки йде потім наркотиків до США.
Тим не менше, за даними Королівського інституту Елькано за 2022 рік, оцінювалося, що наркотики могли становити 8,5% ВВП Венесуели і що щороку експортується від 250 до 350 тонн речовини на сумму від 6,25 млрд до 8,75 млрд американських доларів за цінами наркотиків на вулиці.
Режим Мадуро цьому сприяє, бо хоче якось вийти з-під санкцій, зокрема щодо продажу нафти, яку не можна вільно реалізовувати на ринках. Трамп після свого приходу до влади в січні 2025 року також оголошував, що якщо хтось купуватиме венесуельську нафту, то на нього буде накладено 25% мита.
Отже, постає питання: наскільки можна говорити, що режим Мадуро справді використовує наркотики, з одного боку, щоб знайти вихід із важкої економічної кризи, а з іншого — щоб вдарити по США наркотрафіком? До речі, венесуельський кокаїн також спрямовуються до ЄС. Ось, що говорить Бартоломей Зноєк:
«Є свідчення колишніх представників режиму, які втекли з Венесуели про те, що процес посилення авторитаризму у Венесуелі супроводжувався спокусою заробляти на наркотрафіку і тим, що представникам режиму дозволялося на цьому наживатися.
Отже, самі звинувачення в тому, що у Венесуелі панує свобода діяльності наркоринку, і що від цього отримують вигоду представники режиму, мають серйозні підстави. Інша річ – як це представляють США: мовляв, Мадуро – голова картелю. Проте, як я вже зазначав, експерти зі злочинних угруповань кажуть, що не можна говорити про ієрархізовану організацію під назвою «Картель Сонць». Це радше визначення для корупційної системи, з якої ці групи користають».
Сьогодні мадурівська Венесуела балансує на межі економічного краху і масового голоду. Оцінюється, що з 28 мільйонів мешканців країни з огляду на страшні злидні близько 7 мільйонів змушені були залишити країну. Торік у Венесуелі відбулися президентські вибори, які були повністю сфальсифіковані. У січні цього року комісія мала оприлюднити протоколи, щоб довести, що нібито жодних фальсифікацій не було. Представника опозиції Едуардо Гонсалеса Уррутію Сполучені Штати визнають законообраним президентом, а Мадуро — диктатором.
У контексті загрози вторгнення, якого, ймовірно, не буде, режим намагається показати, що саме опозиція спричинила цю кризу. А опозиція вкрай поділена щодо цього питання. Так кандидат в президенти в 2012, 2013, 2024 роках Енріке Капрілес заявляє, що за американське вторгнення виступають лише венесуельці, котрі мешкають за межами країни.
Чи існує взагалі ймовірність, що цей режим протримається довше, ніж ми собі уявляємо? Наскільки міцно тримається Мадуро і його кліка? Аналітик відзначає декілька перешкод, які вже багато років утримують цей режим:
«Передусім це специфіка системи, побудованої на масштабних мережах лояльності, особливо серед військових. Армія тісно включена в управління державою й отримує з цього фінансові вигоди, наприклад, контролюючи систему розподілу продовольства. Це дає їм можливість заробляти.
Є й аналітичні оцінки, що значною мірою за стабільність і придушення будь-яких проявів непокори відповідають кубинські радники та розвідники, які ще за часів Уго Чавеса були запрошені допомогти в утриманні режиму. Вони настільки там укорінилися, що стали важливим елементом збереження цілісності системи. Навіть заклики опозиції до змін часто були звернені саме до військових: щоб ті взяли відповідальність на себе, згадали про свої сім’ї й забезпечили демократизацію країни».
Другий чинник — міжнародна підтримка кліки Мадуро:
«Функціонування Венесуели значною мірою залежить від фінансової допомоги Китаю. Важливим партнером є й Росія. Хоча Росія не може фінансувати режим, вона підтримує його політично та символічно. Венесуела користується також допомогою Ірану. Напередодні президентських виборів минулого року в сусідній Гаяні побоювалися, що Венесуела отримує від Ірану озброєння, зокрема дрони. Існує також співпраця з такими країнами як Туреччина у сфері продажу ресурсів, зокрема золота».
Експерт наголошує, що після минулорічних сфальсифікованих виборів Ніколас Мадуро стабілізував свою позицію, а його опоненти з опозиції навпаки більш розрізнені, аніж раніше.
Як вже було сказано, режим Мадуро має підтримку Росії. Певна кількість венесуельських найманців воює на фронті проти українських сил оборони, військові радники присутні і найманці є у Венесуелі, зокрема з числа ПВК «Вагнер».
Каракасу теж постачаються комплекси С-300, новітні модифікації літаків Су-30. У порівнянні з іншими латиноамериканськими найманцями, скажімо з Аргентиною, Венесуела має серйозно озброєння в кількісному і якісному виразі.
Експерт відповів на питання про те, наскільки важливим союзником є Венесуела для Путіна:
«Передусім, відколи владу у Венесуелі здобув Уго Чавес і почав запроваджувати систему, яка полягала на все більшій концентрації влади, Венесуела стала головним представником антиамериканських, антизахідних, антиліберальних сил в Латинській Америці, намагаючись згуртувати навколо себе подібні країни – Кубу, Нікарагуа, Болівію. Це було можливо завдяки нафтовому буму, який спостерігався за часів Чавеса: країна отримувала величезні прибутки, фінансувала соціальні програми й закупівлю зброї, переважно з Росії. Статистика закупівель озброєнь показує різке зростання з року на рік закупівель зброї в період правління Уго Чавеса. Але після приходу до влади Мадуро економічна ситуація значно погіршилася, і Венесуела вже не могла купувати стільки зброї в Росії і такими темпами».
Попри економічні проблеми тісна співпраця з Кремлем триває, каже Бартоломей Зноєк:
«Чим більш ізольованою є Венесуела через ерозію демократії, тим більше вона потребує партнерів для обходу санкцій і подолання ізоляції. Росія є природним союзником, адже дозволяє Мадуро показувати, що Венесуела має потужних партнерів, і водночас робить його дедалі більш залежним від тих держав, які кидають виклик Заходу.
За ці роки Мадуро неодноразово висловлював підтримку Путіну, підкреслював стратегічний характер співпраці. Росія відповідала тим самим, хоча геоекономічно ця співпраця не є дуже масштабною. Аналітики зазначають, що для Росії важливо мати Венесуелу як партнера саме у контексті протистояння зі США, аби показати свою присутність у регіоні, має там партнера та символічно кинути виклик Вашингтону».
Бартломєй Знойек наголошує, що режим Мадуро є потужним рупором Кремля в Латинській Америці в умовах війни Росії проти України:
«Венесуела є дуже істотним партнером Росії у посиленні російських тез, які ставлять під сумнів українську державність, які скеровані проти НАТО, проти Європейського союзу, проти європейських партнерів України. Звичайно, Росія залучена до цього через свої державні ЗМІ, такі як RT і Sputnik, а венесуельські продержавні медіа, по суті, копіюють і ширять російську пропаганду.
Росія має успіх з тим своїм нарративом. Так є з огляду на історичний скептицизм, ба більше, негативне ставлення до США у регіоні. Сам Мадуро також не вагався називати лідера Гаяни, з яким він має територіальну суперечку, "регіональним Зеленським", звинувачуючи його у прагненні до конфронтації. Режим Мадуро повторює одну з ключових російських тез, що відповідальність за війну лежить на Україні».
Водночас аналітик наголошує на одному неочевидному моменті політики Трампа щодо Мадуро:
«Те, що, на мою думку, є тривожним і повинно непокоїти нас, європейців, особливо тих, хто підтримує Україну, а також тривожити саму Україну, це те, що дії Сполучених Штатів є елементом повернення до логіки сфер впливу. Тобто, США трактують своїх південних сусідів— держави Центральної Америки, Мексику, країни Карибського басейну, Панаму — як сферу життєво важливих інтересів, де вони хочуть мати контроль і виключне право забезпечувати безпеку. Звісно, йдеться про безпеку самих Сполучених Штатів.
І це, на мою думку, дає дозвіл таким державам, як Росія: якщо США повертаються до логіки сфер впливу і прагнуть контролювати своє сусідство, то чому Росія не може робити те саме?»
Як вже було зазначено вище, окрім Росії ще однією опорою Мадуро є Китай. Борг Венесуели перед КНР складає 60 млрд доларів, це позики та різні кредити, що становить аж 280% ВВП країни. Зрозуміло, що економічно Росія не може конкурувати з Китаєм, але чи є конкуренція між Москвою та Пекіном за геополітичний вплив на Венесуелу і Латинську Америку? Чи все ж це якась форма співпраці, яка виключає конфлікт між ними?
«Росія радше користується тим, що Китай фінансово задіяний у регіоні, і завдяки цьому її власна участь у Венесуелі стає менш затратною. Вона просто не мусить інвестувати стільки грошей, адже там вже є Китай.
Таким чином, можна сказати, що Китай менш помітний політично, але фінансово є ключовим зовнішнім стовпом стійкості режиму Мадуро. Якщо подивитися на роки, коли Венесуела була ізольована через нафтові санкції, саме Китай допомагав їй обходити обмеження й отримувати з цього вигоду».
Повна версія програми в прикріпленому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник