Повномасштабна війна Росії проти України вивела на поверхню одну з найболючіших і найскладніших проблем — сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (СНПК — скорочення). Протягом років запеклої боротьби українська держава у тісній співпраці з громадськими організаціями зуміла розробити та випробувати на практиці пілотні механізми ідентифікації та всебічної підтримки тих, хто постраждав від цих воєнних злочинів. Сьогодні цей унікальний досвід уже безпосередньо закладено в основу нового законодавства та стратегії державної політики, хоча експерти наголошують, що ця робота вимагає не лише продовження, а й масштабного розширення. Україна формує власну модель реагування, яка спирається на три ключові компоненти: голос самих постраждалих, експертизу неурядового сектору та активну підтримку міжнародної спільноти.
Урядова уповноважена з гендерної політики Катерина Левченко підкреслює, що системна відповідь України на виклики сексуального насильства стала результатом синергії внутрішньої роботи та активного міжнародного лідерства. Через окупацію значних територій та велику кількість людей, які пройшли через російський полон або незаконні затримання, масштаби проблеми виявилися значно більшими, ніж прогнозувалося на початку.
Левченко детально розповіла про розбудову державних механізмів та роль України на глобальній арені: «Від початку повномасштабного вторгнення Україна дуже активно працює над тим, щоб розбудувати державну політику протидії сексуальному насильству і реагування на нього. Ми працюємо як всередині держави, так і на міжнародному рівні, щоб наблизити допомогу до постраждалих осіб і зафіксувати ці злочини для майбутніх судів». Лідерство України у 2025 році було закріплено головуванням у Глобальному альянсі попередження сексуального насильства в умовах конфлікту, що дозволяє країні не лише отримувати допомогу, а й диктувати стандарти реагування.
Ситуація із сексуальним насильством залишається вкрай гострою через величезну кількість громадян, які перебувають в окупації або полоні. Окрему увагу уповноважена приділила статистичним даним, які свідчать про латентність злочину: із 1208 отриманих заяв ідентифіковано 1080 постраждалих, що у 2,4 рази перевищило очікувані показники. Катерина Левченко наголошує, що формування правильних підходів до спілкування з постраждалими є критично важливим для їхньої ідентифікації. Це підтверджує необхідність подальшої системної роботи, а також важливість нового закону, що значною мірою врахував досвід, набутий під час реалізації пілотного проєкту.
Радниця віцепрем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Олена Сотник переконана, що українська модель поводження з жертвами насильства є абсолютно унікальною та не має аналогів у міжнародній практиці. Вона зауважує, що саме нестандартні підходи та вибудовування довіри дозволили зламати суспільні міфи, що підтверджується несподівано високою часткою звернень від чоловіків. Сотник вважає, що український досвід — це внесок у світове право: «Цей підхід, заснований на зворотному зв'язку від постраждалих, я такого ніде не бачила. І нам про це треба говорити, і треба цю модель вносити як дуже важливий внесок на міжнародній арені».
На думку Сотник, саме довіра до системи дозволила подолати стигму, яка заважала чоловікам брати участь в офіційних розслідуваннях через почуття сорому та психологічні перепони. Можливість для постраждалих відкрито звертатися за допомогою вона називає однією з найбільших перемог проєкту. Експертка наголошує на необхідності масштабування цієї політики, адже українці сьогодні демонструють неабияку сміливість у вирішенні питань, перед якими світові інституції пасували десятиліттями. Україна фактично стала «пілотом» у швидкості прийняття та імплементації норм міжнародного гуманітарного права.
Практичний вимір та цифрові показники цієї роботи представив Федір Дунебабін, представник Глобального фонду тих, хто пережив сексуальне насильство (Global Survivors Fund). Він пояснив складну структуру каналів довіри, де 50% звернень надійшло через партнерські організації, а майже 40% — через самі мережі постраждалих, які підтримують одне одного. Дунебабін навів детальну статистику, що кидає виклик традиційним уявленням про СНПК: «1208 звернень ми отримали за 20 місяців роботи проєкту. З них 70 відсотків — це чоловіки, 30 відсотків — це жінки, на жаль, маємо також і дітей, як дівчат, так і хлопчиків». Він також зауважив, що від правоохоронних та державних органів надійшло лише близько 9% звернень, що ще раз підкреслює роль громадського сектору.
Аналізуючи регіональну специфіку, Дунебабін зазначив, що лідирує Херсонщина, а за нею йдуть Донецька та Харківська області, а також значна кількість випадків у Криму та під час незаконного утримання на території РФ. Важливим аспектом ідентифікації є розмежування СНПК від інших порушень прав людини: «Ми маємо порушення прав людини, тобто, це і незаконне затримання, і тортури, і нелюдське поводження, але просто вони не підпадають під робоче визначення сексуального насильства, пов'язаного з конфліктом».
За приклад Дунебабін навів фільтраційні заходи військ РФ, під час яких практикувалося примусове оголення: «Воно було дуже поширене, але воно не може підпадати під таке робоче визначення сексуального насильства серйозної тяжкості». Експерт також підкреслив, що менша кількість звернень від жінок свідчить про обмежені ресурси для ідентифікації тих, хто залишається в окупації.
Голова громадської організації «Нумо, Сестри!» Людмила Гусейнова наголошує, що робота з потерпілими — це не благодійність, а шлях до відновлення їхньої громадянської суб’єктності та гідності. Вона застерігає від будь-яких пауз у реалізації програм допомоги, оскільки це може зруйнувати вже відбудований місток довіри. Гусейнова описує трансформацію постраждалих у процесі співпраці: «Вони відчувають силу, вони відчувають посттравматичне зростання, вони відчувають, що вони не є прохачами, не є жебраками, котрі прийшли за подачками. Вони відчувають себе громадянами України рівноправними зі всіма іншими».
Гусейнова переконана, що постраждалі — це не жертви, а люди, які прагнуть справедливості та рівноправної співпраці на всіх рівнях. Особливо гостро громадська активістка порушила проблему родинних травм, де діти стають заручниками страждань своїх матерів після довготривалого перебування в полоні, що триває роками. Вона закликала не зупиняти адвокаційну роботу на міжнародних майданчиках та негайно залучати досвід громадських організацій до роботи ідентифікаційних комісій. За її словами, повернення людей з окупації та полону щодня приносить нові виклики та історії, які потребують негайної реакції.
Представниця Національної соціальної сервісної служби України Олександра Хомуленко підтверджує, що напрацьовані процедури є надійним дороговказом для впровадження закону про статус постраждалих та виплату репарацій.: «Пілотний проєкт нам показав ту реалістичну статистику і ту кількість чоловіків, які дійсно страждають від СНПК і які не звертаються чомусь до органів державної влади і надавачів послуг державного сектору або муніципального сектору. Тому надзвичайно важливим є досвід саме роботи і встановлення контактів з постраждалими особами».
За словами Хомуленко, держава має використовувати досвід встановлення контактів та джерела поширення інформації серед постраждалих для імплементації власних механізмів. Вона наполягає на тому, що модель залучення постраждалих до навчання надавачів послуг є ключем до підвищення довіри до державних та муніципальних інституцій. Це дозволяє надавачам послуг глибше зрозуміти реальні потреби цієї категорії громадян та розробляти відповідні порядки звернення.
Урядовці та громадські активісти погоджуються, що Україна вже створила фундамент для найпрогресивнішої у світі системи захисту від сексуального насильства в умовах війни. Сформована «модель довіри» має стати не просто тимчасовим рішенням, а стратегічною основою державної політики та вагомим внеском України у міжнародну практику захисту прав людини. Оскільки війна триває, а кількість викликів лише зростає, інституційне закріплення та безперервність цих напрацювань є єдиним способом забезпечити справедливість і підтримку для кожного врятованого.
Олександр Савицький