Проблему бездомності особливо підсвітили низькі температури. У люблінських осередках, що допомагають особам у кризі бездомності, протягом останніх двох місяців не було вільних місць. Їхні опікуни зазначають, що складно було не помітити: серед людей, які зверталися по допомогу, було багато молодих осіб. Часто це були люди віком навіть 20 років.
«Бідність є страшним явищем, і наше суспільство, на жаль, дедалі частіше зіштовхується із цією проблемою, — говорить Анджей Ґазда з Осередку братства милосердя імені Брата Альберта в Любліні. — Якщо нічого не зміниться, кількість таких людей просто зростатиме. Я познайомився з багатьма людьми, які не мають проблем із жодними залежностями. Попри це, вони опиняються в кризі бездомності, бо, наприклад, ліки важливіші, ніж оплата житла. За останній рік ми помітили значне збільшення кількості молодих людей у кризі бездомності. Причини різні. І сімейні патології, і вплив оточення, і вплив психоактивних речовин. Серед причин також наркотики та алкоголь».
«Щодня до нас приходить приблизно від 20 до 50 осіб, — говорить опікунка в Денному центрі для бездомних осіб Карітасу Люблінської архієпархії Анетa Ґрудзінська-Качмар. — Ці цифри не те, що залишаються сталими, — вони навіть зростають. Це тривожне явище, що так багато людей потребують такої термінової допомоги. Це люди в кризі бездомності, але також і ті, хто має житло, проте воно перебуває в різному технічному стані. Наприклад, приходять люди, яким потрібно лише скористатися душем або пральною машиною. Звісно, є й літні люди, пенсіонери. Вони не мають такого професійного потенціалу, але коли до нас потрапляє молода людина 18–20 років, боляче усвідомлювати, що через свої життєві труднощі вона опинилася тут і не може вибратися».
«Я опинився тут через втрату роботи та орендованого житла, — вказує один із відвідувачів центру для бездомних осіб. — Це було спричинено моїми алкогольними вечірками — гучними багатоденними гуляннями з великою кількістю людей. Я про це не шкодую. Вважаю, що це мій власний вибір, і доля мені цього не підлаштувала. Для мене це досвід — як для людини, відкритої до нового, — щось надзвичайне. Часто здається, що найбільше шкоди можуть завдати інші люди, але найбільше шкоди людина може завдати сама собі».
«У мене сини такого ж віку, і я ставлюся до них, як до своїх дітей. Разом з іншими опікунами та працівниками нашого центру ми намагаємося створити для них домашню атмосферу. Неприємно дивитися на молоду людину, яка вже перебуває в кризі бездомності, є покинутою — частину покинули батьки, частина пішла сама, бо просто не вміє впоратися з дорослим життям», — зазначає Анджей Ґазда з Осередку братства милосердя імені Брата Альберта в Любліні.
«Мені здається, це наслідок явищ, які ми спостерігаємо після COVID-19, — говорить професор Влодзімєж Пйонтковський з Університету Марії Кюрі-Склодовської та Медичного університету у Любліні. — Пандемія закінчилася, але її психологічні та ментальні наслідки мають тривалий характер, і зараз ми їх спостерігаємо. Друга причина — на польський ринок виходять нові покоління наркотиків, і безпорадність молодих людей часто призводить до залежності від психоактивних речовин».
«Кожна людина має свою історію, але, здається, якщо йдеться про молодих до тридцяти років, це результат позиції "я нічого не мушу". Я знаю свої права, маю бажання або сміливість бунтувати проти чогось — і з цього все починається. Пробував працювати, але мені не подобається ця робота чи інша. Наприклад, хочу курити, а працюю на тартаку — там не дозволили», — вказує Янек Савіцький, керівник Деного центру для бездомних осіб Карітас Люблінської архієпархії.
Тобто з Ваших спостережень виникає, що якщо двадцятирічні люди, які потрапляють в кризу бездомності, не вийдуть з неї протягом трьох років, то вони назавжди залишаться у цьому стані?
«Не можна узагальнювати, але дослідження показують, що повернутися звідти дуже складно», — стверджує Янек Савіцький.
Як суспільство ми повинні бути уважні до потреб цих людей?
«Звичайно, ми повинні помічати цих людей, які потребують нашої допомоги. Проблема полягає в тому, що в усій філософії соціальної допомоги ці люди соромляться просити про допомогу, і це "прохання" рідко буває почутим. Найчастіше вони переживають це у своєму найближчому колі або взагалі наодинці із собою. Тому помітити тих, хто не звертається по допомогу, але її потребує, — дуже складне й водночас дуже важливе завдання. Це потребує великої кваліфікації, щоб допомогти людям, які самі не можуть собі допомогти і в яких депресія може перерости навіть у спроби самогубства, бо такі явища ми вже спостерігаємо», — вказує Влодзімєж Пйонтковський.
Шосте загальнопольське дослідження кількості осіб у кризі бездомності у 2024 році показало, що в Польщі криза бездомності стосується понад 31 тисячі осіб. З них 80% — це чоловіки, а 20% — жінки.
Інна Ясніцька