У понеділок, 1 грудня, BBC опублікувала на каналі YouTube фільм «When Water Burns: The Fight for Georgia» («Коли вода палає. Битва за Грузію»). За його даними, вода з водометів, які грузинська поліція застосовувала для розгону протестів наприкінці 2024 року, була змішана з камітом (бензалбромоціанідом) — бойовою отруйною речовиною, яку армії Франції та США використовували під час… Першої світової війни.
Висновки британських журналістів збігаються зі свідченнями демонстрантів, які розповідали про багатоденне печіння шкіри, горла та очей, задишку, блювання й кашель. Дехто скаржився на носові кровотечі, що тривали по кілька місяців. Таких симптомів не могла спричинити звичайна вода, навіть якщо разом із нею застосовували перцевий газ або інший сльозогінний засіб, у використанні яких поліція зізналася (їхній вплив минає значно швидше).
У відповідь на фільм спеціальна доповідачка ООН з питань катувань Еліс Едвардс заявила, що «населення ніколи не має бути об’єктом експериментів», і що ситуацію слід розслідувати з огляду на можливі катування й нелюдське поводження.
До демонстрацій, під час яких міг бути застосований каміт, дійшло після торішніх парламентських виборів, які опозиція та тодішня президент Саломе Зурабішвілі визнали сфальсифікованими. Протести посилювалися й досягли апогею після того, як 28 листопада прем’єр Іраклі Кобахідзе оголосив, що Грузія на кілька років «заморожує» процес вступу до ЄС. З різною інтенсивністю вони тривають і досі, хоча вже не потрапляють на перші шпальти газет і телевізійні стрічки. Головна вимога лишається незмінною: перевибори під міжнародним наглядом. Маніфестанти також вимагають звільнення осіб, затриманих у зв’язку з протестами.
Щоночі збирається принаймні кількасот людей (інколи – навіть кільканадцять тисяч). Це вимагає великої рішучості. Учасникам вуличних акцій загрожують високі штрафи — за нищення публічного майна та порушення дорожнього руху, але так звані засоби безпосереднього впливу зараз застосовують лише епізодично.
Документальний фільм BBC нагадав про людей, для яких європейське майбутнє Грузії варте будь-яких жертв. Хоча прагнення вступу до Європейського союзу та НАТО закріплено в грузинській конституції, а у грудні 2023 року країна стала офіційною кандидаткою до першої з цих організацій, перспектива інтеграції швидко віддаляється. До цього, зокрема, спричиняє ухвалення законодавчих актів, що посилюють контроль держави над інституціями громадянського суспільства та ЗМІ й суперечать європейському законодавству.
Проте правляча з 2012 року партія «Грузинська мрія» наполягає, що курс зовнішньої політики Тбілісі лишається незмінним. Останнім часом, наприклад, президент країни Міхеїл Кавелашвілі, якого не визнає опозиція, заявив, що Грузія буде готова до вступу в ЄС у 2030 році. Все це ще більше загострює поляризацію грузинського суспільства, причому поряд з відверто проєвропейською та антиєвропейською позиціями існують і ті, хто хоче до Євросоюзу, але «на власних умовах».
Завдяки цьому в опитуваннях 70–80% респондентів висловлюються за членство, однак серед них є й такі, як мій знайомий, з яким я розмовляв у Грузії на початку листопада. Він переконував, повторюючи тези урядової пропаганди, що ЄС хоче втягнути його країну у війну, а найгіршим ворогом Грузії є посол ЄС Павел Герчинський.
Грузинська влада категорично заперечує використання каміту і оголошує про намір подати позов проти BBC. Водночас вона визнає, що у воду для поліцейських водометів додавали певний хімічний засіб. Служба державної безпеки розпочала розслідування, а 5 грудня був допитаний колишній міністр внутрішніх справ Вахтанг Гомелаурі. Об’єктивне з’ясування тверджень, наведених у фільмі, передусім в інтересах самої Грузії.
Войцєх Ґурецький, головний спеціаліст відділу Туреччини, Кавказу та Центральної Азії у Центрі східних досліджень (OSW). Автор репортажних книжок про Кавказ і Центральну Азію