Уявлення про війну майбутнього часто зводиться до простого образу, де люди залишаються далеко від поля бою, а роботи воюють між собою. Реальність значно складніша. Автономність у зброї з’явилася задовго ще до сучасного штучного інтелекту, але тепер системи отримують здатність швидше розпізнавати об’єкти, працювати без постійного зв’язку з оператором і обробляти значно більші масиви даних. На це звернули увагу в ефірі Третього каналу Польського радіо доктор Мацей Зайонц, етик з Інституту філософії та соціології Польської академії наук та доктор Міхал Пeкарський із кафедри досліджень безпеки Вроцлавського університету.
За словами Мацея Зайонца, у липні 2026 року група російських ударних дронів «Молнія» атакувала Запоріжжя. Один із безпілотників ударив по району АЗС. Українські фахівці дослідили уламки кількох таких безпілотників, зокрема їхні бортові комп’ютери та програмне забезпечення.
«Дрони не мали засобів радіозв’язку з оператором. Лише камеру та програмне забезпечення, яке дозволяло їм у досить примітивний спосіб розпізнавати об’єкти й визначати цілі», — розповів експерт.
Після прибуття до заздалегідь заданих координат безпілотник мав самостійно знайти резервуари з пропан-бутаном. Удар виявився неточним, але внаслідок атаки загинули троє цивільних. Цей випадок Зайонець називає першим підтвердженим застосуванням автономної зброї проти цивільних. Водночас він застерігає від надто широкого розуміння цього поняття: дрон усе ж діяв у межах заздалегідь запрограмованого переліку об’єктів.
Між дроном, яким повністю керує людина, і машиною, яка сама визначає ціль, є багато проміжних варіантів. «Молнія» у Запоріжжі показує, наскільки далеко ця технологія вже зайшла. Експерт, доктор Міхал Пeкарський нагадує, що зброя давно могла виконувати окремі завдання без безпосереднього керування людиною.
Як приклад він наводить протикорабельні ракети, які можуть отримувати напрямок польоту без точного наведення на конкретну ціль, а далі самостійно шукати її за попередньо записаними характеристиками.
У пам’яті такої ракети може бути база даних із характеристиками різних цілей — наприклад, їхніми радіолокаційними сигнатурами або зображеннями. «Якщо дуже спрощено, такій ракеті можна сказати: лети в тому напрямку, там, імовірно, перебувають кораблі противника. Якщо побачиш щось, що схоже на російський ракетний крейсер, — знищ його», — пояснює Міхал Пeкарський.
Принципова зміна відбувається не тому, що зброя раптом отримала здатність «думати». Змінилися електроніка, обчислювальні можливості та здатність систем обробляти інформацію з різних сенсорів.
«Електроніка стала дешевою і доступною. По-друге, сьогодні ми значно краще можемо обробляти сигнали, які надходять із різних сенсорів», — каже Міхал Пeкарський.
Сучасна система вже може працювати не лише з одним заздалегідь визначеним сигналом. Їй можна завантажити велику базу зображень автомобілів, танків, бойових машин або інших об’єктів — і навчити розпізнавати потрібний тип цілі.
На українському полі бою ця технологія вже використовується. За словами Міхала Пeкарського, під час операцій з ізоляції поля бою українські безпілотники шукали вантажівки на транспортних маршрутах. Російські військові, за його словами, навіть намагалися змінювати зовнішній вигляд машин, щоб ускладнити роботу алгоритмів розпізнавання. Цю тенденцію описують і міжнародні медіа, зокрема про те, що українські оператори все частіше використовують системи наведення на основі ШІ, які дозволяють дронам після втрати зв’язку з оператором візуально захоплювати ціль і продовжувати політ. Причина, зокрема, широке застосування засобів радіоелектронної боротьби.
У вересні 2026 року Велика Британія першою серед іноземних країн відкрила своїм компаніям доступ до української платформи Avengers AI Labs. На реальних даних війни британські розробники мають тренувати та тестувати моделі ШІ для автономної координації груп безпілотників. Як зазначає британське Міноборони, йдеться про рої дронів — групи безпілотників, які за допомогою ШІ можуть взаємодіяти між собою, розпізнавати загрози й цілі та ухвалювати рішення, при цьому людина залишається залученою до управління.
Ще один напрям — системи, які не атакують самі, але допомагають військовим знаходити і класифікувати цілі. Саме тут дискусія про ШІ та війну стає особливо гострою. Експерт Мацей Зайонц згадує ізраїльські системи Lavender і Gospel, які використовувалися для аналізу великих масивів розвідувальної інформації та формування рекомендацій щодо цілей.
«Один із відомих прикладів — секретна ізраїльська система Lavender, розроблена елітним підрозділом розвідки ЦАХАЛу. Вона визначала будинки, де, за її оцінкою, могли перебувати члени ХАМАС, використовуючи дані з телефонних розмов, записаних протягом багатьох років. […] Lavender не була безпосередньо підключена до жодних засобів ураження. Система лише визначала потенційні цілі. Ізраїльські військові протягом кількох хвилин затверджували їх, після чого ізраїльська авіація завдавала ударів. Темп був настільки високим, що фактично не залишалося часу для необхідної правової, етичної чи навіть оперативної перевірки, зокрема для того, щоб встановити, чи є запропонований системою об’єкт справжньою військовою ціллю», — вважає Мацей Зайонц.
Людина в цьому процесі залишалася, але в окремих випадках на перевірку рішення системи могло бути дуже мало часу. Ізраїльські військові, своєю чергою, заперечили твердження про систему, яка самостійно обирає людей для атаки, заявивши, що такі інструменти допомагають аналітикам, а цілі мають проходити незалежну перевірку. Від того, де проходить ця межа і скільки часу людина має на перевірку рішення системи, залежать не лише технічні, а й правові та етичні наслідки.
Повна аудіоверсія матеріалу — у прикріпленому файлі.
PR3/ В.М.