X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Польські об'єкти ЮНЕСКО: Дерев'яні церкви Карпатського регіону

12.01.2022 15:00
З-посеред 16 святинь, внесених 2013 року до списку Світової спадшини ЮНЕСКО, вісім розташовані у Польщі, і стільки ж - в Україні 
Аудіо
  • Дерев'яні церкви Карпатського регіону Польщі та України
Церква святої Параскеви у РадружіAutorstwa Henryk Bielamowicz - Praca własna, CC BY-SA 4.0, https://commons.wikimedia.org/w/index.php?curid=61537261

У ці дні більшість наших слухачів святкує Різдвяні свята, тож у Туристичній рубриці «Подорожуймо!» запрошуємо відвідати об’єкти сакральні. Будемо говорити про дерев’яні церкви на терені Польщі та України, загалом їх 16. До списку Світової спадщини ЮНЕСКО церкви внесено 2013 року спільними зусиллями польського Національного інституту національної спадщини, Державного історико-архітектурного заповідника у Жовкві та Науково-дослідного інституту пам'яткоохоронних досліджень у Києві. Вісім церков розташовано на терені Польщі — церква Архангела Михаїла у селі Брунари, церква Святої Параскеви у селі Квятонь, церква Покрови Пресвятої Богородиці у селі Овчари, церква Святого Якова у селі Поворазник, церква Архангела Михаїла у селі Туринське, церква Архангела Михаїла у Смільнику, церква Різдва Пресвятої Богородиці у Хотинці та церква Святої Параскеви у Радружі. На території України лежить теж вісім дерев’яних храмів. Це церква Архангела Михаїла у селі Ужок, церква Вознесіння Господнього у селі Ясіня, церква Різдва Пресвятої Богородиці у селі нижній Вербіж, церква Святого Духа в Рогатині, церква Святого Юра у Дрогобиці, церква Святої Трійці у Жовкві, церква Собору Пресвятої Богородиці у селі Матків та церква Святого Духа у селі Потелич.

П’ять серед церков, розташованих на терені Польщі, — це лемківські церкви, дві галицькі та одна бойківська, Ці святині є найстаршими збереженими дерев’яними церквами, вони датуються XV - початком XVI століть. Як наголошувалося у коментарях до інформації про надання цим храмам престижного звання об’єкту ЮНЕСКО, дерев’яна архітектура є архітектурою особливо вразливою на зовнішні впливи і вимагає особливого догляду.

Присвятити увагу кожній із цих церков Карпатського регіону Польщі та України, в нашій передачі забракне часу, але зосередимося на історії церкви святої Параскеви у Радружі Любачівського повіту Підкарпатського воєводства у Польщі, яка датується першою половиною XVIІ століття. Конструкція церкви нагадує будову храму Святого Духа в Потеличі. Видно, що святині будувалися майстрами однієї школи.

Розповісти про історію цієї церкви ми попросили Станіслава Макару, директора Музею Кресів в Любачеві.

«Щоби розповісти цю історію, треба повернутися до 1672 року, коли тривала польсько-турецька війна. Армія Мухамеда IV, котру підтримувало татарське військо Селіма І Гірея та відділи запорізького гетьмана Петра Дорошенка, напала на Річ Посполиту. Після десяти днів турецька армія підкорила Кам’янець-Подільський, а місяць згодом - підійшла під брами Львова. Річ Посполита платить Османській імперії винагороду за військові витрати і зобов’язується сплачувати щорічну данину. Після цієї перемоги Мухамед IV дозволив своєму війську пограбувати околичні села. Це все відбувалося 70 кілометрів від Радружа. Упродовж тижня татарське військо спустошує терени на правому березі Сяну, а в ясир бере тисячі мешканців. І тут починається наша розповідь про церкву та бранку з Радружа. Коли татарські війська дійшли до цього села, мешканці сховалися у церкві, яка мала оборонний характер. Татари поставили ультиматум — або знищать церкву і спалять в ній усіх мешканців, або ж їм віддадуть у ясир дружину війта Радружа Еліаша Дубневича Марію, котра славилася надзвичайною вродою. Татари, безперечно, розраховували, що продадуть її за високою ціною на ясир-базарі, який вже діяв у Кам’янці-Подільському, що був під турецьким володінням. Марія, щоби врятувати і свою сім’ю, і селян, вирішила віддатися у рабство, і через Кам’янець-Подільський потрапила аж до Константинополя. Так, її продали як рабиню, але завдяки своїй вроді та розуму Марія стала дружиною паші — вона майже повторила долю славнозвісної рогатинки Роксолани. Своєму турецькому паші Марія народила трьох синів, але після смерті турецького чоловіка, по 27 роках, Марія повернулася на батьківщину, до Радружа. Згідно з традицією, коли помирав чоловік, його дружини-невільниці автоматично отримували свободу, тож у 1699 році Марія вертається до Радара. Як розповідає легенда, вона вертається в образі жебрачки, але скарби перевозить у колесах возу. За ці кошти Марія відремонтувала церкву в Радружі. Друга версія легенди розповідає, що Марія повернулася у дорогій кареті. Після повернення вона застала свого першого чоловіка Еліаша, котрий невдовзі помер, його поховано перед входом до церкви. Невідомо, коли померла сама Марія. Її багаторічний полон і щасливе повернення на батьківщину занотував священник у церковному документі під назвою "Коротка історія про жінку, яка повернулася із полону татар". Зараз він зберігається з іншими документами греко-католицького єпископату в архіві Перемишля».


Zespół cerkiewny św. Paraskewy w Radrużu od 2010 r. jest oddziałem Muzeum Kresów w Lubaczowie  


Чи багато туристів до вас заглядає? Знаю, що церкву святої Параскеви можна відвідати, вхід платний, а за зібрані кошти відбувають реставраційні роботи в храмі.


«Безперечно, святиня викликає велике зацікавлення туристів. Після того, як цей об’єкт внесено до списку ЮНЕСКО, відвідуваність значно зросла. Наприклад, ще до 2013 року це була десь тисяча осіб на рік, а після 2013 — 12 тисяч. Варто сказати, що церква робить неймовірне враження. Коли ми входимо до храму, бачимо на стіні іконостасу прекрасну поліхромію, яка датується 1648 роком. А таким довершенням є монументальний іконостас, який розбудовувався понад 100 років. Аж до другої половини XVIII століття, а це свідчить про те, що мешканці Радружа не могли собі дозволити щоби звести в короткий час такий багато іконостас. Понад 400 років ця святиня виконувала важливу роль, спочатку вона була православною, а згодом греко-католицькою. Церква була одною з дерев’яних святинь, завдяки довершився культурний пейзаж регіону. Таких прекрасних дерев’яних церков на терені Любачівщини свого часу було понад 30. Після масових депортацій людей, після операції «Вісла» кількадесят церков перестали виконувати свою культову роль».

Jedynka/Яна Стемпнєвич