Сміливі люди вирушають на кінець світу, щоби ми дізналися, що відбувається за горизонтом. Завдяки цим людям, котрі документують те, що бачать, і описують тих, кого зустрічають на своєму шляху, ми цей світ розуміємо трішки краще.
Леон Барщевський (Leon Barszczewski) був одним із найвидатніших дослідників Центральної Азії, завдяки його нотаткам та фотографіям ми знаємо, як виглядали Самарканд, Бухара, Памір у ХІХ столітті. Це унікальні фотографії архітектури і людей. На жаль, Леон Барщевський належить не тільки до видатних, але теж призабутих дослідників.
Тому сьогодні у рубрибці «Про мандри» і в нашому циклі, присвяченому видатним польським мандрівниками і першовідкривачам, я хочу розповісти про Леона Барщевського.
Згадувати його буде Ігор Строєцький, правнук дослідника.
Але спочатку короткий вступ до нашої розмови.
Леон Барщевський народився у Варшаві 20 лютого 1849 року, в шляхетній сім’ї. Після смерті батьків, ще малою дитиною Леон разом зі своїми братами переїхав до Києва, де мешкала його старша сестра.
Потім Леон вступив до царського війська і разом з ним вирушив до Центральної Азії, де провів 20 років.
Що він шукав біля витоків річок Зеравшан та Амудар’я? У горах Тьян-Шан, на льодовиках Паміру?
- Мушу відверто зізнатися, що я цього не знаю. Але з родинних розповідей про мого прадіда Леона Барщевського я знаю, що він від малої дитини мріяв про подорожі, він мріяв пізнавати світ, який його оточує. Варто теж взяти до уваги, що друга поливна XIX століття — це період посиленої експансії російської імперії у напрямку країн Центральної Азії. Царська Росія підкорює ці терени, у зв’язку з цим у 70-х роках XIX століття оголошується набір для усіх, хто хотів би поїхати до Центральної Азії. Це були солдати, військові, науковці, ремісники тощо. Йшлося про те, щоби заселити ці землі. Мушу сказати, що Леон Барщевський зголосився добровільно. Він дуже хотів поїхати до далекого, незнаного Самарканда.
І тут виникає запитання — Леон Барщевський, син учасника Листопадового повстання, тобто повстання проти російської імперії, тепер вирішує взяти участь у колонізації Росією Туркестану. Як поєднати ці дві історії — з одного боку спротив російському імперіалізму, а з другого — служба у російському війську та участь у колонізації (адже Леон Барщевськаий поїхав до Самарканду у складі саме царського війська). Що ви думаєте з цього приводу?
- Ви знаєте, мені навіть складно сказати, чи він розглядав цю ситуацію в таких категоріях. Мені здається, що він хотів відкривати незнаний, новий, цікавий світ. І це один бік медалі. Але другий — так, справді, його батько брав участь у Листопадовому повстанні 1830-31 років. А четверо братів Леона Барщевського були заслані на Сибір за участь у Січневому повстанні 1863 року. Але після смерті батьків троє наймолодших братів (бо загалом їх було восьмеро, дітей), отже троє наймолодших — тобто Леон і двоє молодших за нього братів були включені до кадетського корпусу. Це означає, що їх взяла під свою опіку царська держава, щоби потім ці діти, коли вже виростуть, стали військовими царської армії. І так сталося, кар’єри цих трьох братів розвивалися у царській армії. Але я хочу нагадати, що то були часи поділу Польщі, коли наша країна була поділена поміж імперіями, і життя молодих поляків, молодих чоловіків так тоді виглядало, що вони служили у котрійсь із імперських армій.
У Самарканді, та й не тільки там, Леон Барщевський не тільки проводив дослідження флори і фауни, арехологічні розвідки, він також відкрив поклади шляхетних металів, поклади золота і срібла… Але варто теж наголосити на тому, що Леон Барщевський відкрив місцевих людей. У книжці, присвяченій Леону Баршевському «Втрачений світ. Подорожі Леона Барщевського по Центральній Азії ХІХ століття» (Utracony świat. Podróże Leona Barszczewskiego po XIX-wiecznej Azji Środkowej), яка вийшла під вашою редакцією, знайдемо чимало записок, нотаток з мандрів Центральною Азією Леона Барщевського. Ось одна із цих нотаток: «Спілкування із напівдикими мешканцями цих теренів показало мені, наскільки несправедливо, фальшиво ми про них думаємо, і що найчастіше причиною проблем, зла є ми самі, прибульці, чужинці, котрі сюди приїхали».
- Так, він був дуже дуже цікавий і відкритий на світ, який його оточує, на природу, але передусім — на людей. Він, як царський представник, спілкувався не тільки із найвищими родами, з бухарським еміром, з військовими, але також зі звичайними, бідними людьми. І про їхню важку долю, а також про важку долю місцевих жінок, Леон Барщевський дуже багато писав. І це ви можете знайти у книжці про його мандри Центральною Азією. Він також описував, як виглядає життя — і щоденне, і святкові обряди у Центральній Азії. Наприклад, прадід дуже детально розповідає про весільні звичаї Східної Бухари. Леон Барщевський, коли виїжджав до Центральної Азії, вже тоді усвідомлював, що треба буде докладно документувати те, що він там побачить. І тому він, як дисциплінований солдат, вів дуже докладні, скрупульозні нотатки, він писав про погоду, про природу, про людей, про все що бачив навколо себе. Але також, перед тим як виїхати до Центральної Азії, він купив у Києві фотоапарат, і пішов на курси до відомого фотографа та художника Миколая Осіпова. І той йому пояснив, що треба фотографувати тільки важливі речі, і такі, які гідні того, щоби бути сфотографованими. На одній із фотографій ми навіть бачимо цей фотоапарат, який він купив. Цей апарат важив кільканадцять кілограмів, а Барщевський виконував ці фото на скляних пластинках. У зв’язку із цим це спорядження було дуже важке. А на обкладинці книжки, про яку ви згадали, ми бачимо одну із фотографій авторства Леона Барщевського. На ній видно мешканців Самарканду. Це фото зроблено з експедиції, яку Леон Барщевський реалізував спільно із професором Ліпським у 1896 році. Я знаю, що упродовж цієї експедиції мій прадід зробив 150 фотографій. Якщо ж говорити про експедиції самого Барщевського, то їх було понад 20, а фотографій з цих мандрів він привіз понад тисячу.
Ми вже згадали про книжку «Втрачений світ...», редактором якої ви є. Хочу Вас запитати, що вас спонукало до того, щоби піти у сліди свого прадіда і зібрати усі його нотатки, фотографії, розповіді в одну книжку, а також їздити по всій Польщі із виставками та лекціями, присвяченими Леонові Барщевському, полякові, котрий у ХІХ-му столітті відкривав незнаний світ Центральної Азії?
- Все почалося від того, що я зацікавився історією моєї сім’ї. Я зустрічався з дальшими родичами, розсіяними по всій Польщі, відшукував наше коріння, потім намалював генеалогічне дерево, побудував пам’ятник Леонові Барщевськрому, котрий спочиває на Повонзковському цвинтарі. А потім, видно, мені стало нудно, і я вирішив видати книжку з фотографіями мого прадіда. Адже це унікальні кадри, які зафіксували життя Самарканду, Бухари в ХІХ столітті… Ну а потім почалися виставки, лекції і так далі. Так почалася моя місія популяризації знань про Леона Барщевського — я вважаю, що це була цікава людина, котра поважала людей, культуру цих людей, котра уважно дивилася і слухала те, що відбувається навколо неї, котра любила відкривати нове.
Для вас особисто — яким є Леон Барщевський?
- Це надзвичайна людина! Коли я почав ближче його пізнавати — через ці його особисті нотатки, то можу сказати, що він став для мене таким собі приятелем, другом. Він прийшов до мене тоді, коли це було для мене дуже потрібне, а я — за допомогою книжок, виставок та лекцій про Леона Барщевського — йому за це дякую. Мій прадідусь мав життєве кредо, яке варто запам’ятати — «усе на світі можна подолати добрим словом і сердечною простотою, а не пихою та гординею». І таке побажання я маю і для себе, і для всіх нас!
Запрошуємо послухати передачу в доданому файлі
Trójka/Яна Стемпнєвич