Прізвище мого сьогоднішнього героя знають усі поляки і багато українців — Пілсудський. Але асоціюється воно, переважно з іменем Юзеф, іменем польського політичного і військового діяча, батька (як його часто називають) відродженої польської держави 1918 року. Але мало хто знає, що у Юзефа був старший на 13 років брат Броніслав, теж Пілсудський, видатний антрополог і дослідник. Братам — як говорить гість сьогоднішньої передачі, автор Пшемислав Словінський, автор книжки «Ten drugi Piłsudski» — подобалися навіть ті самі жінки, і вони навіть змагалися за симпатію одної з них. Брати також разом вели свою політичну діяльність, і обоє були якось дотичні до замаху на російського царя Алєксандра ІІІ. Броніслава, зрештою, засудили до смертної кари, але потім, після втручання батька, смертну кару замінено на каторгу. Броніслав Пілсудський відбував заслання на Сахаліні, і там досліджував народ айнів.
Як каже Пшемислав Словінський, про Броніслава Пілсудького він вирішив написати книжку з почуття обов’язку і бажання встановити справедливість. Адже всі знають Юзефа Пілсудського, а ніхто не чув про Броніслава.
— Я займаюся літературою вже понад 20 років, і пишу переважно біоаграфії. Намагаюся шукати і вибирати на своїх героїв постаті, про яких забули, про яких ми мало знаємо, і про яких варто нагадати. Одною з таких постатей є Броніслав Пілсудський.
У кожної людини в житті є зламний момент, — говорить автор книжки «Той другий Пілсудський». Таким моментом в житті Броніслава Пілсудського стало його заслання на Сахалін, на каторгу.
— Безсумнівно, це був момент, котрий вирішив багато в його житті. Зрештою, у кожної людини вирок кари смерті є вирішальним (нагадаймо, що спочатку йому присудили кару смерті, і тільки після втручання високопоставлених осіб, зокрема його батька, цей вирок у Броніслава та кількох інших підсудних було замінено на каторгу). Варто теж додати, що Юзеф Пілсудський, тобто майбутній керманич польської держави, також сидів на лаві підсудних, але суд визнав, що його роль в цьому замаху була незначна, і йому було засуджено тільки 5 років. Натомість, додам, що Броніслав врешті отримав 15 років каторги. Каторга, заслання — це, знаєте, така подія, яка діаметрально змінює життя кожної людини. У житті Броніслава так теж було. Але ще варто повернутися до того, за що Броніслав отримав цю кару. Обидвох братів судили за участь у невдалому замаху на російського царя Алєксандра ІІІ. І суд дуже жорстко розглядав цю справу. Нагадаю, що попередній цар загинув у замаху з руки поляка.
15 років на Сахаліні — це можна порівняти із вироком смерті, — говорить Пшемислав Словінський. Але Броніслав Коморовський знайшов тут шанс для себе, як дослідника.
— Так, це був вирок смерті для багатьох засуджених. Життя в таких надскладних умовах для багатьох закінчувалося вироком смерті. І варто додати, що багато засуджених помирало десь по дорозі на Сахалін. Деякі ішли пішки, інші — пливли якимись човнами... Багато помирало і гинуло на шляху, тому можна сказати, що сама подорож для багатьох була вироком смерті. Броніслав Пілсудський був теж людиною з вразливою психікою, і для нього ця ситуація складалася важче, ніж для когось з більш товстою шкірою. На Сахаліні він постав перед двома можливостями — або піддатися, впасти в темну розпач і загинути, або якось вижити. Питання тільки — як, яким чином вижити? І цей спосіб якось з’явився випадково. Броніслав не мав відповідної освіти, він не був етнографом за освітою, а став видатним, відомим у всьому світі етнографом. Отже, він вирішив досліджувати етноси, які заселяли Сахалін, передусім, це були айни. Його дослідження були настільки цікаві, настільки багатосторонні і настільки піонерські, що варто про це пам’ятати. Він є відомим дослідником у світі, але не у Польщі. На Сахаліні чи на Хоккайдо йому будують пам’ятники.
Як каже наш гість, про Броніслава Пілсудського можна сказати, що він для чужих зробив стільки ж, скільки Юзеф Пілсудський зробив для своїх. Броніслав Пілсудський, на відміну від більшості етнографів того часу, котрі досліджували якісь етноси зі своїх кабінетів — він був поряд з ними. Причому Пілсудський займався народами, котрі теж були окуповані, підкорені росіянами.
— Броніслав Пілсудський, по-перше, вів так зване дослідження з участю. Він не досліджував з кабінету, він був разом з цими людьми, більше того — він подружився із айнами. Зрештою, це не було дуже складне завдання, оскільки Броніслав Пілсудський одружився із жінкою з айнів, це допомогло йому увійти в це середовище. І варто теж сказати, що з часом Пілсудський став речником айнів — адже це був корінний народ, підкорений росіянами та японцями. Росіяни та і японці дискримінували айнів і всіляко намагалися їх асимілювати. Тож Броніслав Коморовський був цілковито на боці айнів. На противагу до інших дослідників, котрі ставилися до айнів як до якихось дикунів або навіть гірше — як до предметів.
Пшемислав Словінський називає Броніслава Пілсудського піонером у використанні таких очевидних для нас інструментів для ведення інтерв’ю, як камера чи диктофон. У ті часи якраз ці технологічні новинки почали з’являтися, і Пілсудський почав їх використовувати.
— Це були технологічні новинки, і Броніслав є піонером у використанні цих новинок — як камери, так і диктофону, який тоді називався фонографом Едісона. Завдяки ньому він записував звучання мови айнів, і ці записи — безцінні. Броніслав Пілсудський був автором словника мови айнів, який складався із 10 тисяч слів. На цьому фонографі він також записував музику, пісні у виконанні айнів. Це дуже цікаві матеріали із записами з Сахаліну, отже, коли він вже покинув цю непривітну сахалінську землю, то Пілсудський хотів ці записи продати, оскільки йому не дуже добре складалося життя у фінансовому плані, ніхто не цікавився цими записами. І так склалося, що ці записи були десь знайдені багато багато років потому, але ніхто не міг їх послухати, оскільки це була настільки застаріла техніка запису, що на той час, коли ці записи знайдено, вже не існувало технічних можливостей це послухати. І треба було шукати вузьких спеціалістів. Допомогли це послухати японські спеціалісти, і ці записи доступні у музеї в Кракові.
Щодо росіян, і того, як вони ставилися до Броніслава Плсудського, то наш гість наводить таку історію.
— Тут є така, дещо «смішна» історія. До нього, як і до інших засуджених росіяни ставилися як до собак, їх зневажали. А якийсь час згодом губернатор Сахаліну писав до Броніслава Пілсудського листи, котрі починалися словами «Вельмишановний Броніславе Осиповичу...» Його доцінили, тому що він мав величезні знання, він збирав для музеїв цінні експонати тощо. І росіяни доцінили цю його працю. На жаль, про Броніслава Пілсудського забуто в його батьківщині. Але знаєте, сам Ісус Христос сказав, що ніхто не є пророком у власній батьківщині.
Запрошую послухати передачу в доданому файлі
Jedynka/Яна Стемпнєвич