Аркади Фідлер об’їздив увесь світ, а його книжки належать до класики подорожньої літератури. На історіях зі сторінок його романів виховалося не одне покоління поляків. Але не тільки — його книжки перекладено на 23 мови. В українському перекладі вийшли: «Маленький бізон» (переклала Марія Пригара), «Оріноко» (у перекладі Марини Рекун) і «Острів Робінзона» (перекладач Станіслав Савков).
Про себе Фідлер любив говорити що він — мрійник, якому пощастило втілити свої мрії в життя:
— Мало є людей, котрим доля подарувала таке різноманітне та мальовниче життя, як мені. Я народився у Познані, але на противагу до більшості великополян, я завжди був великим мрійником. Мрійником, котрий зумів свої мрії втілити в життя. Мені тоді було 5 або 6 років і я добре пам’ятаю цю ситуацію. Мій батько, тримаючи мене за руку, йшов зі мною лісом. Це був темний і не дуже привітний ліс. І раптом ми вийшли на галявину з високою травою. Там було багато кольорових квітів, які заливало сонце. Сонце світило так яскраво, що аж разило в очі. І тоді зі мною щось сталося, я відчув щось на кшталт радості або навіть екстазу, і відлуння цієї неосяжної радості залишилися зі мною на довгі роки. А згодом з’явилося бажання побачити сонце ще яскравіше, ніж тоді, і траву ще вищу, ніж на тій галявині. Коли багато років після цього дитячого осяяння я почав реалізувати свої плани, пов’язані із подорожами, я дуже добре розумів, що ця моя кар’єра мандрівника і письменника, котрий захоплюється природою та простими людьми, своїм корінням сягає до того дня на галявині з батьком, коли до дитячої душі впало зерно…
Аркади Фідлер народився у 1894 році в сім’ї відомого видавця Антоні Фідлера. Аркади вчися у Яґелонському університеті на філософському факультеті, але згодом вивчав у Познані та Берліні природознавство. У 1925 році він видав у Познані свою першу книжку «Przez wiry i porohy Dniestru». Це репортаж зі сплаву по Дністру з 1924 року, історія про те, як група друзів, озброєна наметами, вудками, фантазією та жагою пригод, пливе на двох дністровських човнах із Самбора через Галич до Заліщиків. Автор блискуче описав пригоди юних «веслярів», навів багато цікавих фактів та анекдотів про села, міста та їхніх мешканців, що лежать над Дністром.
У першу свою далеку подорож Аркади Фідлер вирушив у 1928 році, й була це Бразилія, якою подорожував більше року. Тоді ж побачили світ і перші його книги про ці подорожі. У 1933–1934 роках він здійснив нову подорож до східних районів Перу, на Амазонку, про яку пише книгу «Риби співають в Укаялі». Книга стає сенсацією, перекладається на 15 мов світу. До Фідлера приходять визнання і слава. У 1935 році за наукову і літературну діяльність Польська Академія Літератури увінчує його лавровим вінком.
У 1974 році, в ефірі Польського радіо Аркади Фідлер так відповів на запитання журналістки — що його цікавить і приваблює в індіанцях:
— Певно те, що більшість індіанців тісно пов’язані із первинною природою. Вони пов’язані з лісом, з преріями, на яких жили і живуть найславетніші племена Північної Америки. А я належу до родини, для багатьох поколінь якої ліс був не тільки джерелом життя, а чимось близьким і дружнім. Мій батько, який дуже любив природу, навчив мене любити речі, повз які люди проходили з байдужістю, якими не цікавилися. Завдяки батькові, я закохався у ліс, у всіх його мешканців. Ще малим хлопчиком я мріяв вирушити в амазонські джунглі, мене приваблювали канадські ліси, а також люди, які живуть в гармонії з природою. Я маю на увазі індіанців. Зрештою, інші риси індіанців, які я дуже ціную, і які мене приваблювали ще підлітком — це незалежність, потреба свободи і палкий захист цієї незалежності. Мені також подобалася їхня щирість та зичливість до людей, які мали дружні наміри.
За своє життя Аркади Фідлер здійснив близько тридцяти тривалих подорожей в різні країни і в найекзотичніші закутки планети: до Норвегії і Канади, Кавказу і Якутії, в джунглі Бразилії, Гаяни і Перу, в Мексику і на острови Карибського басейну, до Південно-Східної Азії, до В'єтнаму, Лаосу і Камбоджі, в Гвінею, Гану і на Мадагаскар. Останню подорож у віці вже 88 років Фідлер зробив на Мадагаскар. Після кожної мандрівки з'являлася книжка. Фідлер описував флору, фауну країни, писав про автохтонних мешканців, їхній побут та звичаї.
Коли Фідлера запитали про традиції народів, які його найбільше зацікавили, він відповів:
— Справді, під час своїх подорожей світом я був свідком багатьох обрядів різних племен. Але мені важко відповісти на запитання, який обряд у мене викликав найбільше захоплення. Краще я скажу про обряд, який мене зацікавив. Але спочатку мушу визнати, що обряди корінних народів втратили у наші дні свою привабливість, нова мода, нові віяння їх нівелювали. Натомість для мене ці обряди залишаються привабливими і цікавими. Мене незмінно цікавить глибоке знання сил природи, яке демонструють племена індіанців. Також мені імпонує їхня майстерність, здатність щирої дружби.
Про книжки Аркади Фідлера можна прочитати: «Читачі знають, що знайдуть в його книгах не тільки привабливу екзотику, вони знайдуть в них добре напуття в життя, вміння побачити в ній красу і добро, затаврувати зло; його книги стверджують рівність людей незалежно від кольору їх шкіри, він вірить в добрі риси людини і бачить їх благотворні витоки в гармонії людини і природи».
Часто героями репортажів та романів Аркади Фідлера були тварини. В одному з інтерв’ю в ефірі Польського радіо Фадлера запитали про зустрічі з тваринами, які його найбільше зворушили:
— Зворушив мене собака хаскі, якого я зустрів в Канаді. Цей собака мене полюбив якось від першої зустрічі, і була така ситуація, що він пробіг 20 кілометрів, аби мене зустріти. І цей пес мене справді дуже глибоко зворушив. Ще одна тварина, про яку згадую із симпатією, це шимпанзе Коко, якого я зустрів у Новій Гвінеї. Яка це була розумна істота! Як вона любила жартувати! Про цього шимпанзе я можу сказати словами відомого зоолога Альфреда Брема — це не зовсім людина, але багато в ній є людського. Ми з Коко подружилися — шимпанзе і я.
У місті Пущиково (великопольське воєводство), у родинній віллі сім’ї Фідлерів діє Музей-Літературна майстерня Аркади Фідлера. Тож якщо будете поблизу, варто його відвідати.
Запрошуємо послухати передачу в доданому файлі
Dwójka/Яна Стемпнєвич