У рубриці «Про мандри» пропонуємо сьогодні подорож у часі, аби дізнатися, як змінювалася Варшава упродовж останніх кількох десятків років. Про польську столицю 70-их років та сучасних часів в ефірі Четвертого каналу Польського радіо розповідав Ришард Клюґе з Музею життя в ПНР (Muzeum życia w PRL).
Варшава нині є містом, як майже кожна столиця, куди люди приїжджають за кращою роботою, освітою і можливостями... А як Варшаву сприймали у 70-ті та 80- ті роки?
— Перше, що хочу сказати, — Варшава дуже змінилася. Нині це прекрасне місто. А коли говорити про 70-ті роки і те, як на Варшаву дивилися і її сприймали поляки, то слід зауважити, що тоді люди не подорожували дуже часто до Варшави, адже, по-перше, і транспорт гірше працював, а по-друге, на організовану екскурсію треба було мати гроші. Я, наприклад, коли хотів відвідати свого друга в іншому районі Варшави, то ішов пішки, тому що громадський транспорт працював дуже погано.
Чи у 70-ті роки до Варшави приїжджали мешканці з інших міста у пошуках кращих життєвих можливостей? Нині таких «нових мешканців» столиці називають «słoiki» (українською «банки»), тобто іншими словами — приїжджі...
— Тоді такого поняття взагалі не існувало. Але люди і тоді приїжджали до Варшави на роботу, причому це були мешканці малих підваршавських містечок і сіл. У мене в 70-ті роки був такий колега, котрий приїздив до Варшави на роботу щодня з містечка Остроленка, розташованого 100 кілометрів від польської столиці. Поза Варшавою важко було знайти добру працю.
Ви згадали, що громадський транспорт погано працював у 70-ті роки. Коли говоримо про транспорт, то мені на думку спадають «огірки», тобто довгі автобуси, які були найпопулярнішим видом транспорту в комунстичній Польщі.
— Так, «огірки» були дуже популярні. Але спочатку хочу наголосити на тому, що громадський транспорт у ті часи працював, як хотів: автобуси приїжджали коли хотіли, і цей графік не мав нічого спільного із розкладом, який висів на автобусних зупинках чи на вокзалах. Це перша риса, притаманна тодішньому транспорту, а друга — ці автобуси зажди були переповнені. Згадані нами «огірки» вирізнялися високим рівнем галасу, а також тим, що в кожному сидів кондуктор, котрий продавав, а потім перевіряв квитки. З часом ці кондуктори зникли із автобусів.
Позитивно вплинуло на громадський транспорт метро, яке почали будувати у Варшаві у 90-ті роки. Першу лінію варшавського метрополітену відкрито 7 квітня 1995 року, і була вона 11 кілометрів завдовжки, з’єднувала станцію «Кабати» зі станцією «Політехніка». 90-ті роки, тобто відносно недавно.
— Так, Ви маєте рацію: від часу проведення першої лінії метрополітену ситуація з пересуванням Варшавою значно поліпшилася. І тепер я взагалі не користуюся автомобілем, а їжджу на метро. Але не тільки, бо трамваї та автобуси тепер курсують дуже пунктуально, тож закликаю залишати автомобілі в гаражах і користуватися громадським транспортом.
А тепер запрошуємо на Центральний вокзал, який відкрили у Варшаві 48 років тому. Будинок має просту, але дуже характерну форму, і варшавський Центральний вокзал не можна переплутати із жодним іншим. Ви пам’ятаєте, як будували Центральний?
— Так, для мене Центральний вокзал асоціюється із великим будівельним майданчиком. У центрі Варшави стояли підйомні крани, екскаватори, і це нас, варшав’ян, дуже цікавило. Ми дуже раділи, що у центрі Варшави нарешті буде працювати вокзал. Він відкрився у 1975 році. І що цікаво, саме у будинку Центрального вокзалу діяв перший у Варшаві ескалатор, рухомі сходи, які викликали величезне зацікавлення та ентузіазм. Це були часи Едварда Ґєрека, першого секретаря ЦК Польської об’єднаної робітничої партії. Пам’ятаю теж, що вже тоді на Центральному вокзалі запрацював зал очікування для високопосадових гостей, на відкриття приїхав Леонід Брежнєв. Найкраще побудову Центрального вокзалу показано у серіалі «Czterdziestolatek» («Сорокарічний» — ред.). Адже події цього серіалу відбуваються, зокрема, на будівельному майданчику вокзалу, де працює головний герой, інженер Стефан Карвовський. Вокзал побудували в рекордному темпі за три роки. У соціалізмі, як знаємо, було модно будувати швидко, бити чергові рекорди.
А, крім залу очікування для високопосадовців, у будинку Центрального вокзалу діяли ще якісь заклади, наприклад, кав’ярні?
— З того, що пам’ятаю, то вони відкрилися пізніше. Тому що все-таки у 70-ті роки так звана «приватна ініціатива» не мала можливостей для розвитку. Але знаєте, що мені пригадується з тих часів? На жаль, всередині можна було палити цигарки, і пасажири користувалися цим правом. У залах, мармурових залах Центрального вокзалу стояв запах цигаркового диму, і після подорожі потягом і відвідування вокзалу одяг був просякнутий цим запахом. Натомість хочу наголосити, що вокзал на ті часи мав прекрасний вигляд — вже згаданий мармур, великі вікна, скляні двері та ескалатор. Центральний вокзал був прикладом високих архітектурних стандартів. З часом у цих проходах, нижче рівня вулиці, почали з’являтися якісь невеличкі кіоски з газетами чи іншим товаром, і згадані вами кав’ярні. Ми з друзями любили ходити на Центральний подивитися, який він має вигляд, але нам, хлопчакам з бідного району Повісля, ці всі смаколики чи товари не були по кишені.
Ви згадали про район Повісля, з якого Ви походите. Сьогодні це модний і дорогий район Варшави, а колись там ніхто не хотів жити. Чи не так?
— Так. Я виховався на Повіслі, і це мій улюблений район Варшави. Але Ви маєте рацію — колись це була робітнича частина Варшави, тут діяли різні фабрики, заводи, електростанція. А під моїми вікнами працював пункт прийому макулатури, металобрухту тощо і, відповідно, приходив пияцький контингент. На моїй вулиці була бруківка, і стояв один газовий ліхтар. Тепер цей район змінився, змінився на краще, кам’яниці — відреставровані, побудовано сучасний Свєнтокшиський міст. Я дуже люблю повертатися на Повісля, там досі живе моя мама, і для мене це з одного боку — сентиментальна екскурсія у часи дитинства, а з другого — кожного разу відкриваю там для себе щось нове.
А варшавський район Праґа? Мені здається, що це теж модний район, тут діє чимало художніх галерей, альтернативних музичних клубів. А як було на Празі у 70-ті роки?
— Праґа мала такий само вигляд, як Повісля. Я це знаю, тому що я їздив на Праґу до школи. Це також був занедбаний район. Влада зосереджувалася на Середмісті, візитній карточці Варшави, куди приїжджали туристи. А такі райони, як Праґа, Повісля, Воля, відсувалися на дальший план. У цих районах дуже довго стояли будинки, кам’яниці, які мали на собі сліди Варшавського повстання. А крім цього, треба було вміти ходити Праґою. Там були небезпечні вулиці, куди не варто було звертати, особливо ввечері. А якщо вам дуже хотілося пройтися Зомбковською, скажімо, то — тільки у товаристві місцевих хлопців.
Czwórka/Яна Стемпнєвич