24 вересня у приміщенні Посольства Литви у Республіці Польща відкрилася виставка «Міста Литви, Білорусі, Польщі та України в ХІХ столітті на фотографіях Юзефа Чеховича (1818-1888)». З литовської до польської столиці приїхали декілька десятків перших в історії пейзажних світлин Вільнюса, Гродна, Холма, Любліна та Києва.
Відкриваючи виставку, посол Литви в Республіці Польща Едуардас Борісовас подякував її куратору, першому в історії послу Литви у Польщі Дайнюсу Юневічусу за її організацію та розповів про те, наскільки вона важлива:
- Я щиро вітаю Дайнюса, який знайшов час, аби приїхати до нас. І не лише приїхати, але також привіз нам дуже великий і важливий сюрприз, я би сказав. Адже сьогодні ми розмовляємо про те, що нас об’єднує. А об’єднує нас фотографія видатного фотографа Юзефа Чеховича, який зробив багато світлин Вільнюса, інших міст Литви, а також увійшов до історії фотографії як один з найвидатніших польських і литовських фотографів. Варто також згадати, що він був почесним членом Спілки фотографів Французької Республіки, і був прийнятий до цього дуже шанованого грона 1882 року, якщо я не помиляюся. Але більше як фахівець розповість Дайнюс – він більше знає про тих, хто в ХІХ столітті робив фотографії в Литві і Польщі.
Звертаюся, отже, до куратора виставки Дайнюса Юневічуса з проханням розповісти про те, наскільки фотографії Юзефа Чеховича були для Польщі, Литви, а з ними також і для України, важливі:
- Чехович почав займатися фотографією 1853 року, будучи у вже досить зрілому віці. Оскільки він народився 1818 року, то мав вже 35 років. Для розвитку фотографії 1856 рік дуже важливий, бо тоді завершується ера даґеротипів і розпочинається ера фотографії двох етапів – так званого мокрого колодієвого процесу. З цим, фактично, збігається початок його інтересу до фотографії і праці у цій галузі. За своє життя він зробив понад 200-250 пейзажних світлин, переважно у Вільнюсі, але не тільки. Нам відомо, що перед переїздом до Вільнюса він жив у Вітебську, і, що найважливіше, близько 1858 року жив у Києві і, найімовірніше, був першим автором фотографій Києва. Нещодавно вдалося знайти папку з фотографіями Чеховича, які він зробив у Києві. Це приблизно 16 фотографій, що, наскільки мені відомо, є найбільш ранніми збереженими фотографіями цього міста. Окрім цього, він дуже любив робити фотографії передмість Вільнюса, його ближчих і дальших околиць. Також цікаві його світлини, зроблені під час подорожей. Він їздив до Любліна, до Холма, дорогою зупинявся у Гродні. І ці фотографії також можуть бути першими, зробленими в цих містах.
Юзеф Чехович, Вид на Хрещатик, Київ, бл. 1859 р. УСПР/АМ - Domena publiczna
- Чи в цей же період у цьому регіоні працювали інші фотографи-пейзажисти, чи, однак, Чехович був піонером?
- Ні, він був єдиним фотографом Вільнюса і його краєвидів. Перед його приїздом до цього міста там працювали Корзон і Свєйковський. Тоді, коли він вже мешкав у Вільнюсі, туди також приїздив варшавський фотограф Брандель, який зробив кільканадцять фотографій. Проте не було рівних Чеховичеві, його роботам, його фотографічній майстерності.
- Яку історичну і мистецьку цінність мають його фотографії?
- Вони є дуже точним відображенням нашого минулого: життя міста, його архітектури. Завдяки фотографіям з того часу ми знаємо, як виглядали монастирі, пам’ятники, костели, важливі будинки та вулиці міста. Це таке доповнення до письмових документів. Часом кажуть, що ліпше раз побачити, ніж сто разів прочитати. Отже, без сумніву, ці фотографії вражають.
- Під час відкриття виставки посол Едуардас Борісовас зазначив, що на світлинах Юзефа Чеховича можна побачити будинки, пам’ятники, яких вже немає, які не існують. Свідком чого – яких пам’ятників – став Чехович, зберігаючи їхні зображення для наступних поколінь?
- Справді, тоді, коли Чехович жив у Вільнюсі, відбувалися певні урбаністичні зміни, як би я це назвав: зносили старі будинки, зносили міські мури, а також декотрі закриті костели. Отже, ймовірно, Чехович вважав за свій обов’язок зберегти для потомків вигляд тих пам’ятників архітектури. Дуже шкода однієї такої споруди – готичної брами поруч із Домініканським костелом, тобто так званої Троцької брами, що являла собою дуже важливий пам’ятник готичної архітектури. І про те, як ця брама виглядала, ми знаємо завдяки фотографіям, хоч теж і з рисунків, зроблених у той період (хоча фотографії – це найточніший документ).
- Як Ви відкрили ці фотографії і коли почали займатися цією спадщиною?
- Чехович був давно відомим фотографом Вільнюса, якого високо цінували інші фотографи та дослідники історії фотографії. Дуже добре про Чеховича відгукувався інший метр вільнюської фотографії Ян Булгак. Тому важко було не захопитися його світлинами. Однак, у ході дослідження, пошуків, виявилося, що збереглося ще чимало невідомих робіт Чеховича, розсіяних по різних країнах та установах. Так, наприклад, лише нещодавно я дізнався, що у Московському історичному музеї знаходиться папка фотографій Чеховича, зроблених, власне, у Києві. У Польщі – у колекціях Національного музею у Вроцлаві та Національного музею у Кракові – також є фотографії Чеховича: нововідкриті, можна сказати, і дуже цікаві.
Дайнюс Юневічус та Едуардас Борісовас. Варшава, 24 вересня 2019. Фото: УСПР/АМ
- Чим ще, окрім предмета, роботи Юзефа Чеховича були унікальні?
Говорить історик мистецтва проф. Ванда Моссаковська з Інституту мистецтва Польської академії наук у Варшаві:
- Цими панорамними фотографіями і цими фотографіями поза ательє. Оскільки це було його головним заняттям, хоча насправді він жив за рахунок виготовлення портретних світлин, чого, як і кожен фотограф, не любив, бо це були гримаси, це було складно – треба було подбати про позу, правильно всадити [людину – ред.]. А тут він став навпроти краєвиду і краєвид нічого від нього не вимагав. Отже, це його характеризувало.
- А як, отже, тоді виглядала така праця фотографа в пленері?
- У той час дуже небагато фотографів – у ті 1860-70-ті роки – фотографували поза ательє. Створення пейзажних світлин було дуже складним. Це була така техніка, коли треба було облити колодіоном скло, оскільки це були скляні негативи, і протягом п’яти хвилин його проявити. Тобто [автор – ред.] повинен був мати поруч невеличку переносну студію, аби занурити [негатив – ред.] у відповідні хімікалії, оскільки інакше він би зіпсувався. Після цього вже не мусив, бо згодом просто друкував у своєму ательє. Проте негатив би зіпсувався, якби його протягом п’яти хвилин не занурити до відповідних хімікалій. Отже, це було також дуже марудне завдання. А окрім цього треба було мати добрий фотоапарат, а тоді найліпшими були переважно німецькі – різних німецьких фірм. І вони дуже добре рисували. Не було жодних експонометрів та інших пристроїв, отже все це ґрунтувалося на інтуїції. Він повинен був знати, якою мала бути витримка тощо.
Антон Марчинський