X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Професор Бовуа: Дуже важливо, щоб кожен поляк змінив свій традиційний погляд на Креси

12.02.2020 14:20
Продовження розмови з видатним французьким полоністом та україністом професором Даніелем Бовуа про Креси та важкі сторінки польсько-українського минулого
Аудіо
  • Продовження розмови з видатним французьким полоністом та україністом професором Даніелем Бовуа про Креси та важкі сторінки польсько-українського минулого
Ілюстративне фотоfoto:wikipedia/Bladyniec/CC BY-SA 4.0

Темою нашої попередньої історичної рубрики був міф кресів, в якому життя на тих давніх землях Речі Посполитої постає як ідилія, рай на землі та простір панування польських шляхтичів, носіїв шляхетних ідей та цивілізації посеред моря українського селянства, яке вряди-годи, ні з того, ні з сього піднімало криваві повстання проти влади польських землевласників. Слід підкреслити, що ідея й поняття кресів сформувалися у ХІХ столітті, коли в результаті поділів Речі Посполитої поляки втратили свою державність і повернули її лише в 1918 році, після 123 років чужоземного поневолення.

Сьогодні ми продовжимо попередню тему і, як минулого разу, нашим співрозмовником є професор Даніель Бовуа, видатний французький полоніст і україніст. Слід нагадати, що професор Бовуа є автором трьох ґрунтовних монографій, які зумовили переворот в історичних дослідженнях і змусили переглянути попереднє ідеалізоване представлення кресової дійсності, яка була сповнена конфліктними відносинами поміж польськими землевласниками, українським селянством, чим користалася Російська імперія, що була господарем на тих землях. В Польщі їх видано однією книгою під спільною назвою «Український трикутник 1793-1914. Шляхта, царат і люд на Поділлі, Волині і Київщині».

Професор Даніель Бовуа Професор Даніель Бовуа.Foto:https://www.youtube.com/watch?v=B9ty6aW0FZI

Пане професоре, в попередній розмові вже торкнулися питання польсько-українського конфлікту періоду Другої світової війни і проблемних відносин у ХІХ столітті.

Наскільки глибоко треба копнути в минуле, щоб зрозуміти підґрунтя того брутального кривавого насильства в 1943 році, що в Польщі окреслюється поняттям «Волинська різанина» і що потім перекинулося на Східну Галичину? Що промовляє на користь тези, яку підтримують українські історики і яку дуже гостро критикують у Польщі як антиісторичну, тези, що кривавий конфлікт часів Другої світової війни в основі був накопиченням давніх історичних кривд?

Я, щоправда, не є істориком того пізнішого періоду, але згрубша, мені здається, що це продовження тих жахіть, які я віднайшов у ХІХ столітті. Звичайно, що, на жаль, селянин перебував у пастці і почував себе цілковито пригнобленим могутністю землевласників. Не було іншого виходу, як жорстоко мститися за цю вікову несправедливість. Полякам це важко прийняти, але все це не вибухнуло так спонтанно, як собі можна уявляти. Адже все це тривало віками. Те, що відбувалося ще у XVIII столітті в часи Коліївщини, було подібним до того, що діялося потім. Про це писали такі поети, як Северин Ґощинський, автор «Канівського замку». Він писав, що свавілля та насильство було повсякденністю.

Варто додати, що самосприйняття польської шляхти на кресах було образом лицарів, представників цивілізації посеред моря варварства. У Вас подекуди є порівняння ставлення шляхти до селян зі ставленням французів до своїх колоній. Чи можна вести мову про колоніальне, чи феодально-колоніальне ставлення до українського селянства на тих землях?

Є велика дискусія щодо того, чи можна вести мову про колоніалізм. У дослівному значенні, скоріш за все, не можна цього стверджувати. Адже це скоріше продовження феодалізму. Наслідки феодалізму і наслідки колоніалізму дуже подібні між собою. Зрештою, найкращим доказом цього є слова нашого славетного письменника Оноре де Бальзака, який бував в Україні у своєї коханки пані Жевуської, котра у майбутньому стала його дружиною. Пані Евеліна Ганська, бо Жевуська це її дівоче прізвище, звертала увагу Бальзака, що те, що він спостерігав у Франції, у французьких колоніях, подібне до того, що відбувається в Україні. Бальзак навіть писав, що коли б дати волю українським селянам, то це було б тим самим, якби дати волю неграм. Наслідком цієї волі було б загальне пияцтво і руїна для землевласників. Мені здається, що ці два поняття дуже близькі. Термінологія різна, але між феодалізмом й колоніалізмом різниця не була такою великою. З кожного боку були невільники і господарі.

В контексті поняття кресів виринає певне порівняння, яке між рядками також є у Ваших текстах. А саме, що є певна подібність поміж ідеєю кресів і російським поняттям окраїни. Хоча, водночас тут є відмінності, бо у випадку поляків ставлення до «кресів» неекспансивне, а у росіян ставлення до «окраїни» є винятково експансивним. Чи не так?

Звичайно, історично це два цілковито різні поняття. Хоча в дійсності багато що нагадує про експансивність цих двох потуг. Тому я часто кажу, що Україна опинилася поміж молотом і ковадлом. З одного боку, є давня польська гегемонія, а з іншого нова російська гегемонія. Росіяни теж дивилися на Україну з погордою і мали протекціоністський погляд, з добротливою посмішкою, але дивилися на українців як на щось нижче. Це збереглося до сьогодні.  

Путін говорить, що в Україні одні нацисти. На жаль, завжди так було. Сталін завжди знаходив якийсь привід, скажімо, щоб наказати вбити Петлюру. Він просто відчував, що Україна завжди в змозі піднятися і протиставитися його імперіалістичним зазіханням.

Звичайно, різниця є, але подібності теж численні. Якщо читати російську літературу, скажімо, Буніна чи Гоголя, то там є ставлення до «хохлів», яке трохи нагадує погляд на українців з боку поляків. Для мене це різні, але водночас й подібні речі.

Чи, на Вашу думку, міф кресів можна переглянути та демістифікувати? Звісно, мається на увазі не науковий, а суспільний рівень. Адже цей сентименталізм дуже вкорінений серед поляків. 

Знаєте, Ви заторкнули найважливіше питання. Врешті-решт дуже важливо, щоб кожен поляк змінив свій традиційний погляд на ті справи. Адже так глибоко все сфальшовано, що це найбільш нагальна справа. Проте, я би тут не був цілковитим песимістом, бо те, що я написав, щоправда поволі і з певним опором, але торує собі шлях. Я дуже радий, що мої праці мали найбільший успіх у Польщі. Російською їх видали лише один раз у Москві. Їх опублікували українською, але, на жаль, вони вийшли у трьох різних видавців і вони розпорошені. Тому, можливо, пересічні читачі не мають поняття про цілість. Натомість, у Польщі «Український трикутник», тобто збірка трьох моїх книг про Правобережжя, видавався аж чотири рази. В сумі це 12 тисяч екземплярів, що не так погано. Це все-таки свідчить про те, що є читаюча публіка і що чимраз більше людей орієнтується, як виглядає дійсність. Я теж мав велике задоволення, що Єжи Ґєдройць зарахував мене до авторів своєї славнозвісної бібліотеки [польського часопису «Kultura», що видавався у Парижі]. Він мене дуже заохочував до подальшої праці і постійно твердив, що те, що я пишу, є дуже істотним для поляків.

Все це наповнює мене надією, що ми поступово наближаємося до іншого погляду, до іншого бачення минулого. Сподіваюся, що врешті-решт досягнемо певної рівноваги і затремо легенди на користь історичної правди, не тої з Інституту національної пам’яті, але тої правдивої, що спирається на сумлінні дослідження. Я завжди був «вільним стрільцем», ніколи не керувався накинутими ідеями, але сам вирішував, що маю робити. Мені здається, що в кінці-кінці зробив своє. Маю надію, що це залишить якийсь слід у польській історіографії і, звичайно, в українській. Тепер чую, що в Україні збираються видавати одним виданням три мої книжки. Це було б дуже потрібним для української аудиторії.

Співрозмовником УСПР був професор Даніель Бовуа, відомий французький полоніст та україніст. Слід додати, що цілісне видання трьох його монографій однією книгою заплановане на цей рік у київському видавництві «Кліо»

 

Матеріал підготував Назар Олійник