X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Російський історик про перемогу СРСР в 1945 році: завдяки Польщі та іншим країнам регіону в ЄС відходять від терміну «звільнення»

27.05.2020 15:19
Російський дослідник Алєксандр Гогун про пам'ять про Другу світову війну та кремлівську пропаганду довкола неї
Аудіо
  • Російський дослідник Алєксандр Гогун про пам'ять про Другу світову війну та кремлівську пропаганду довкола неї
  (3  1945 )
Руїни Рейхстагу (3 червня 1945 року)Foto:wikipedia/public domain

Перемога Антигітлерівської коаліції над нацистською Німеччиною в 1945 році ознаменувала закінчення Другої світової війни в Європі — найстрашнішого і наймасштабнішого конфлікту в історії людства, який забрав, за приблизними оцінками, від 70 до 85 мільйонів людських життів. Пам'ять про війну жива, вона різна, а часто суперечлива.

Говорячи про проблему пам'яті про Другу світову війну, можна вести мову про колосальний дисонанс між європейською пам'яттю, в широкому розумінні цього поняття, і тим, як пам'ятають у Росії. В Європі, в тому числі в Центральній і Східній Європі, в Польщі, в Україні війну пам'ятають передовсім як трагедію, як пекло на землі. В той час, коли Росія — це чи не єдина країна у світі, де безроздільно панує героїчний і мілітаристський міф про Велику вітчизняну війну.
До розмови про Другу світову війну, пам'ять, міфологізацію та історичну політику довкола неї я запросив Алєксандра Гогуна — одного з провідних російських істориків, який живе та працює в Німеччині у Вільному університеті Берліна:


– В Європі скоріше немає якогось переважаючого масиву [пам'яті] про жертви, позаяк Друга світова війна для європейців є різнорідним джерелом знань, для розуміння їх сучасності. Тобто, описується і якась військова мудрість тих чи інших військовоначальників, і, зрозуміло, описуються страждання, але не суто [пов'язані] з війною. Зокрема це Голокост, який з війною пов'язаний не напряму. Це, так би мовити, внутрішньополітичний злочин, в першу чергу він такий є для Німеччини. Описується також винищення циган, і окрім цього трудові звершення. Іншими словами — це багатошарова пам'ять
Те ж саме було в Росії в 90-ті роки, коли пам'яталося про жертви і потихеньку від цього суто героїчного контексту стали відходити.

Історик відзначає, що героїзація війни в Радянському Союзі, так само як і сьогодні це відбувається в путінській Росії, служила мілітаризації та підготовці суспільства до нового збройного протистояння:

– Радянський наратив був пов'язаний з культом героїв тому, що громадян Радянського Союзу готували до зіткнення із Заходом. Тому війну необхідно було естетизувати, щоб потім людей в цю війну включити. Якщо людям підкреслювати, що війна — це жертви, то тоді ніхто воювати не захоче. А якщо підкреслювати, що війна — це подвиг, ордени і медалі, то тоді їх можна відправити в Афганістан, куди хочеш, щоб битися з «проклятими капіталістами».

Слід сказати, що в Німеччині сучасна Росія великою мірою сприймається крізь призму досвіду Другої світової війни. В німецькому суспільстві присутнє гостре почуття провини, а в Росії вбачають країну-переможницю, яка покінчила з гітлеризмом.
Чи можна в цьому плані говорити про свого роду індульгенцію на агресивну політику Кремля? Алєксандр Гогун:

– У Німеччині це почуття провини досить сильне. Воно справді спритно використовується Кремлем, і звірства, які Червона армія вчинила на території Східної Німеччини в кінці 44-го – на початку 45-го років успішно зображується Кремлем як помста червоноармійців. Проте мстивість взагалі нехарактерна східноєвропейській традиції і на Заході також це сприймають як помсту, іншими словами, сприймається якось поблажливо.
Безумовно, це не було пов'язане з помстою, позаяк такі порушення були й в інших країнах Східної Європи (в Чехії, в Югославії, в Польщі): зґвалтування, грабунки, мародерства, часті вбивства мирних мешканців. Проте в Східній Німеччині ця цілковита розгнузданість була зумовлена тим, що Сталін хотів вигнати німців, цивільне населення зі Східної Прусії, із земель східніше Одри, щоб потім ці терени передати Польщі і частково Радянському Союзу. Це він і зробив у 1945 році.
Про те, що в Німеччині є пієтет до Радянського Союзу, його участі в Другій світовій війні, свідчить велика кількість радянських пам'ятників, які в Польщі, в країнах Балтії демонтуються. От недавно демонтували в Чехії пам'ятник [маршалу] Конєву. А в Східній Німеччині, в тому числі у Східному Берліні, ці пам'ятники стоять. Їх ніхто не чіпає і таке питання не піднімається.
З другої сторони, німці часто знають щось краще, чим представники французького академічного світу, краще чим англо-американці. Наприклад, той факт, що Радянський Союз в 41-му році готувався напасти на Німеччину, він хоча б обговорювався у Німеччині, а в англо-американському світі, у Франції це відкриття [Віктора] Суворова не зумовило відповідного резонансу.

Перемога СРСР над гітлерівською Німеччиною в 1945 році не принесла свободи народам Центрально-Східної Європи, а навпаки, означала нове і жорстоке поневолення, насадження совєтського режиму, з його терором, депортаціями, розправою з будь-яким інакодумством.
Ці наслідки совєтської перемоги в 1945 році впродовж десятиліть для Західної Європи залишалися в тіні. Чи змінилося це бачення, особливо з огляду на російську агресію в Україні? Історик вважає, що зрушення спостерігаються:

– Ці зміни, скажімо, поступовий відхід від терміну «визволення» – вони відбуваються не стільки у зв'язку з агресією Росії в Україні, Сирії, не через дії Путіна, скільки завдяки позиції центральноєвропейських країн. Тобто, мова про східну частину Євросоюзу і процеси, що там проходять. Скажімо, Польща — тут перша хвиля декомунізації пройшла на початку 90-х років, трохи раніше, ніж в Україні. І друга хвиля відбулася вже при сьогоднішніх правителях, коли партія  Право і справедливість прийшла до влади. ПіС декомунізацію, напевно, взагалі завершує. Польща – величезна країна. Поляки присутні у всіх міжнародних організаціях Євросоюзу, на всіх рівнях, і цю свою позицію всіляко підкреслюють.
Те ж саме з країнами Балтії, з Угорщиною, Чехією і Румунією. Є теза про подвійну окупацію. Є теза про поневолення. І Польща та інші країни регіону готові їх поширювати на Заході, готові пояснювати представникам Західної Європи, які самі не пережили ярма сталінщини.


Впродовж свого існування Радянський Союз сприймався як Росія і перемога у Другій світовій війні загалом вважалася лише звершенням росіян, а не інших народів СССР. Після приходу до влади Владіміра Путіна відбулася остаточна узурпація перемоги і консолідація міфу Великої вітчизняної війни. Путін при кожній нагоді підкреслює, що перемога над Гітлером була нібито виключно заслугою Росії, і що це вона найбільше постраждала. Поруч з цим, замовчується, що найбільш постраждали терени, які довше всіх були під німецькою окупацією. Іншими словами, мова йде про радянські Білорусь і Україну. Окрім того, вихідці з цих та інших радянських республік становили ледь не половину всього особового складу Червоної армії.
Алєксандр Гогун підкреслює, що незважаючи на все Кремлю не вдається переконати Захід у тому, що перемога 1945 року була винятково досягненням Росії:


– Загалом на Заході ця узурпація перемоги Кремлем – вона не надто успішна. Ця теза не дуже популярна, на відміну від інших тез Кремля, які йому вдається просувати на міжнародній арені. Це пов'язано з пам'яттю на багатьох рівнях.
Наприклад, США, Великобританія шість років вели безжалісну і неймовірно широкомасштабну війну на морі, яку не вів Радянський Союз. Цього ніяк не затьмарити. Німцям, як і англо-американцям, з обох сторін, знане те ж саме явище – це повітряна війна, коли килимові бомбардування перетворювали цілі міста Німеччини в обгорілий щебінь. Очевидно, що на сході, у Східній Азії роль США в розгромі Японії є домінуючою.
Що стосується подій всередині Росії, то ця теза безумовно має визнання, але також не у всіх, а лише в найбільш реакційної частини електорату, населення. Це твердження, що ми перемогли б і без допомоги України і Білорусі й інших союзних республік, воно розсипається при першій конфронтації з фактами, коли мова йде не лише про союзні поставки, але й про поставки на основі ленд-лізу, які розширили вузькі місця радянської економіки.
Ця концепція неперспективна, ні на міжнародному, ні на внутрішньоросійському рівні.


Матеріал підготував Назар Олійник.