X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Даніель Бовуа про Правобережжя в довгому ХІХ столітті: відізольованість українського народу мала свої позитивні сторони

21.10.2020 14:22
Довкола книги «Трикутник Правобережжя: царат, шляхта і народ. 1793–1914 рр.» професора Даніеля Бовуа
Аудіо
  • Довкола книги «Трикутник Правобережжя: царат, шляхта і народ. 1793–1914 рр.» професора Даніеля Бовуа
     (1881)
Полотно Констянтина Трутовського «Весільний викуп» (1881)foto:http://namu.kiev.ua/

Книжка «Трикутник Правобережжя: царат, шляхта і народ. 1793–1914 рр.» професора Даніеля Бовуа є свого роду тотальною чи пак глобальною історією українських земель, які відійшли під владу Російської імперії внаслідок першого і другого поділу Речі Посполитої. Мова йде про три російські губернії: Волинську, Подільську та Київську. Цей монографічний перевертає уставлені поняття, руйнує міфи і показує соціальні, економічні й національно-культурні процеси у всій їх складності.

Зокрема, дуже часто польські і українські історики представляють образ в якому польські поміщики і шляхтичі, постають, як свого роду острівці посеред моря українських селян, нерідко забуваючи про численних євреїв. Професор же Бовуа у своїй книзі звертає увагу на євреїв, пояснюючи їх роль в польсько-українсько-російському трикутнику відносин. Він також звертає увагу на цікаву і досить широку верству населення, якою була зубожіла, зазвичай безземельна шляхта. Ці люди обробляли і жили на поміщицькій землі, платячи за це чинш. Проте, згодом, коли на Наддніпрянщині почали стрімко розвиватися капіталістичні відносини, поміщики розривали оренду і часто силою, при підтримці царської влади, виганяли цю дрібну шляхту, з якою їх ще недавно пов’язувала шляхетська солідарність. Власне про цю категорію осіб, які потім реукркаїнізувалися чи українізувалися, я й запитав професора Даніеля Бовуа:

Ви дуже слушно підкреслюєте аспект, який відігравав важливу роль в моїх дослідженнях. Я би сказав навіть більше, ніж Ви, бо в польській шляхті були дві категорії. Був невеликий прошарок дуже багатих людей, що володіли більшістю так званої поміщицької землі. Також була ціла решта іншої шляхти, яка налічувала близько 350 тисяч бідних, безземельних шляхтичів. Вони сполонізувалися впродовж ХVII-XVIII століття. Проте ця шляхта, в основному, була місцевого, українського походження. Ця дрібна шляхта сполонізувалася,  жила в злиденних умовах, але дехто зберіг пам’ять про своє українське походження. Таким чином, це дуже складна проблема і на жаль тут немає часу, щоб це детально обговорити. Проте Ви слушно підкреслюєте, що це дуже істотна проблема, позаяк згодом ця дрібна шляхта знову ж українізувалася і вже в міжвоєнний період ці люди пережили подальшу трагедію, бо Сталін вислав їх до Казахстану і вони там опинилися в страхітливих умовах. Справа в тому, що Сталін всіх їх вважав поляками, але він не звернув увагу, що чималий відсоток з них були особами українського походження. Дехто з цих людей після Другої світової війни повернувся, але більшість загинула на місці. Тобто, ця категорія людей являє собою безперервну драму.

Слід сказати, що російською триптих професора Бовуа виданий як «Гордіїв вузол Російської імперії. Влада, шляхта і народ на Правобережній Україні» і власне ця назва віддає серйозні труднощі, які виникли з їх інкорпорацією до Царської імперії. Стратегічним завданням Петербургу було зменшення польських впливів на Правобережжі, зокрема, в першу чергу, йшлося про максимальне зменшення польського землеволодіння на цих теренах. Царська влада раз грала «селянською картою» проти польських землевласників або навпаки, так би мовити била селян «панською картою». Професор Бовуа підкреслює, що ця політика мала чимало хитросплетінь:

Це дуже складна проблематика. На початках, одразу ж після поділів [Речі Посполитої], а фактично після ІІ поділу росіяни все-таки пробували використати бажання багатих землевласників співпрацювати з царатом. Поміщики передовсім прагнули зберегти свої впливи на місцях і зберегти за собою землю, яку вони вважали своєю. Росіяни мали в цьому свої інтереси, позаяк одразу після поділів [Речі Посполитої] в них на місцях ще не було достатньо численної поліції, ані війська, щоб контролювати селян. Тому вони аж до Січневого повстання [1863 року] досить поблажливо ставилися до польського поміщицтва, яке теж старалося співпрацювати з владою.

Натомість, після Листопадового повстання [1830-31 років] стан справ кардинально змінився, позаяк поляки зрозуміли, що вони у своїх повстаннях не можуть розраховувати на допомогу селян і почали набагато суворіше ставитися до селян, ніж це було раніше. Перед тим вже були деякі бунти, які придушувалися при допомозі російського війська, але такі явища стали частішими після Листопадового повстання. Лише тоді росіяни зрозуміли, що в їх інтересах слід менше підтримувати багатих землевласників і більше підтримувати селян. Тоді в генерал-губернатор Бібіков почав впроваджувати в життя так звані інвентарі. Тобто, мова йде про перший зародок знесення панщини. Це було в кінці 40- років, в 1848-49 роках.

Слід наголосити, що польська шляхта і землевласники, які брали участь в Листопадовому, а згодом Січневому повстанні розраховували, що український селяни стане на їх бік у боротьбі з Царською імперією. Під час останнього повстання в 1863-64 роках популярним було гасло «За нашу і вашу свободу». Даніель Бовуа, який у своїй книзі «Трикутник Правобережжя» показує нелюдське трактування селян з боку землевласників, що він порівнює зі ставленням колонізаторів до поневолених, підкреслює, що всі ці надії польських повстанців щодо українського селянина були лише ілюзією. Зокрема це свідчать часті випадки розправи селян з польськими повстанцями і передача їх в руки царської влади:

Я написав цілу статтю про польсько-українські взаємини під час Січневого повстання і там показую, що ніякого повстання в Україні не було і що це просто ілюзія поляків, а навіть польських істориків, які до сих пір не хочуть собі усвідомити, що може й було повстання у Варшаві, в Польському королівстві, в Литві, але що в Україні практично нічого не відбулося.

Натомість серед польської еміграції в Парижі, середовище готелю Лямбер Адама Чарторийського вірило, що український люд візьме участь в повстанні, разом з поляками, як зі своїми братами. Було переконання, що вони є найкращими власниками цієї землі і що селяни здатні це зрозуміти. Це була наївність з боку заможної шляхти. Селяни знали, що більшість землевласників в жодному разі не хотіла волі для них. Хоча деякі студенти Київського університету роздавали так звані «золоті грамоти», обіцяючи, що польська воля буде кращою, ніж російська.  Це все абсурд й в історії до сих пір панує погляд, що повстання могло вдатися, якби селяни прийшли на допомогу, але це ілюзія і наївність. Не було умов, щоб на так званих відібраних землях повстання вдалося.

Професор Бовуа теж не поділяє погляду, який домінує в українській історіографії, яка фактично безапеляційно представляє селянство в національних категоріях:

Якщо йдеться про усвідомлення селянами своєї українськості, то я до цього досить стримано підходжу. Так, в мене викликає захоплення діяльність Костомарова і всіх українофілів, але мені здається, що це типово міський, інтелігентський рух, який досить слабо доходив до люду на місцях. Справа в тому, що те, що я помітив досліджуючи архіви, так це явище, що нагадує наші французькі жакерії. Тобто, такі собі спонтанні селянські бунти, які були протестом проти несправедливості ситуації.  Проте це все не супроводжувалося якось більшою свідомістю про свій народ чи, скажімо про виникнення української нації.

Напевно з боку українських істориків є перебільшенням, які так експонують ту українськість, яка вже є усвідомленою. Справа в тому, що я чогось такого не особливо помітив. Ці процеси дуже стрімко розгортаються в часи Жовтневої революції і після неї. Натомість аж до початку ХХ століття я не надто помітив, щоб селяни були свідомі того, що вони українці. Часто вони були «тутейшими» і це можна зрозуміти, позаяк вони не мали шкіл і не мали нікого, від кого б могли вчитися. Як пише російський історик Алєксєй Міллер -  який написав дуже хороші книжки про Україну – неписьменність в Україні в певному сенсі, це дещо іронічно, але він вважає, що певному сенсі це «врятувало» українців. Адже, якби росіяни чи поляки зуміли би створити цілу мережу шкіл на початку ХІХ століття, то ніколи б не було української національності -  були б або поляки або росіяни.

Можливо, що неграмотність, як не парадоксально, а можливо й дуже парадоксально була збавенною. Мені здається, що в цьому є трохи правди. Це те ж стосується ролі Церкви. Католицька церква була цілковито знищена царатом, натомість Православна церква не надто добре виглядає в цьому моєму «трикутнику» на терені тих трьох губерній. Попи були дуже продажні, питущі і не були жодною інтелігенцією. Вони не змогли прихилити людей до Петербургу, до царату. І це незважаючи на це те, що Петербург намагався розвивати церковно-приходські школи. Їх дуже бракувало. Мені здається, що ця блаженна відізольованість українського народу має свої позитивні сторони.


Матеріал підготував Назар Олійник

Побач більше на цю тему: Даніель Бовуа

Історик про кресовий міф у ХІХ столітті: сформувалася думка, що Польща є своєрідним раєм на землі і що всі поляки є бездоганними лицарями

09.02.2020 13:00
Розмова з видатним французьким полоністом та україністом професором Даніелем Бовуа про міф Кресів у світлі польсько-українських відносин в XIX столітті

Професор Бовуа: Дуже важливо, щоб кожен поляк змінив свій традиційний погляд на Креси

12.02.2020 14:20
Продовження розмови з видатним французьким полоністом та україністом професором Даніелем Бовуа про Креси та важкі сторінки польсько-українського минулого

Професор Бовуа: «Трикутник Правобережжя» – це книжка передовсім для українців і написана з думкою про історію України

16.10.2020 13:55
В Україні видали «Трикутник Правобережжя: царат, шляхта і народ. 1793–1914 рр.» - блискучу і ґрунтовну монографію-триптих видатного французького дослідника Даніеля Бовуа