X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Пілсудський, Петлюра і тернистий шлях до польсько-українського братерства зброї

08.12.2020 16:13
Ще один погляд на польсько-український союз 1920 року - розмова з українським істориком, професором Федором Турченком
Аудіо
  • Ще один погляд на польсько-український союз 1920 року - розмова з українським істориком, професором Федором Турченком
          ( 1920 )
Юзеф Пілсудський і Симон Петлюра серед польських і українських офіцерів (Станіславів серпень1920 року)foto:ipn.gov.pl/Przystanek historia

Союз Пілсудського і Петлюри, незважаючи на те, що він зазнав поразки, залишається винятковим прикладом, коли поляки і українці в умовах війни і взаємної ворожнечі змогли об’єднатися перед обличчям спільного ворога, яким була червона Москва.

Шлях до цього союзу, який формалізував Варшавський договір від 22 квітня 1920 року, і результатом чого став похід польської армії і українських військ на Київ та спільна боротьба двох народів проти більшовицької Росії, був дуже тернистий і сповнений неоднозначностей.

Власне, про цей шлях до союзу, його значення і роль в ньому Юзефа Пілсудського та Симона Петлюри Назар Олійник розмовляв з професором Федором Турченком із Запорізького національного університету.

Пане професоре, скажімо, про відносини Пілсудського і Петлюри досить добре відомо в контексті 1920 року. Але я хотів би Вас завитати, що ми знаємо про ставлення Симона Петлюри до Польщі, до Пілсудського, скажімо, до 1920 року? Як він взагалі бачив взаємини України і Польщі, УНР і Польщі, власне, ще до 20-го року, коли Директорія і сам Симон Петлюра був змушений піти на угоду з Пілсудським і Варшавою?

Я розумію Ваше запитання. Його слід розглядати в контексті тих подій, які були в Україні: 1918-1919 рік, Українська революція. Значить, революція захопила Наддніпрянщину, ну, і Західну Україну із листопада 1918 року – Західно-Українська Народна Республіка. Потім, значить, Ви знаєте оцю трагічну історію відносин, коли було оголошено утворення Західно-Української Народної Республіки в листопаді. Вона охоплювала ту частину, яку польська еліта, яка тоді будувала, відновлювала Річ Посполиту, Республіку Польську, вона вважала Західну Україну частиною історичної Польщі.

Така була ситуація і ця ситуація, скажімо, формувала відносини українських політиків, які керували революційний процесом на Наддніпрянщині і на Західній Україні. Оця обставина і диктувала ставлення, ставлення, скажемо так, негативне. І є, значить, немало прикладів, виступів самого Петлюри в цей час. Ну, де різко негативно оцінюється Польща, оцінюється Польща, яка була, яка будувалася саме за те, що вона, скаже так, бачила майбутню польську відновлену республіку, яка включатиме і частину України, тобто Західна Україна. Тобто,  оце була от така річ. Тим більше, по суті ж, йшла війна Західно-Української Народної Республіки з Польщею. І власне ця війна закінчилася поразкою Західно-Української Народної Республіки. Потім, після закінчення цієї війни, після взяття під контроль західноукраїнських земель польськими військами, армія, Українська галицька армія, перейшла на територію Наддніпрянщини і вона була учасником активним того політичного процесу, який відбувався в Україні в 1919 році. Ну, і в контексті цих речей ясно, що відносини були негативними.

Пане професоре, власне як ми знаємо наприкінці 1919 року…

Але я хотів би продовжить. Але в 1919 році, скаже так, практично на Наддніпрянщині Українська революція в тому вигляді, в якому була, ну скаже так, зазнала поразки і регулярні українські війська змушені були в листопаді перейти кордон і вступити на територію підконтрольну Польщі, ну, і були там інтерновані і так далі. І абсолютно змінилася ситуація, ситуація політична змінилася і в цій ситуації, складній ситуації,  в драматичній ситуації для України, для українців, політики почали шукати нові, скажімо так, варіанти продовження боротьби.

Про Симона Петлюру великою можна сказати, що, з одного він був, скажімо так, романтиком, він мав романтичні якісь візії. Але, з іншого боку, от цей союз з Пілсудським був актом відчаю. З іншого боку, це теж був акт стратегічного мислення, тому що в тих обставинах Петлюра знайшов найбільш раціональний вихід в цій грі, в якій був певний шанс виграти. Чи не так?

Значить, я сказав би так — це був крок, розрахований на те, щоб зберегти не ідею української, надбання української революції. І мова, звичайно йшла про величезний компроміс, про величезні поступки — відхід від цієї ідеї, скажімо, Соборної України, яка мислилася на початку революції в 1917-1918 році. Ясно, що це була поступка з боку Петлюри, ну, але він свідомо йшов на неї. Звичайно, Петлюра не зустрів підтримки серед еліти української і західноукраїнської. По-перше, його засудили західноукраїнські діячі, діячі Західно-Української Народної Республіки, які вважали, що вони ж в стані війни із Річчю Посполитою. По-друге, цю ідею і цей крок засудили також колишні соратники Петлюри: Винниченко, Грушевський, там Швець і представники Директорії, в яку він раніше входив і деякий час очолював. Тобто, мова йшла про те, щоб зберегти хоча б частину тих надбань, які обіцяла революція в 1917 році.

Політика — це складна річ. Політика — це завжди межі можливого, а тоді оці межі можливого вважалися оцей союз із Польщею. Тим більше, що був спільний ворог, історичний ворог Польщі, історичний ворог України. І на цій підставі відбувся цей тимчасовий союз, на який пішов Петлюра.

Пане професоре, ну, з одного боку, це якби союз двох держав, УНР і Польщі. Але, з іншого боку, якоюсь це навіть більше такий в своєму зародку персональний союз двох осіб, двох потужних державних мужів Симона Петлюри і Юзефа Пілсудського. Чи погодитеся, власне такою думкою, яку, якщо не помиляюсь висловив один з польських політиків Хенрик Юзефський, що, якби не було цих двох постатей — Петлюри і Пілсудського — цей би союз в принципі ніколи не виник?

Ну, невідомо. Значить, ми висвітлюємо те, що було. Те, що було, воно диктувалося логікою подій і ці розмови про цей союз, який був підписаний в квітні місяці, почалися ще у грудні 19-го року. Перший раз зафіксована зустріч Пілсудського і Петлюри в грудні. Очевидно, вже тоді почалися якісь переговори, пошуки спільної платформи. Тим більше, що очевидно і поляка не заважала незайва допомога. Це була незайва допомога — це була необхідна допомога. І той факт, значить, який мені здається — я з польськими істориками говорив, вони знають про цей факт - але мені здається він не дуже популяризується в польській історіографії. Це оборона Замостя, коли там війська, там невелика частина, дивізія Марка Безручка – це генерал, який очолював ту частину армію, яка була у складі Війська польського, воювала. Вона значить обороняла Замостя від наступу Будьонного, який йшов із Львова у фланг і тил польської армії, яка наступала у цей час північніше від Варшави на російські-радянські війська, гнала їх, виганяла із Польщі і вступила там в Білорусію і Північну Україну. В цей час міг бути удар у фланг, південний фланг польської армії в напрямі Любліна, коли б не зупинили – не армію, скажімо так, бо це не повноцінна армія була, а кінноту, досить агресивну і досить підготовлену, Будьонного під Замостям. Там вони півтора дні оборонялись, поки не підійшли польські війська і не прогнали Будьонного.

Тобто, це один факт, який свідчить про те, що ця боротьба була і цей союз не був даремним. Потім сам Юзеф Пілсудський оцінював достатньо об’єктивно цю допомогу. І він вручав тим, хто воював із російськими-радянськими військами там нагороди, ну і так далі. Це були досить нормальні оцінки цього. І найголовніша оцінка, що ми можемо мати незалежну Польщу, вільну Польщу, вільну Україну тільки, коли у нас будуть нормальні відносини, коли ми будемо відчувати себе як соратники, як брати по зброї і народи, які мають єдину концепцію майбутнього, скажімо, європейську концепцію, якщо говорити сьогоднішніми словами.

Матеріал підготував Назар Олійник

 

Історик: оборона Замостя зупинила наступ Будьонного на Варшаву

26.08.2020 14:40
Про польсько-більшовицьку війну 1920 року на теренах Галичини та роль в ній військ УНР - розмова з професором Миколою Литвином

Прелюдія Ризького миру. Справа закінчення польсько-большевицької війни і українське питання

13.11.2020 14:10
Розмова з професором Яном Пісулінським з Ряшівського університету