X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Історія совєтсько-російської брехні про винищення більшовицьких вояків в таборах для полонених (1919-1921)

26.03.2021 11:28
Розмова з Мацєєм Коркуцем (ІНП Польщі), співавтором книжки «Військовополонені 1920».
Аудіо
  • Розмова з Мацєм Коркуцем (ІНП Польщі), співавтором книжки «Військовополонені 1920».
    1920
Фрагмент обкладинки книги "Військовополонені 1920"foto:https://ipn.gov.pl/pl/publikacje/publikacje-edukacyjne-i/135397,1920.html

Як відомо, у квітні 1990 року Міхаїл Ґорбачов, генсек КПРС і президент Радянського Союзу, офіційно визнав, що Катинський злочин вчинив СРСР. Тобто, що розстріли понад 22 тисяч польських військовополонених, які потрапили в совєтську неволю, знищило НКВД весною 1940 року, а не німці в 1941 році, як це впродовж десятиліть твердила Москва, хоча майже весь світ знав, чиїх це рук справа.

Проте, мало хто знає, що той же Ґорбачов, за яким на Заході міцно закріпився образ демократа, поклав початок іншій історичні брехні, яка мала прикрити Катинь. Мова про фальсифікацію про більшовицьких бранців часів війни 1920 року, яких нібито масово винищували поляки у таборах для військовополонених.

Як виглядала ця дезінформаційна операція з боку совєтського керівництва на чолі з Ґорбачовим і справа якої тепер процвітає в Росії Путіна?

До розмови я запросив історика Мацєя Коркуця з Інституту національної пам’яті Польщі, який разом зі Збіґнєвом Карпусем та Вальдемаром Резмером є автором книжки «Військовополонені 1920».

 Передовсім треба сказати, що Радянський Союз не діяв з благими намірами. Не йшлося про публікацію незнаних радянському керівництву фактів, бо з часу Катинського злочину вони прекрасно знали, хто його вчинив. У спеціальному архіві, як одну з найсекретніших складових архівів Радянського Союзу, зберігали катинські справи, доступ до яких передавався черговим генсекам компартії СРСР.

В 1990 році, коли вони визнали, що це все-таки правда, і що НКВД здійснило цей злочин й Радянський Союз несе відповідальність за злочин, який самі росіяни в Нюрнберзі класифікували як злочин проти людства, то це було наслідком необхідності, а не доброї волі. 

Радянські документи останніх років існування СРСР однозначно вказують, що Москва усвідомлювала, що ціла операція створення брехні довкола Катині закінчилася фіаско. В цілому світі всі говорили, що за Катинью стоїть НКВД. Що гірше, радянська влада розуміла, що незважаючи на засекреченість більшості документів, які ховалися в спецархіви, деякі радянські критично налаштовані історики «доби перебудови» на основі навіть доступних їм документів, скажімо, транспортних листів, почали доводити, що Катинь мала місце в 1940 році і що це був радянський злочин.

З огляду на це був зроблений висновок, що подальше підтримування цієї брехні довкола Катині буде менш корисним і більш негативним для іміджу Радянського Союзу, ніж офіційне визнання цього злочину.

Історик підкреслює, що за особистою вказівкою Ґорбачова почався гарячковий пошук чогось, що мало служити Москві як контраргумент в справі Катинського злочину.

Ще того ж року, з метою нейтралізації наслідків визнання такого жахливого злочину Радянського Союзу, який сам СРСР прирівнював до найгірших злочинів Третього Рейху Адольфа Гітлера, Міхаїл Ґорбачов 3 листопада 1990 року дав вказівку державним осередкам: Академії Наук, архівам, КГБ, міністерству закордонних справ, знайти, як би ми сьогодні сказали, якийсь «гачок» на поляків. Йшлося про те, щоб знайти якусь подію в минулому, яка б виставила польську сторону в негативному світлі, і найкраще було б знайти якийсь злочин, вчинений Польщею, який до сих пір не вияснений. Проблема полягала в тому, що такого злочину не було. У зв’язку з цим, необхідно було такий злочин створити. І, в такий спосіб, розпорядження Ґорбачова створило політичну тему і проблему, яка раніше не була предметом якихось драматичних суперечок між істориками, бо вони займалися питанням радянських полонених, так як займаються ними під час вивчення кожної війни.

Радянські, а потім російські маніпулятори взяли на озброєння цілий діалектичний арсенал, щоб тільки якомога більше підсилити брехню про нібито жорстоке і цілеспрямоване винищення поляками більшовицьких полонених в 1919-1921 роках. Зокрема, вони використовували окреслення «концтабори» для позначення таборів, де утримувалися ті полонені. Говорить Мацєй Коркуць:

Ті слова спеціально так підбираються, щоб приписати Польщі злочини, порівняльні з тими, які здійснювала сама радянська влада чи нацистська влада Третього Рейху. Проте, все це публіцистика, що базується на брехні. Польські табори були таборами військовополонених, в яких була смертельність, бо під час Першої світової війни і після неї у всіх таборах для військовополонених спостерігалася порівняно висока смертність. Особливо це стосується ситуацій, коли зненацька, після якоїсь битви, був великий наплив полонених й інфраструктура табору не була готова до цього.

Польща в 1920 році лише відновила свою незалежність. Нам дісталися табори, які були в армій наших поневолювачів. Це були австро-угорські, німецькі табори і туди Польща скеровувала полонених. Проте під час цієї війни були й польські полонені, що перебували в совєтській неволі і там також була висока смертельність.

Якби ми цю смертність [більшовицьких полонених-прим.] порівняли до прикладу з ситуацією румунських солдатів у таборах в Німеччині в часи Першої світової війни, то там теж була висока смертність. Там, де було скупчення людей, яке легко піддавалося пошестям, які ширилися, то жниво смерті було дуже велике. Але ніколи не було злочину, який би полягав на масовому винищенні цих людей, а просто були жертви, пов’язані з тим, що були важкі гігієнічні умови. Звичайно, можна було нарікати і на апровізацію, але спеціально нікого не морили голодом і не заражали хворобами. Навпаки, польська військова адміністрація намагалася опанувати кожну епідемію і там, де це вдавалося, то ця смертельність кардинально спадала.

Дослідник підкреслює, що не лише є абсурдним порівняння долі польських військовополонених, розстріляних в рамках Катинського злочину, з ситуацією більшовицьких бранців у польському полоні, але й навіть ставлення до польських полонених під час війни 1920 року не йде в порівняння з тим, як більшовики відносилися до тих, хто потрапив до них в полон під час тієї війни.

В польських таборах не було, як в Катині, масового злочину, скерованого на винищення кожного. Це непорівняльні речі.  І саме то довкола цих таборів створювалися цвинтарі. Їх ніхто не приховував, так само як і факту самої смерті. В цивільній і цвинтарній документації були дані вояків, що померли. Їх хоронили на спільних військових цвинтарях, поруч з могилами солдатів Війська польського, з належною шаною, а не десь в лісах, в «ровах смерті». Поховання здійснювалося при денному світлі, одного за одного, фіксуючи факт кожної смерті в актах. І це цілком інша історія.

Якщо ми хочемо порівнювати долю військовополонених в польській неволі, то слід було б порівняти їхню долю з долею польських вояків, які опинилися в більшовицькому полоні в ході тієї ж самої війни.  Там теж умови були важкі, а смертність була навіть вищою, ніж у випадку польських таборів. Крім цього, були масові акти розстрілів полонених. Скажімо, Кінна армія Будьонного не хотіла брати полонених, бо вважалося, що полонені будуть сповільнювати їхню швидкість і маневреність. Ми навіть маємо описи більшовицького вояка письменника Ісаака Бабеля, яке було ставлення до поляків, взятих до неволі.

Мацєй Коркуць звертає увагу, що справа конструювання брехні про нібито злочин проти совєтських вояків  є частиною загальної політики Кремля на полі історичних фальсифікацій і на міжнародній арені вона провалилася.

Державний російський апарат, так само як він відновлює сталінські тези, сталінський наратив про Другу світову війну, так само намагається грати новими брехнями довкола фактів, щодо яких немає ніяких сумнівів. Справа в тому, що всі найважливіші документи вже опубліковано. І зрозуміло, що в Польщі не було свідомого винищення більшовицьких бранців, ані їх морення голодом.

Ще раз підкреслю, що померли кільканадцять тисяч більшовицьких військовополонених із загального числа близько 80 тисяч чоловік, що потрапили в польську неволю, а з близько 44 тис. полонених, що потрапили в совєтську неволю, померли від 18 до 20 тисяч.  Причому,  в пропорційному відношенні смертельність польських полонених  в совєтських таборах сягала майже 50%.  Ми це описуємо на підставі документів, які правдиво представлені.

Натомість, якщо мова йде про весь комплекс питань і ефективність цих маніпуляцій, то на жаль, з прикрістю мушу сказати, що Росія послуговується такими самими методами, якими вона впродовж років послуговувалася задля брехні про Катинський злочин. Іншими словами, скажімо, до відома російської громадської думки не доводиться, що ж говорять історичні документи на цю тему. Польські історики запрошували російських колег до дослідження польських архівів. В нас немає архівів з грифом «секретно». Документи про функціонування тих таборів для військовополонених доступні і ніколи не приховувалися. В часи комунізму Москва мала повну владу над комуністичною ПНР і теж мала повний доступ до всіх документів, що стосувалися ІІ Речі Посполитої. І сьогодні вигадування якихось речей про ті події має «короткі ноги».

Росіяни хотіли просунути цю брехню на міжнародній арені, але, по суті, Росії це не вдається.  Натомість у випадку жителів самої Росії, які піддаються фальсифікаціям, то, на жаль, це має якусь ефективність, що видно по коментарях в російському сегменті Інтернету. Брехня має своє жниво.  


Матеріал підготував Назар Олійник