X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

11 річниця «Злочину в Катині»

11.04.2021 21:00
«Через якийсь час до нашого вагону увійшов полковник НКВС, він наказав мені забрати свої речі і йти за ним»
Аудіо
  • Злочин у Катині. Спогади єдиного свідка
pxere.com - CCO domena publiczna
pxere.com - CCO "domena publiczna"pxere.com - CCO "domena publiczna"

«Катинський розстріл (пол. Zbrodnia katyńska) — узагальнена назва воєнного злочину, масової страти польських громадян, здійсненої органами НКВС СРСР за цілком секретним наказом партійно-державного керівництва СРСР (рішення Політбюро ЦК ВКП (б) від 5 березня та 5 квітня 1940 року) одночасно у декількох місцях — головним чином у Катинському лісі (поблизу села Катинь Смоленської області), в тюрмі міста Калінін (нині Твер) та в Харкові навесні 1940 року» - читаємо в українській Вікіпедії.

У річницю «Злочину в Катині» пропонуємо радіослухачам спогади того, кому вдалося залишитися живими.
«Злочин у Катині» - це фрагмент спогадів в’язня Козельського табору, професора Станіслава Свянєвича. Він єдиний, хто вижив під час перевезення польських офіцерів до Катині. Це фрагмент радіопередачі Тадеуша Кательбаха, що транслювалася в грудні 1961 року у польській редакції на американському радіо Вільна Європа. Станіслава Свянєвича разом з іншими польськими офіцерами везли до станції Ґнєздово, неподалік місця розстрілів у Катинському лісі:

- Так склалася доля, що я єдиний польський офіцер, який відбув дорогу з Козельська до залізничної станції поблизу Катині. 30 квітня 1940 року я був поблизу отих розстрілів, хоч на той час я не знав що там діялося. До Козельська мене привезли на початку листопада 1939 року. У березні пішли чутки, що незабаром розпочнеться ліквідація табору. І вона дійсно розпочалася 3 квітня, коли першу групу, близько 300 полонених, посадили на транспорт і вивезли. Потім, протягом квітня, через кожні кілька днів, черговий транспорт забирав полонених і вивозив.
Цікаво і певною мірою, таємничо звучали телефони з Москви, які на кілька годин перед від’їздом чергового транспорту, диктували керівникам табору списки тих, кого необхідно було вивезти.
Нас дивувала та інтригувала ота надзвичайна централізація з Москви не тільки у головних рішеннях щодо долі кожного з нас, як і, здавалося б, звичайного виконавчого розпорядження, що стосувалося таких рішень.
- Мене викликали 29 квітня. Після того як нас розподілили в окремому будинку, нам дали трішки хліба й оселедців і передали новій групі конвоїрів, які провели прискіпливий обшук, забираючи у нас всі гострі предмети. Потім нас вантажівками перевезли до залізничного переїзду поблизу станції, де на бічній колії на нас чекали 6 в’язничних вагонів, так званих столипінок. У кожному купе нас розмістили по 14 осіб. Ми їхали майже всю ніч, майже ніде не затримувались.
Вранці 30 квітня ми побачили куполи смоленських церков, вони були освітлені першим промінням сонця, що сходило. За тінями церков від того сонця ми намагалися визначити напрямок нашого пересування. Ми вирішили, що нас везуть на північний захід, тож, - ми підбадьорилися, - може нас дійсно везуть до Польщі. Але після долання кільканадцяти кілометрів потяг затримався. Хтось із сусіднього купе крикнув нам, що почалося розвантаження потягу.
Через якийсь час до нашого вагону увійшов полковник НКВС, він наказав мені забрати свої речі і йти за ним. Ми вийшли назовні, був ясний, сонячний день, з полів навівало запахом весни, де-не-де ще лежали клаптики снігу. Десь за 200 кроків перед нами виднілася невеличка станція, де не було видно жодної живої душі. Полковник привів мене до іншого, вже порожнього вагона, і наказав зачинити мене в окремому купе. Перед залізною кліткою мого купе став спеціальний охоронець. Я почув звуки автомобіля, якийсь рух за стіною. У цей момент я помітив, що за зовнішньою стіною, де не було вікон, під стелею був отвір, через який, мабуть, можна було побачити, що діється назовні. Я намагався вилізти на верхню полицю, яка була призначена для багажу, з надією, що звідти можна буде виглянути через отой отвір. Дивно, але охоронець мені в цьому не перешкоджав. Тож, я ліг на поличці і вдавав, що ніби-то сплю. За якийсь час я зиркнув на охоронця, той стояв спиною до мене і дивився у вікно. Тож, у цей мент я виглянув на зовні. Перед нашим потягом була, дещо заросла травою, досить широка площа. Горизонт був закритий деревами і кущами. Площа була рясно обставлена озброєною вартою НКВС. На ній стояв середнього розміру звичайний пасажирський автобус із замазаними вапном вікнами. Вхід до автобуса був з заду, він під’їжджав до вагонів таким чином, щоб полонені входили до нього безпосередньо, не ступаючи на землю. З обох боків автобуса стояли озброєні в штики солдати. Автобус забирав приблизно 30 в’язнів і зникав за деревами. Повертався він приблизно через пів години щоб забрати наступну групу людей.
На середині площі стояв з руками в кишенях довгого плаща високий і товстий брюнет середнього віку з червоним обличчям, це був той самий полковник НКВС, що вивів мене до цього вагону. Було зрозуміло, що він наглядав за усією операцією.

Ліквідація Козельського табору розпочалася 3 квітня 1940 р. Того дня було вивезено першу групу із близько 300 в’язнів. Подібна доля спіткала поляків, затриманих у таборах в Старобільську та Осташкові. Це був початок масових розстрілів польських військовополонених з боку НКВС. Але, наш оповідач, якого також везли у тому транспорті ще не знав куди і чому їх привезли. Станіслав Свянєвич згадує:

- Я думав над тим, що це за операція? Для мене було ясно, що місце, до якого вивозили моїх колег, знаходилося десь недалеко, на відстані кількох кілометрів. Чому у цей гарний весняний день їх не змушували маршувати так, як це було завжди під час попередніх перевезень, чому такі надзвичайні засоби, чому у солдатів на поготові штики на багнетах. На ці питання я відповіді не мав. Аж раптом у блиску цього яскраво сонячного дня мені прийшла думка про те, що це могла бути розправа... Через якийсь час відкрили залізні ґрати що були дверима мого купе і сказали вийти на зовні. Сивочолий капітан привіз мене тюремним автомобілем до так званої внутрішньої тюрми НКВС у Смоленську. Через 6 днів мене під спеціальним конвоєм з чотирьох осіб перевезли до в’язниці на Луб’янці в Москві, де вручили звинувачувальний акт у шпигунстві. Він був підписаний головним прокурором Радянського Союзу.

Жертви зі Старобільська. Старобільський табір був найменшим. Загалом там було зібрано близько 4 тисяч польських військовополонених. Серед них було кілька сотень льотчиків, співробітники військових науково-дослідних установ, а також велика група духовенства, капеланів різних конфесій. До складу офіцерів запасу входило близько десятка професорів та доцентів університетів, 400 лікарів, кілька сотень юристів, інженерів та викладачів, багато письменників, журналістів, активістів політичних партій та громадських організацій.
На момент його ліквідації, у квітні 1940 року, у Старобільському таборі було вісім генералів, серед яких: Станіслав Галлєр, Леон Білевич, Казімєж Орлік-Луковський та Пйотр Скуратович.

Вбивство польських військовополонених в СРСР було сплановано дуже ретельно і здійснено бездоганно. Воно позбавило Польщу майже половини довоєнного офіцерського корпусу. Найпатріотичніших та найвідданіших Польщі людей було нещадно знищено. А згодом, коли цей злочин було розкрито, цинічно - всупереч очевидним доказам - росіяни переклали вину на іншого агресора - на німців.

Отже, як свідчать виявлені в 1990 і 1992 роках документи, розстріли проводилися за рішенням особливої Трійки НКВС СРСР відповідно до постанови Політбюро ЦК ВКП(б) від 5 березня 1940 року. Відповідно до висновків німецької комісії Г. Бутца і міжнародних комісій 1943 року, розстріли й поховання проводилися органами НКВС в Катинському лісі як у 1940 році, так і раніше - в 1920-1930-х роках. Ці висновки були підтверджені у 1990-2004 роках Головною військовою прокуратурою РФ, що констатувала винесення «трійкою НКВС» смертних вироків 14 542 польським військовополоненим. Загалом катинських жертв було понад 20 тисяч.

Керівництво СРСР до 1990 року заперечувало свою причетність до цих розстрілів. Відповідно до радянської офіційної версії (комісія Миколи Бурденка), польські громадяни були розстріляні в Катині 1941 року німецькими окупаційними військами. Сьогодні цю, вже маргінальну, версію підтримують деякі російські публіцисти.
28 квітня 2010 року за рішенням Президента РФ Дмитра Медведєва розсекречено архівні документи Катинського злочину з так званого «пакету № 1», які підтверждують провину СРСР.

Це були спогади в’язня Козельського табору, професора Станіслава Свянєвича. Він єдиний хто вижив під час перевезення польських офіцерів на розстріл до Катині. Запис 1961 року.

П.Р./В.П.