X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Прихід вершників Апокаліпсису на землю польську та битва під Лігницею 1241 року

26.04.2021 19:00
Про монголо-татарську навалу на польських землях та відчайдушну спробу її зупинити
Аудіо
  .       (1353)
Битва під Лігницею. Мінітіатюра з "Легенди про Святу Ядвіґу" (1353)foto:wikipedia/public domain

В ХІІІ столітті говорилося «татарин з пекла родом», «там, де пройде татарин, трава не виросте». З вуст до вуст йшла страшна слава про «татар», як тоді називали монголів, грізних степових завойовників. Самі ж татари були одним з монгольських племен, але саме під спільною назвою «татари» вони виступають в західних хроніках. Літописці писали, що татари це Кара Божа, про яку йдеться в Апокаліпсисі Іоанна Богослова, що це народи Ґоґа і Маґоґа, які за пророцтвом мали знищити світ.

Творця монгольської потуги Чінґісхана, який помер у 1227 році вже не було на світі, коли в 1236 році монголо-татарські сили рушили в Західний похід, у Східну та Центральну Європу. На чолі військ став чингізід, внук Чингісхана Батий та полководець Субедей. Власне останній разом з іншим монгольським військовоначальником Джебе здійснили перший розвідувальний похід, ціллю якого було вияснення сил країв на заході, щоб потім завдати вирішального удару і підкорити. Саме війська Субедея і Джебе в 1223 році розгромили вщент на річці Калка величезну половецько-руську армію. Лише самих руських князів загинуло близько 30-ти, в тому числі великий князь Мстислав Романович, а разом з князями полягли відбірні війська. Після Калки Русь так і не оговталася. Тому, коли монголо-татарські орди під час свого походу дійшли восени 1237 року до рубежів роздроблених руських князівств, то шансів протистояти їм у них не було. Першими жертвами стали Рязанське та Володимиро-Суздальське князівства, а потім з теренів Північної Русі монголи рушили на Південну Русь. Вже 6 грудня 1240 року вони взяли і сплюндрували дотла Київ, монголо-татарський смерч погнав на захід. На початку 1241 року понад стотисячна монголо-татарська армія, що за силою і чисельністю не знала собі рівних, дійшла до теренів польських князівств. Саме тут відбулася одна з найбільших битв під час походу монголів на Захід, ще одна битва в чистому полі, де в січі зійшлися об’єднані польсько-угорські сили і численне лицарство з різних країв Європи та монгольскі тумени.

До Вашої уваги архівний матеріал Польського радіо, в якому видатний польський медіавіст професор Генрик Самсонович розповідав про монголо-татарську навалу на польські землі та битву під Лігницею, яка відбулася 9 квітня 1241 року.

В ХІІІ столітті Польща, роздроблена на численні князівства, які не надто могли відбити напади різноманітних ворогів із заходу, півночі, сходу, власне була тереном, на який зі сходу тричі приходила татарська навала.  Вперше це відбулося в 1241 році. Попереднього року татари знищили Київську Русь – одну з найбільш процвітаючих країн, найбільш культурно розвинутий край тогочасної Східної Європи. Це була держава з великою культурною та історичною традицією. Страхітливі татарські орди, здобувши Русь, вирушили далі на Захід. Щоправда, головна їхня армія вдарила по Угорщині, але вони боялися, що з півночі Угорське королівство можуть підтримати польські князі. І тому цілковито неочікувано, вже в січні 1241 року, через місяць після здобуття Києва татарські загони з’являються на польських землях. І тут є секрет успіхів татарських військ. Вони досконало оволоділи методами війни, які базувалися на розвідці. Сьогодні кожна армія має свою розвідку, без якої не можна воювати. В ХІІІ столітті це було новинкою. Татари після двох розвідувальних рейдів як буря пронеслися через польські землі.

Водночас, як відзначає професор Самсонович, на польських землях монголо-татарська армія зустрілася з організованим опором, який подекуди приносив чималий успіх. Зокрема, мова про облогу міста Ратибор, яке успішно витримало першу облогу, а під час другої спроби на нападників чекала несподіванка.

Декілька тижнів після тих подій князь Мєшко Ратиборський дізнався, що наближається якась друга група татарських військ. Тоді він зі своїми лицарями вийшов з міста і сховався поблизу в лісі.  Татари вдарили на Ратибор, його захисники героїчно відбили першу атаку, з непокоєм очікуючи на допомогу і вона надійшла. З лісу вискочила польська кіннота, яка напосіла на них і вигнала їх за Одру.  Мєшко, як єдиний європейський князь, що зумів перемогти татар, навіть захопив полонених.

Проте цей тактичний успіх не особливо вплинув на загальний баланс 1241 року. Польські війська змушені були відступати і два татарські тумени 28 березня зустрілися в Кракові. Краків було здобуто. Його населення або втекло, або ж було вирізане, а його решти взяті в ясир.

І татари рушили на Сілезію, де сили збирав Генрик ІІ Побожний, князь сілезький та краківський, в якого були амбіції об’єднати тогочасну роздроблену Польщу.

Князь Генрик поблизу Ліґниці зібрав всі сили, які тільки в нього були. Тут відбулася вирішальна битва. Прибули лицарі з Великопольщі. До Генрика Побожного приєдналися недобитки малопольського лицарства. Також прибули нечисленні загони хрестоносців із Західної Європи, яких тривожило те, що відбувається недалеко від їх країв. Врешті, князь озброїв гірників із копалень золота поблизу Злоториї, які стали на захист свого життя та майна й свого князівства.

Головним відділом, який складався із сілезького лицарства, командував сам Генрик Побожний. Це була найсильніша, найкраще озброєна частина військ, яка найбільш відпочила і була готова до боротьби.

Сама битва під Лігницею проходила драматично для польських військ та їхніх союзників.

Був такий момент, коли після перших невдач, удар польських військ похитнув татар. Здавалося, що тепер все піде добре. І тоді татари застосували способи і методи боротьби психічного впливу, чого вони напевно навчилися під час своїх воєн з китайцями, а саме йшлося про різноманітні піротехнічні ефекти.

Ось як це описує літописець:

«Була серед іншого в татарському війську величезна хоругва, на якій виднівся намальований знак Х. На самому ж вершечку її древка виднілася голова, відражаючого вигляду, потворна і з бородою. Коли татари вже збиралися до втечі, то хорунжий почав цією головою зі всією силою вимахувати і тоді з неї бухнула якась густа пара, дим і сморід такий нестерпний, що коли ця вбивча вонь розійшлася поміж нашим військом, то поляки ледве живі та мліючи якось трималися на силу. І стали нездатними вони до боротьби. Татари як помітили, що поляки, вже близькі перемоги, від цього диму і смердючої пари втратили притомність і серце гукнули пронизливим криком і наперли на них знову, а проламавши їх ряди, які до сих пір трималися рівно, влаштували страхітливу різанину».

Як підкреслює Генрик Самсонович, після всього цього поляки та європейські лицарі були приречені, але вони героїчно билися.

Поляки оточені татарами, вимучені довготривалою битвою, важкою боротьбою, виснажені психічно з огляду на використання за кожним разом все нових, незнаних їм методів боротьби, попри все до останнього дуже завзято билися. Загинув сам князь Генрик, загинув з мечем в руках. Попри страхітливе потрясіння, яким став вид на битву, яка закінчилася драматичною поразкою, дух в захисників Лігницького замку не зламався.

Нагадаю, про монголо-татарське нашестя розповідав польський медіавіст професор Генрик Самсонович.

А на закінчення, варто сказати, що  незважаючи на перемогу під Лігницею монголо-татарська армія неочікувано залишила Сілезію і рушили на Угорщину, де їх застала звістка про смерть великого хана Уґедея. Татарські війська, деякі з яких дійшли аж до узбережжя Адріатики, повернулися до себе. Незважаючи на їхній переможний і страхітливий похід на Захід, в Західній Європі жаліли про їх повернення у монгольські степи. Папа римський та монархи сподівалися створити з татарами союз проти арабів та народів, які належали до ісламського світу.  Тепер про цей степовий народ хотіли знати якнайбільше.

Чотири роки після битви під Лігницею на двір великого хана вирушає папське посольство, очолюване папським легатом Джованні да Плано Карпіні, в склад його згодом вже ввійшов польський францисканець Бенедикт Поляк. Посольство щасливо добралося до двору великого хана і повернулося з цінними описами життя і побуту монголо-татар, в яких йшла мова про силу і неймовірні цивілізаційні здобутки монголів, які ті перебрали від китайців.

Ці описи змінили європейську свідомість про народи Східної Європи і про ті незнані європейцям краї.  Велику увагу приділено монгольському мистецтву ведення війни. Це все мало величезне значення для європейської свідомості і поширювало тогочасні європейські культурні та географічні горизонти.

PR/Н.О.