X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Польща і три Росії – біла, червона та неімперська

02.06.2021 22:54
Про нову книгу професора Анджея Новака «Польща і три Росії. Східна політика Пілсудського і совєтська спроба підкорення Європи в 1920 році»
Аудіо
  • Про нову книгу професора Анджея Новака «Польща і три Росії. Східна політика Пілсудського і совєтська спроба підкорення Європи в 1920 році»
      .          1920
Обкладинка книжки «Польща і три Росії. Східна політика Пілсудського і совєтська спроба підкорення Європи в 1920 році»foto:promo materiały

Нещодавно у Польщі побачила світло книжка професора Анджея Новака «Польща і три Росії. Східна політика Пілсудського і совєтська спроба підкорення Європи в 1920 році».

Як пише цей видатний польський дослідник, в буремні роки Першої світової війни, Жовтневої революції, громадянської війни та польсько-більшовицької війни, між 1917 і 1920 роками одночасно, в певному сенсі, існували три Росії – біла, червона та неімперська. Кожна з них була викликом для політики Польщі і її лідера Юзефа Пілсудського. Ця остання, неімперська Росія менш знана – в її основі лежала ідея запровадження республікансько-федеративного устрою на теренах колишньої царської імперії. Обличчями цих трьох Росій був білогвардійський генерал Антон Денікін, лідер більшовиків Владімір Ленін і письменник та есер Боріс Савінков, який свого часу був керівником революційного антицарського тероризму.

Слід сказати, що 20 років тому Анджей Новак вже опублікував подібну монографію. Вона називалася «Польща і три Росії. Дослідження східної політики Юзефа Пілсудського (до квітня 1920 року)», яка три рази перевидавалася.

В інтерв’ю Польському радіо історик розповів, що його спонукало звернутися до цього питання і чим ця книжка відрізняється від попередньої.

 До первинного видання книжки я додав широкі матеріали, зібрані мною впродовж років в порадянських архівах, коли це ще було можливим, які головно знаходяться у Москві. Проте, також були використані матеріали західних архівів, які містять джерела з історії, так би мовити, великої політики 1919-1920 років. Я додав розділ, який, можливо, потенційно буде найцікавішим, бо він стосується літа 1920 року. Нагадаю, що перше видання книжки закінчується на квітні 1920 року, тобто вона доведена до моменту, коли починається вирішальне військове протистояння [між поляками і більшовиками]. Зараз же йде опис того, що відбувалося від квітня 1920 року і до осені того ж року, тобто до часу, коли більшовики були змушені остаточно погодитися з поразкою під Варшавою і над Німаном і відмовитися від завоювання Європи. І, власне, книжка оповідає про ці плани, про політику, яку формували чотири найважливіші особи в більшовицькій державі, чотири члени Політбюро – Лєнін, Троцький, Камєнєв і Сталін.

 Як підкреслює історик, згадка про Сталіна тут не є випадковістю чи перебільшенням.

 Сталін справді вже тоді був однією з найважливіших осіб в совєтській державі. Власне, в колі цих чотирьох осіб, в їх листуванні, на засіданнях Політбюро дуже динамічно змінювалися плани, від квітня до вересня 1920 року. Ще тоді передбачалася можливість експансії і розглядалися різні її напрямки. Найбільш драматичним моментом був кінець липня 1920 року, коли, як показує листування, були плани з маршу підкорити цілу Європу. Сталін мав йти через Львів на Відень, Прагу, Бухарест, а навіть тоді в листуванні Сталіна і Леніна згадується Рим. На головному ж напрямку, який пролягав через Варшаву, Міхаїл Тухачєвський мав йти на Берлін. Як звучало у його відомому наказі від 2 липня, «по трупі білої Польщі» мала нестися пожежа світової революції до Берліна.

Прорахунки Сталіна перекреслили плани піти походом у Європу через Львів, де більшовицькі війська зазнали невдачі.  На думку професора Новака, власне цей досвід і ця невдача мала далекосяжні наслідки в подальшій політиці Сталіна, в часи, коли той став неподільно правити червоною Росією.

 Це дуже цікавий аспект, не тільки в контексті 1920 року, який варто заново відкрити, але й в контексті 1939 року, 1940, 1944 і 1945 років. Справа в тому, що Сталін зазнав у 1920 році дуже болючого приниження. Адже він обіцяв своїм товаришам з Політбюро здобути Львів і йти далі на південь Європи, а мусив ганебно відступити з цього відтинку фронту. У вересні 1920 року на партійній конференції у Москві його звинувачено, передовсім Троцьким, в тому, що він є співвідповідальним за поразку. Це, по-перше, привело до ще більшого загострення відносин Сталіна з Троцьким, а по-друге, змусило Сталіна задуматися над цією поразкою і приниженням, яке йому довелося перенести. Дуже цікавими є його заяви у вересні-жовтні-листопаді 1920 року – що в мене широко представлено – які показують нове мислення майбутнього голови совєтської держави. Це мислення в категоріях геополітичного реваншу. Йдеться про підготовку Росії, як центру світового комунізму, до нового штурму. Не зараз у 1920 році, але через 20 років, як її підготувати для нанесення удару, після якого буде ефективно совєтизовано Польщу і Східну Європу. Сталін почав собі все це вкладати в голові, власне, восени 1920 року. І це мені здається, можливо, одним з найцікавіших фрагментів тої нової частини моєї книжки «Польща і три Росії».

 В 1920 році Польща Юзефа Пілсудського зуміла зупинити похід червоної Росії на Захід. Але подекуди Пілсудському закидають, що той нібито врятував червону Росію, не підтримавши білу Росію Антона Денікіна, яка зазнала поразки. Анджей Новак каже, що це чистої води міфологія, якій вже понад 100 років і яка має досі свої адептів.

 Це міф, і першим його створив сам Антон Денікін, який намагався приписати відповідальність за свою власну поразку під час походу на Москву восени 1919 року за відсутності допомоги з боку Польщі. Він це списував на свідоме рішення Пілсудського, який нібито свідомо бажав перемоги червоній Росії. Цей міф, який потім підхопив Солженіцин, повторює пропаганда Владіміра Путіна і, на жаль, вона знаходить чимало наслідувачів у Польщі, на чолі з [історичним публіцистом] Пьотром Зиховичем. Цей міф зовсім не відповідає реальному співвідношенню сил у 1919 році. Слід нагадати, що тоді, формально, в Червоній Армії було 4,5 мільйони солдатів, а армія білої Росії налічувала 550 тисяч. Це теж номінальна цифра. Отже, перевага більшовиків складає пропорцію 9 проти 1. Тут Військо польське, яке тоді справді з більшовицького фронту забрало 40 тисяч солдатів, не могло навіть мінімально зіграти якусь роль відволікаючого чинника, позаяк тоді цілковита чисельна перевага була рішуче на боці червоної Росії. Справа в тому, що біла Росія не зробила нічого для того, щоб можна було думати про перемогу над більшовиками. Йдеться про хоча б якийсь компроміс з неросійськими народами імперії. Денікін хотів відновлення двоголового орла у Вільнюсі, Гродні. Він теж хотів повісити двоголового царського орла у Львові, який, слід нагадати, ніколи раніше не належав Росії. А отож цей крайній шовінізм, такий засліплений націоналізм з боку лідерів білої Росії, на жаль, їм ускладнив ефективну боротьбу з більшовиками.

 Але була ще третя, неімперська Росія, яку уособлював есер, письменник Боріс Савінков. Він без успіху намагався достукатися до високих кабінетів у європейських столицях. В 1924 році він таємно повернувся у Москву, його арештували і засудили до страти, згодом її змінено на пожиттєве ув’язнення. За офіційною версією, Савінков здійснив самогубство. 7 травня 1925 року  він нібито сам вискочив через сходовий проліт з п'ятого поверху в’язниці на Луб’янці.

Професор Анджей Новак наголошує, що у випадку цієї Росії був політичний проект порозумінння, але вона була надто слабкою. Однак, цей проект має чимале значення.

 Зовсім по-іншому виглядає ситуація з третьою Росією, яку представляв Боріс Савінков, Ніколай Чайковський чи Дмітрій Філософов, заступник Савінкова. Ця Росія, хоча і була слабкою і нечисельною, але все ж створила проект неімперської Росії. І це дуже важливо, як певна спадщина, до якої ми повинні звертатися з вдячністю стосовно цих людей. Адже навіть і якщо їх було надто мало, навіть якщо вони й не мали реальних шансів перемогти в 1920 році, бо мали невисоку підтримку, то вони, попри все, представляють ту надію, до якої ми мусимо цілий час повертатися. Йдеться про те, що не з кожною Росією ми будемо у конфлікті, що є росіяни,  які добре представляють культуру Толстого і Чехова, а не культуру агресивного імперіалізму й шовінізму, яку являє собою Достоєвський чи Пушкін у своїх найбільш шовіністичних віршах.

Я думаю, що пошук тої третьої Росії є нашим постійним обов’язком. Хоча не можна засліплюватися перед лицем реального образу дійсності. Ця третя демократична, неімперська Росія, на жаль, продовжує залишатися дуже слабкою.

 

PR1/no