Українська Служба

«Фактично влітку 1941 року Червона армія не була знищена, а просто здалася у полон»

22.06.2021 21:18
Про 22 червня 1941 року і катастрофу совєтських військ - розмова з істориком Алєксандром Гогуном (Вільний університет Берліна)
Аудіо
  • Про 22 червня 1941 року і катастрофу совєтських військ - розмова з істориком Алєксандром Гогуном (Вільний університет Берліна)
  (1941 )
Полонені червоноармійці (1941 рік)foto:wikipedia/Bundesarchiv, Bild 101I-010-0919-39 / Schmidt, Georg / CC-BY-SA 3.0

Те, що відбулося влітку 1941 року після нападу гітлерівської Німеччини на сталінський Радянський Союз, фактично не має аналогів у військовій історії. Масштаби розгрому вражають до сьогодні. 

Могутня Червона армія, котра налічувала на початку війни в західних воєнних округах майже 3,5 мільйона солдатів і мала на озброєнні понад 10 тисяч літаків і 15 тисяч танків і штурмових гармат, розсипалася як картковий будинок. ЧА вже в перші тижні війни втратила основну частину техніки, сотні тисяч полонених, число яких до кінця року досягло 3,5 млн осіб. Німці в перші дні просувалися подекуди в темпі 60-70 км в день, і вже до осені захопили територію колишніх балтійських республік, половину Білорусі та України, тим самим поставивши Країну Рад на межі існування. Про поразку 1941 року в Радянському Союзі воліли мовчати, надаючи перевагу героїчним містифікаціям, що підхопила путінська Росія.

В чому коріння поразки літа 1941 року? Лише йдеться про фактор раптовості і нібито величезної переваги в силі і техніці Вермахту над Червоною армією, про що не вгавав радянський агітпроп, діло якого продовжує путінська пропаганда? 

До розмови про 22 червня 1941 року я запросив  Алєксандра Гогуна, російського та німецького історика, який живе та працює в Німеччині у Вільному університеті Берліна. Його остання книга «Помилка 1941», яка вийшла друком цього року, власне присвячена цьому питанню.

 Перевага в живій силі й техніці була на боці Червоної армії, а причини поразки в совєтсько-німецькій війні слід шукати в Першій світовій, в 1914-1915 роках, селяни, росіяни й українці, яких спорядили і вислали на фронт вмирати за «царя-батюшку», рішуче не хотіли за нього вмирати. «Царь-батюшка» продовжував за інерцією підтримувати поміщиків. І вони в масовому порядку почали здаватися у полон ще в 1914 році, а ще більш масово в 1915 році в ході так званого великого відступу, коли німці перенесли свої головні операції з Франції - із західного фронту на східний. За здачу в полон командування наказувало розстрілювати на місці і навіть ставило вимогу, щоб офіцери, які допустили до здачі своїх солдатів, після війни відповідали за це перед трибуналом.

Втрати 1914-1915 рокі говорять про 300 тисяч вбитих, а полонених і зниклих безвісти, тобто в основному теж полонених, було 1,5 мільйона, тобто в 5 разів більше здавалося в полон, ніж гинули на фронті.

Як відзначає дослідник,  ситуація влітку 1941 року була дуже схожа на 1914 рік.

Ті 1,5 мільйони солдатів, що стали полоненими німців та австро-угорців, переважно вижили. Відношення до полонених було терпимим і ці люди розійшлися по безкрайнім просторам колишньої Російської імперії, в Росію, Україну, по своїм селам і розказали, що в німців в полоні можна вижити. І вони були живим свідченням цього до самого 41-го року, спокійно до цього часу дожили і все це розповіли своїм односельчанам. І тих, кого послали на фронт із колгоспних злиднів думали, що Німеччина залишається Німеччиною. Ці люди вирішили так само вижити в полоні. Фактично влітку 1941 року Червона армія не була знищена, а просто здалася у полон. Німці, окрім 3,5 мільйонів полонених кадрової Червоної армії, отримали ще й 80 тисяч перебіжчиків. Ці люди не здавалися в полон, а саме свідомо переходили на бік супротивника.

Власне, це була основна причина дійсно небувалого в історії людства розгрому, позаяк угрупування Червоної армії, перший стратегічний ешелон, було озброєне до зубів.  Все це озброєння, в основному, дісталося німцям, десь пошкоджене, а десь і цілковито збережене.

Поразка літа 1941 року це, великою мірою, розгром Південно-Західного фронту, а його кістяк складали українці. Поширена думка, що репресії і Голодомор зумовили, що червоноармійці не хотіли вмирати за «батька Сталіна». Наскільки цей чинник мав вплив на ті події?

Поразка літа 1941 року була зумовлена передусім розгромом Західного фронту, в Білорусі, там Вермахт наніс головний удар. Угрупування Червоної армії в Україні було настільки потужним, що удар 41-го року воно витримало. І там Червона армія почала не панічну втечу, як це було у випадку Північно-Західного фронту в Прибалтиці, а організований відступ. Потім після розгрому Західного фронту почався розгром Південно-Західного фронту, коли німці зуміли закрити так званий київський котел, де було близько 600 тисяч військовополонених. До цього Київ штурмували і штурмом його не взяли , але місто вдалося оточити.

Тобто це передусім стратегічна поразка. Що стосується Голодомору і загалом репресій, то, безумовно, вони зіграли двояку роль. Частина населення розізлилася на владу, а інші були неймовірно залякані, Сталін винищив потенційних своїх противників і зробив собі такий покірний тил. Була певна стилістична відмінність. В українців було дещо менше лояльності, ніж у росіян, щодо Сталіна і центральної влади. Проте загалом зіграли тут роль військово-стратегічні причини в тому, що відбувся розгром спочатку Західного фронту, а потім Південно-Західного.

А що відбувалося в Кремлі після вибуху війни? Є різні свідчення, доволі уривчасті про те, як себе тоді вів Сталін. Є згадки про те, що він був готовий піти на величезні поступки Гітлеру. Серед іншого згадується ініціатива про переговори через болгарського посла. А є свідчення, що оточення Сталіна було готове піти на повалення Сталіна. Думка Алєксандра Гогуна щодо цього:

В перші дні війни Сталін зрозуміло робив все можливе, щоб зупинити вторгнення, але більшовики завжди любили програму мінімум і програму максимум. Тобто, тут був певний план Б, на кшталт або повторення Брестського миру або просто замилювання очей Гітлеру, щоб той призупинив наступ. І дійсно в цьому напрямку був зондаж через Болгарію, але скоріш за все це була чергова хитрість Йосіфа Віссаріоновича, щоб дати перепочинок на фронті і перегрупувати сили.

Стосовно версії, що його хотіли арештувати це частково додумування мемуаристів. Син Мікояна запустив цю версію в обіг вже в кінці ХХ століття, коли він замість батька дописав оцей от фрагмент. Насправді Сталін після перших тижнів війни просто перевтомився. Як показує журнал відвідувань він практично не змикав очі. В нього відбулося те, що сьогодні в топ-менеджменті називають синдром емоційного випалення. Це єдиний випадок за всю його політичну кар’єру, коли в нього спостерігалося щось віддалено схоже на втрату самовладання. Сталін поїхав на свою дачу під Москвою і деякий час не виходив на зв’язок. Ми не знаємо, що було цього причиною. Можливо він просто хотів відіспатися і прийти до тями, що в тих умовах було досить незвичним. І коли до нього приїхали члени Політбюро, які не знали, що їм робити, він їх запитав: «Чого прийшли?» . Вигляд в нього дивним, бо він просто був перевтомлений. Проте потім він взяв себе в руки і закликав народ до війни і знищення всього, що стоїть та рухається в німецькому тилу. Якби заклик Сталіна від 3 липня 1941 року був виконаний, то тоді б населення окупованих німцями територій, воно б все вмерло голодною смертю, бо він наказав знищити все що можна було знищити.

Алєксандр Гогун належить до числа істориків й авторів, які переконані, що Радянський Союз сам готував напад на Німеччину з подальшим походом в Європу, але просто запізнився з нанесенням удару. Він розповів як виглядає стан досліджень сьогодні і що вказує, що СРСР був далеко не безневинною жертвою нападу Третього Рейху.

Оперативні плани були опубліковані впродовж 90-х років і на березневому оперативному плані Червоної армії стоїть помітка від руки заступника генштабу генерала Ватутіна «наступ почати 12 червня» . Фактично вони не встигли зосередити війська, тому дата була перенесена на більш пізній термін, але й Вермахт планував розпочати війну раніше, коли просохнуть дороги, а це кінець травня-початок червня. Проте у зв’язку з війною в Югославії і через інші причини Вермахт теж запізнився з ударом. Вцілому інших документів серед оборонних планів не має. Проте сама концентрація військ свідчить про підготовку СРСР до нападу. Одним з найбільш яскравих свідчень, що готувалися нападати є той факт, що фонди, де лежать документи про підготовку радянської агресії досі закриті. Зрозуміло, що якби там були документи про підготовку до оборони їх би давно представили цілому світу. Однак навіть опублікованих даних цілком достатньо, щоб цей факт підготовки агресії внесли в підручники з історії, в університетські освітні програми і визнаний на державному рівні в різних країнах, передовсім в Україні.   


Матеріал підготував Назар Олійник

Побач більше на цю тему: Друга світова війна