Історія протистояння Османської імперії та цілого ряду європейських держав багата на видатні битви, кожна з яких схиляла шальки терезів на користь однієї зі сторін. Висока Порта послідовно і вперто намагалася втілити у життя свої плани підкорення собі Європи. Ключове протистояння відбувалося в XVI-XVII століттях і воно простягалося від володінь Португалії та Іспанії аж до іншого кінця Європи, до Речі Посполитої та земель Війська Запорозького.
Хотинська битва 1621 року була однією з найважливіших і наймасштабніших баталій протистояння Османів і християнських держав. Водночас це одна з тих переможних битв, в якій провідну роль відіграли українські козаки, союзники Речі Посполитої і один зі змарнованих шансів Варшави знайти позитивне вирішення для вимог козацтва, яке показало свою силу під Хотином.
Про це Назар Олійник розмовляв з провідним знавцем, професором Тарасом Чухлібом з Інституту історії України НАН України.
Пане Тарасе, якщо подивитися на співвідношення сил коронної армії та козацького війська, з одного боку, а з іншого боку, Османської імперії, включаючи теж кримську орду, то здавалося б, що результат битви під Хотином в 1621 році буде власне на користь османських сил. Так не сталося. В мене питання, чи взагалі в османів була можливість перемогти в цій битві?
— Ну, якщо в межах альтернативної історії це розглядати, то, звичайно, все могло бути. Османська імперія, яка на той час підійшла під Кам'янець-Подільський і Хотинську фортецю, нараховувала, за різними даними, від 130 до 160 тисяч війська, звичайно, могла перемогти об'єднані польсько-українсько-литовські сили, які нараховували близько 85 тисяч вояків. Звичайно, все це могло відбутися, але відбулося так, як відбулося. Ну, можна багато про що говорити, але кількісний склад на той час не вирішив нічого, велика кількість була османської армії, тому що в обороні все ж таки було легше оборонятися. Гарний ландшафт довкола Хотинської фортеці. Ян Кароль Ходкевич, великий литовський гетьман, він був призначений головнокомандувачем від імені польського короля Сиґізмунда, але ще й був другий командувач, королевич Владислав. Ну, а третім командувачем був вже наш Петро Конашевич-Сагайдачний, який мав найбільшу кількість війська. Близько 50 тисяч українського козацтва воювало на той час під Хотином. В той час, коли самого литовського війська було 12 тисяч і близько 20 тисяч поляків. Оце порахуйте, якби було просто 20 тисяч поляків, польських воїнів і 12 – литовських воїнів, то було б 32 тисячі жовнірів, вояків. І, звичайно, вони вже точно б не встояли проти більш, ніж 100-тисячної османської армії.
Пане Тарасе, ну, напевно, треба підкреслити один такий момент, тому що часто, коли мова заходить про якусь битву, як правило, уявляється інтенсивне, короткотривале, кількагодинне чи кільканадцятигодинне протистояння. Натомість битва під Хотином — це три тижні маневреної війни, з вилазками, з рейдами, але фактично це облогова битва.
— Ну, так, я сказав, що була облогова битва, оборонна, але Хотинська війна не обмежується вереснем місяцем і тими трьома тижнями. А сьогодні українські, і не тільки українські, але й польські історики доказують, що ця війна почалася ще 1620 року від Цецорської битви. Як ми пам'ятаємо, там загинув Станіслав Жолкєвський, великий коронний гетьман. З відомих осіб ще там загинув батько Богдана Хмельницького. Богдан Хмельницький ще на той час був молодий. Йому було трошки більше як 20 років. Він теж воював поруч з батьком, був поранений, потрапив до турецького полону. Ну, і ось історики кажуть, що військо османське підійшло під Цецору, потім воно перемогло польсько-українське і знову ж таки литовське військо під Цецорою. І потім почало вже далі рухатися на Кам'янець і на Хотин. Тому це оцінюється в межах однієї Хотинської війни. В літературі так склалося, що Хотинською війною чи Хотинською битвою називають події вересня. Основні битви там були 16, 18 вересня. Вже в результаті тих битв, де українці складали основну масу війська, і вони такими превентивними вилазками з табору турбували османів. І під час однієї вилазки, нічної атаки, на що дуже ображалися турки, вони ще не знали такого, що можна і вночі воювати, от під час нічної атаки знищили близько 3-4 тисяч османських вояків. І в результаті цього турки вже пішли на перемир'я із королевичем Владиславом, із польсько-литовською владою. Підписали договір. Ну, і цей договір був ні на користь Речі Посполитої, ні на користь Османської імперії, тобто статус-кво. Єдине що османи не мали змоги просуватися далі вглиб Європи, а вони хотіли після Кам'янця і Хотина йти далі на Львів. Після Львова йти далі на Краків. Таким чином, був би завойований, вони йшли по торговому шляху, це був такий торговий шлях, який ще був від стародавніх часів від Кам'янця-Подільського і до Львова й Кракова. Таким чином, вони б завоювали Східну Галичину, східні землі Речі Посполитої. Ну, а потім, очевидно, Варшава і вся Польща була б поглинута.
А як склалися відносини коронного гетьмана з гетьманом Петром Конашевичем-Сагайдачним? Теж хотів запитати про вклад козацького війська, бо в польській історіографії чи, скажем, в польському уявленні козаки, звичайно, згадуються, що вони брали участь, але все-таки головна перемога приписується коронному і литовському війську. Як Ви вважаєте?
— Ну, Ви знаєте, польська романтична історіографія, так само як українська, ще в ХІХ столітті, почали там писати польські історики про те, що там козацького війська було 20 тисяч чи 25 тисяч. Це неправда, тому що це просто применшувалася кількість військ українських, щоб власне вивищити те, що польського війська було більше, що литовського війська було більше. Ну, і до речі очолював же всі ці події – Жолкєвський, великий коронний гетьман, загинув під Цецорою — очолював всі ці події, від імені короля Сигізмунда ІІІ Вази і від імені королевича Владислава, Ян Кароль Ходкевич, литовський гетьман. Стосунки були його з гетьманом Сагайдачним дуже гарні. І вони зустрічалися два чи три рази, як свідчать документи. Вони розробляли спільні операції. Тобто, на цьому рівні комунікації між воєнноначальниками українським і литовським були хороші. На той час королевич Владислав там під Хотином був і, до речі, подарував «меч гоноровий», тобто нагородний, Петру Сагайдачному як тій людині, яка привела найбільше війська. Цей «меч гоноровий» Петра Конашевича-Сагайдачного, інкрустований золотом і сріблом із зображенням античних сцен, там, до речі, зображений профіль бога Марса, бога війни на цьому мечі, він зберігається на Вавелі в музеї князів Чарторийських. Я його особисто бачив. Сьогодні наші фахівці з України виготовили його точну копію і даний меч знаходиться у Львові в Музеї «Львів стародавній», його точна репліка. Так що, я думаю, цей меч якраз і підтверджує гарні стосунки не тільки Петра Конашевича-Сагайдачного з Яном Каролем Ходкевичем, великим литовським гетьманом, але й з королевичем Владиславом, тобто, з тогочасною коронною польською владою.
Хотин 1621 згадується в контексті того, що називається дещо романтично «польсько-українське братерство зброї». Там, під Хотином, у вересні, в літні місяці 1621 року, це було прагматичне братерство зброї, емоційне братерство зброї чи це не було братерство зброї, а просто тактичний союз? Як Ви це бачите?
— Це був тактичний союз, тому що 50-тисячне українське військо стояло під Могилевом-Подольським на чолі з гетьманом Неродичем Бородавкою, чекало поки повернеться полковник Сагайдачний з Варшави, який вів переговори, і який виїхав з петиціями туди. Це 12 пунктів, я їх всіх не буду перераховувать, але два чи три основних пункти. Перший пункт — це, що Київське воєводство Речі Посполитої мало бути належати козакам. Тобто, контролюватися козаками на чолі з гетьманом Війська Запорозького. Другий пункт — щоб була скасована унія. І один з таких важливих пунктів, який мене здивував, коли я віднайшов цей документ, це щоб Софіївська Лавра, Софіївський собор, один з головних соборів не тільки Києва, а й всієї України був під патронатом Війська Запорозького. Ну, й там щоб Війську Запорозькому, оцим п′ятдесяти тисячам козаків був оплачений жолд. Тобто, плата за те, що вони підійдуть до Хотина і будуть обороняться. Звичайно, польська влада не погодилася на те, щоб скасувати унію. Стосовно Софії, очевидно, були якісь усні домовленості. Король пообіцяв, що виплатить весь жолд, але все одно українське військо не погоджувалося рухатися під Хотин на чолі з гетьманом Бородавкою. Очевидно, з приводу цього виникла колізія, яку історики до сих пір досліджують. Одні кажуть, що Конашевич-Сагайдачний разом з польськими офіцерами, які прибули до війська, вони організували змову проти Неродича Бородавки. Він був вбитий і потім вже козаки обирають Сагайдачного. Сагайдачний виступає і каже, що на словах король пообіцяв перше, друге і третє, а головне — заплатити їм гроші за цю битву. І вже харизма Сагайдачного, бо він був неодноразово до того часу обраний гетьманом, харизма Сагайдачного спрацювала, військо його послухалось і почало рухатися під Хотин. І завершилося тим, чим воно завершилося, тобто військо взяло участь у відбитті більш, ніж стотисячного османського війська. Тобто, це був тактичний союз. До речі, ні король Сиґізмунд ІІІ, ні королевич Владислав так і не дотримали своїх обіцянок, не виплатили належного козакам жолду. Тобто, наші історики підраховують, що виплачено гроші, але ті гроші були в три рази менші, ніж ті, які були записані в паперах і які мали отримати українські воїни.
Матеріал підготував Назар Олійник