Після початку повномасштабної війни рф проти України світу відкрилося справжнє єство путінської росії – масові вбивства, тортури, зґвалтування, мародерство і просто геноцид українського народу.
Все це, але в менших масштабах відбувалося в окупованих росією Криму і Донбасі. Проте такі речі відбувалися і раніше, не в путінській, а в єльцинській росії, коли та проводила свою «військову операцію» у бунтівній Чечні. Все це світ не добачав, а точніше не хотів бачити.
У зв’язку з цими жахіттями часто просувається теза, що відповідальність за війну проти України несе путін і його режим, а не російські інтелектуальні еліти чи суспільство загалом, яке сьогодні на рівні понад 80% підтримує політику «царя батюшки», так само як воно з ейфорією підтримало захоплення і анексію Криму в 2014 році.
Власне Крим тут є хорошим прикладом, позаяк показує, що навіть для переважної більшості ліберальних кіл анексія українського півострова є свого роду «історичною справедливістю», позаяк нібито півострів це «ісконная русская земля».
Про Крим, путінську росію і проблемність російського лібералізму, який часто закінчується там, де починається українське національне питання, Назар Олійник розмовляв зі своїми співрозмовницями: Тамілою Ташевою, заступницею Представника Президента України в АР Крим і Марією Томак, керівником Служби забезпечення діяльності Кримської платформи.
Назар Олійник: Серед багатьох панує думка, серед багатьох людей, і взагалі в дискурсі, що падіння режиму путіна означає фактично кінець цієї імперської росії. Чи це так дійсно? Чи власне падіння режиму путіна означає вирішення питання Криму? Тому що це набагато глибше стоїть питання не тільки режиму путіна. Крим - це певний фетиш того імперсткого сну про імперію, якщо це так можна поетично взяти цю жорстоку дійсність путінської росії, росії імперської загалом.
Таміла Ташева: Розумієте, зникнення путіна звісно що є важливим, тому що це може бути таким часом, в тому числі Х, коли ми можемо ще більш посилити ці позиції, які ми зараз, в тому числі, маємо щодо тимчасово окупованого Криму у зв'язку звісно ж з цією повномасштабною війною. Але річ не лише в путіні — абсолютно вірно — річ в режимі, і тому імперському режимі, який зараз панує на території російської федерації. Важливо говорити, що це не лише путін. Власне це теза, яку нам просуювать деякі наші західні партнери, що річ не в громадянах росії, громадян не винні, винен лише путін. Ні, це війна, яку розгорнув не лише путін, а розгорнула ціла система і власне, в тому числі, громадяни. Слід зауважити, що 89% російських громадян згідно опитувань, які проводяться на території росії, вони підтримують позицію путіна у війні з Україною. І мало того, 89% підтримують подальший напад на інші країні ЄС. Це важливо говорити, що не лише путін. Але після путіна, важливо розуміти, що може прийти такий самий неоімперець. В тому числі ті лідери, які зараз навіть є, опозиційні лідери, російської федерації — не буду називати ці імена, але...
Н.О.: Давайте я назву. Ну, ми знаємо позицію Олексія Навального, так? Ми знаємо, чого правду приховувати, позицію Навального. Він зараз є у в'язниці, є опозиціонером, дисидентом, але ми знаємо його позицію - принаймні він її не змінив публічно - щодо Криму. Тобто, чи так звана ліберальна росія готова відмовитися від Криму? Тобто, його просто повернути без будь-яких інших умов.
Т.Т.: Власне, от продовжуючи свою тезу, що так ми розуміємо, що ті опозиційні лідери, які зараз є, ключовий лідер Олексій Навальний, який є у російської федерації, на якого дивляться як “спасітеля росії”, ліберальна російська спільнота, якої є не дуже багато, але все ж таки, на Крим дивляться все одно як на свою територію. І якби перевірочною позицією чи ти дійсно є лібералом, якби ціннісно, я маю на увазі, чи ні, є питання України і Криму. І як тільки тобі починають говорити, що це достатньо складне питання, знаєте треба говорити про це ітд. щодо Криму, на цьому російський ліберал і завершується. І дуже правильно зробили журналісти, які власне запитали Олексія Навального кілька років тому про його позицію по Криму. Тому єдине спасіння для цієї держави, звісно що, може бути повернення, принаймні, на позиції ще до 2014 року, коли вони здійснили інвазію і здійснили окупацію наших територій, коли ми повернемося на точки, коли Україна є у своїх міжнародновизнаних кордонах з Кримом і Севастополем, з тимчасово окуповуваними Донецькою і Луганською областями. Ніяк інакше. Але ми розуміємо, що на жаль, на превеликий жаль питання Криму для них є дійсно таким сакральним. І тому, напевно, що лише зі зміною цих кордонів, в тому числі російської федерації, можливе повернення нашої території. Щодо кордонів я маю на увазі взагалі зміну федерального устрою російської федерації.
Н.О.: Я би ще хотів одну річ додати, і зараз дам слово Марії Томак. Мені здається, що тут треба підкреслити ще один такий момент, що і в ліберальному дискурсі вкидається питання Косова. Кажеться, от дивіться Косово — це, фактично, питання Криму. А там ж все це питання вирішувалося власне на демократичному Заході. Чому у випадку Косова можна, а у випадку Криму, ні?
Ці ж ліберальні кола, говорю узагальнено, великою мірою підтримують цей ж самий дискурс, який є дискурсом владіміра путіна.
Марія Томак: Абсолютно погоджуюся. І це якраз та “качка”, яка вкидається західним лібералам й інтелектуалам, яку вони дуже часто, так би мовити, проковтують цю наживку, і починають в цьому запропонованому російському дискурсі розвивати якісь думки. Абсолютно це принципово різні історії, треба це розуміти, так, що Крим - власне йдеться про збройне захоплення, інвазію до Криму і захоплення там влади. Не йдеться про якісь речі які можна назвати демократичним процесом або волевиявленням. Я теж хочу додати до попередньої теми, яка є для мене дуже важливою, дуже болючою тому що тут також ідеться про сприйняття Заходом, і це є також дуже важлива системотворча тема — яким чином сприймає Захід окупацію Криму? І повертаючись до теми російських лібералів хочу згадати — у нас була зустріч з німецькими громадськими діячами, зараз колишніми політиками, ми спілкувалися в тому числі про питання російського ліберального крила політиків, скажімо так, і йшлося про Навального, і нам кажуть наші колеги, що ми зустрічались з Навальним, ви знаєте він зараз звучить абсолютно як ліберальна людина. На що ми запитали: а чи запитували, чи обговорювали з ним питання Криму і України? Вони сказали “ні”. І от власне мені здається, що ми не можемо, в тому числі, дозволити нашим західним партнерам стверджувати, що хтось є ліберальним, або підтримувати когось із російських політиків відкрито, як зараз підтримують Навального, поки не пройдено цей краш-тест кримський, умовно кажучи, або український, або не тільки. Цитуючи дискусії, не скажу дискусії — мабуть істерики, які зараз відбуваються, наприклад, в російських пабліках, серед російських громадян, які спостерігають за ситуацією в Україні я бачу, що для них проблемою, коли ми говоримо про Чечню є Хасав'юртівський мирний договір, а не той геноцид чеченського народу, який влаштував федеральний центр під час Першої та Другої чеченських воєн. Це також може бути одне з питань перевірочних для російської політичної еліти потенційної. В чому проблема Чечні? В тому, що там вбивали чеченців, чи в Хасав'юртівському мирному договорі, умовно кажучи? Я до чого веду - до того, що це питання не тільки України. І ми зараз повинні, наскільки нереалістичним здавався би цей дискурс, але виводити на нього. Що росія — це неоімперія, на превеликий жаль, ХХІ століття, але це так. І ми можемо і маємо підключати до цієї розмови не тільки українців. Тобто, кримські татари, які є корінним народом Криму, так. Ми маємо підключати до цієї розмови чеченців. Ми маємо підключати до цієї розмови наших колег із Грузії, з Молдови. Тобто, всі колишні колонізовані народи, так. Чи цей термін є доречним чи недоречним — це інше питання, але ті народи, які стали жертвою цієї імперської політики. Говорити про деколонізацію, говорити про зміну наративів в культурі, про перегляд російської культури, літератури, мистецтва. Це все треба повертати в дискурс цей деколонізаційний, так би мовити. І світ має це прийняти, тому що всі ці роки нам у цьому відмовляли. Нам казали “що це тут визначить? Тут радикали, праворадикали, нацисти, а росія — це значить про, посилаючись на якісь ще радянські стереотипи, це про права “рабочіх і крєстіян” і про антиколоніальний дискурс”. А все насправді абсолютно навпаки. Україна зараз — це протистояння колоніальному і імперському дискурсу, просто таки міжнародний символ, можна сказати. А росія — це про відновлення, про реставрацію імперії, про колонізацію, про авторитаризм, диктатуру і про зрештою порушення прав людини і міжнародного права.
Матеріал підготував Назар Олійник