Ще зі шкільного курсу з історії відомо, що найбільш руйнівна та кровопролитна війна в історії людства, яка забрала життя понад 50 мільйонів людей, почалася з нападу гітлерівської Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 року. Війна принесла Польщі колосальні руйнування і втрати – цілий ряд міст та місцевостей стали руїнами, а 6 мільйонів її громадян загинули.
Проте набагато складніше виглядають справи, особливо у випадку пересічного мешканця Заходу чи Росії, коли мова заходить про роль Радянського Союзу у розв’язанні Другої світової війни і значення пакту Молотова – Ріббентропа, у відповідності з яким СРСР напав на Польщу 17 вересня 1939 року й разом з Третім Рейхом окупував і розділив її території. Скажімо, навіть таке, здавалося б ліберальне, антипутінське й антиімперське ЗМІ, як «Медуза», в одному зі своїх центральних текстів про початок Другої світової війни стверджує, що не можна вести мову про те, що Сталін разом з Гітлером розв’язав війну, позаяк напад на Польщу відбувся вже тоді, коли війна йшла, а сам пакт Молотова-Ріббентропа не можна вважати союзом Сталіна і Гітлера.
Проте постає запитання: чи був би можливим напад Гітлера на Польщу без спілки зі Сталіним? Про це я запитав професора Марека Корната з Польської академії наук, якого попросив прокоментувати роль СРСР в початку Другої світової війни, а також війну Росії проти України в світлі трагічних уроків минулого.
Питання справді дуже серйозне. Річ у тім, що навіть росіяни, далекі від підтримки злочинного режиму Путіна, не приймають того, що Радянський Союз рішучим способом допоміг Німеччині розв’язати Другу світову війну.
Водночас не має сумніву в тому, що Радянський Союз зіграв роль тактичного союзника Німеччини, хоча й про це нема мови у пакті Молотова-Ріббентропа. Радянський Союз зіграв роль такого союзника, оскільки уклав спілку з Третім Рейхом про поділ Центрально-Східної Європи і розмежування сфер впливу, що означало встановлення союзницьких відносин. Правда і те, що Гітлер пішов на цей пакт, знаючи, що той довго не протримається і війна з Радянським Союзом неминуча. Проте одне не суперечить другому. Пакт Молотова – Ріббентропа був укладений в якості тактичного союзу на короткий період часу, але мав далекосяжні геополітичні наслідки і дозволив Гітлеру розпочати Другу світову війну.
Очевидно, що складно відповісти на питання чи почалась би війна без цього пакту. Проте ми можемо з впевненістю стверджувати, що пакт Молотова-Ріббентропа створив для Німеччини найкращі умови для нападу на Польщу.
Німецькій армії був забезпечений надійний тил на сході. Таким чином, СРСР став союзником і партнером у нападі на Польщу. По-друге, Польща була поставлена у безнадійну ситуацію, оскільки не могла розраховувати на яке-небудь продовження воєнної кампанії, маючи трагічне положення також і на сході.
Чи були які-небудь шанси, що союзники Польщі в особі Франції та Англії прийдуть їй на допомогу? Чому не послідувала відповідь на німецьке вторгнення? Професор Марек Корнат:
Якщо розуміти допомогу союзників як наступ проти Німеччини на заході, наступ на лінію Зіґфріда, то, очевидно, що Польща не могла розраховувати на таку допомогу. Річ у тім, що уряди в Парижі і Лондоні узгодили, що необхідно вести війну на виснаження, а не давати генеральну битву на її початку, з огляду на те, що Англія і Франція не були готові до неї. У зв’язку з цим, було прийнято рішення про планування війни з Німеччиною на три роки. Відповідно, поляки не могли отримати допомогу у вигляді наступу на західному фронті. Проте це не виключало поставок зброї, так як сьогодні такі поставки отримує Україна. Про це йшла мова на засіданні французько-британської Верховної військової ради в Абвіль [12 вересня-прим.ред.]. Це засідання поляками погано сприймається, так як на ньому британці та французи прийшли до висновку, що Польща програла воєнну кампанію. Проте там було прийнято рішення про поставки озброєння Польщі через Румунію – тоді це був єдиний можливий шлях. Планувалось поставити невеликі партії, але серед іншого поляки мали отримати літаки та гармати. До речі, певна кількість літаків прибула в Румунію. Проте агресія Радянського Союзу проти Польщі 17 вересня відрізала її від Румунії, але, передовсім, позбавила її будь-яких шансів на подальшу боротьбу.
Слід додати, що ряд істориків підкреслює, що попри технічну перевагу німців, їх революційні методи ведення операцій, знаних як «бліцкріг» і неготовність британців і французів вести широкомасштабний наступ на Заході у вересні 39-го року практично 80% найкращих частин і сил Вермахту були задіяні в кампанії проти Польщі. Висувається теза, що наступ набагато чисельнішої французької армії і британських військ міг змінити хід Другої світової війни і закінчити значно швидше, завдавши поразки гітлерівській Німеччині. Думка з цього приводу професора Марека Корната.
Я теж так вважаю, але щодо цього не має згоди всіх дослідників. Зрештою такої одностайності ніколи не буде. Проте більшість істориків згідна, що була можливість завдати німцям серйозного удару за умови, що західні держави використали б участь німецьких сил у війні з Польщею, завдаючи удар в тил, тим самим змусивши Німеччину воювати на два фронти. Це дуже істотна справа, бо в такому випадку це давало б можливість не лише виграти Другу світову війну, скоротивши тривалість бойових дій, але й можна було цього досягти без участі Радянського Союзу. Адже СРСР розпочав воювати проти Німеччини у Другій світовій війні з огляду на свій власний захист, але теж мав загарбницькі плани. І ці загарбницькі устремління були винагороджені на конференціях в Тегерані і Ялті. Тобто, єдиним шансом скоротити тривалість війни і перемогти Третій Рейх без участі Радянського Союзу було використання ситуації у вересні 39-го року, коли вся німецька армія великою мірою було сконцентрована на польському фронті, а це зумовило, що німці оголили свій тил на заході. Проте це вимагало спочатку сміливого політичного рішення, а потім проведення наступу військ.
Варто сказати, що історики розділились в своїх оцінках щодо сил союзників. Правдою є те, що французька армія серйозно відставала в плані технічного озброєння. Наприклад, французькі літаки були застарілі у порівнянні з німецькими, але у випадку британських так вже не було. Якщо взяти до уваги оцінки істориків, що британська армія мала у своєму розпорядженні 1500 одиниць бойових літаків, то це не мало. Я відкидаю тезу, що тоді Франція і Англія нічого не могли зробити і були змушені лише пасивно спостерігати як Польща програє і зазнає краху. Цей погляд мені здається рішуче неслушним. Але тоді все було в руках обидвох прем’єрів Чемберлена і Даладьє, а це були постаті нездатні на сміливі рішення і не були здатні піти на широкомасштабний ризик, а в політиці такий ризик часом виправданий.
Історик відмічає, що до Другої світової війни призвела також політика умиротворення Гітлера з боку західних демократій і що в цьому плані напрошуються історичні паралелі з Путіним і війною Росії проти України, яку ряд оглядачів вважають передпокоєм чи навіть початком Третьої світової.
Професор Корнат підкреслює, що Захід, передовсім США, не зробив висновків і не засвоїв трагічних уроків минулого.
Проводився помилковий курс зовнішньої політики. Передовсім з боку Америки, оскільки, по суті, Захід – це США і Великобританія. Адже Франція і Німеччина ведуть надзвичай захисну політику. А США не використали своїх можливостей, свій потенціал. Частково це можна пояснити невдачами американців на Близькому Сході: війна в Іраку, в Афганістані. Це також можна пояснювати ослабленням Америки після фінансової кризи 2008 року, але всі ці пояснення недостатні. Адже, дійсно, щодо Росії велася політика умиротворення. До Росії було ставлення як до партнера, який, за великим рахунком є на стороні Заходу. Вважалося, що Росія не піде на такі загарбницькі кроки як війна проти України. Ми маємо справу з дуже важливим уроком історії, який не маємо права забувати і думаю про нього історики ще довго будуть писати.
Дослідник звертає увагу, що війна Росії проти України та героїчний спротив українців дала й інші важливі уроки.
Український народ, армія й уряд проявили себе неймовірно відважно і мудро, позаяк після російського вторгнення не відбулася капітуляція країни. Для багатьох оглядачів капітуляція України видавалася очевидністю. Скажу відверто, що до 24 лютого цього року я був вкрай скептичний в плані питання здатності України боротися. В мене не було впевненості у цьому. Мої сумніви рішуче і позитивно були розвіяні. Український народ відважно дав відсіч агресору. Це свідчить про те, що варто битися за незалежність і не слухати радників, котрі закликають зважити чи є шанси протистояти значно сильнішому супротивнику і відмовитися від боротьби.
Якби українська влада на чолі з президентом України виходила з таких розрахунків, то вони повинні були нічого не чинити, а президент країни мав би втекти до Польщі.
Є ще і третій урок, а саме: кожна країна, яка не хоче битися сама себе прирікає на поразку, але коли країна бореться, то вона може розраховувати на допомогу із зовні.
Матеріал підготував Назар Олійник