«Кінець руского міра? Про ідеологічні витоки російської агресії» —- в Польщі побачила світ непересічна і важлива книжка, яка допомагає зрозуміти глибокі ідеологічні причини повномасштабної війни Росії проти України, а також висвітлює історичні та емоційно-міфологічні основи російської імперіалістичної махіни.
Її автор — Пьотр Сквєціньский — польський дипломат, публіцист і багатолітній кореспондент в Росії. Він також очолював Польський інститут в Москві. В квітні 2022 року після повномасштабного вторгнення в Україну Пьотр Сквєціньский був видворений разом з групою з 45 польських дипломатів в рамках відповіді Москви на дії Варшави щодо представників російського дипломатичного корпусу.
Після повернення на Батьківщину він був призначений заступником директора Департаменту публічної і культурної політики Республіки Польща.
До Вашої уваги фрагменти дискусії, яка пройшла в редакції часопису і видавництва «Teołogia Polityczna», яке опублікувало книжку «Кінець руского міра? Про ідеологічні витоки російської агресії».
Так, директор телеканалу «Бєлсат» Аґнєшка Ромашевська вважає, що автор дуже влучно діагностував фундаментальні причини російської агресії в Україні.
В книжці є фрагмент про причини війни в Україні, який для мене дуже переконливий. Автор висуває тезу про головним чином внутрішні причини війни. Там підкреслюється, що, так, питання величі Росії було важливим, але водночас відмічається, що головною причиною агресії був страх і свого роду втеча вперед. Я теж так вважаю. Пьотр Сквєціньский приводить приклад 2013 року в Україні і 2020 року в Білорусі, котра за задумом теж становить частину «руского міра». Протести в Україні та Білорусі зміцнили переконання російських правителів, що їх влада не є у безпеці, навіть не дивлячись на те, що в Росії вдалося, так би мовити, втоптати всіх в асфальт. Тому, я вважаю, що головну роль в агресії проти України зіграв саме внутрішній фактор, фактор страху.
Зі свого боку, публіцист Філіп Мемхес зізнався, що для нього як і для багатьох інших російське вторгнення стало цілковитою несподіванкою. На його думку, причина цього криється в аналізуванні дій Росії з перспективи західної раціональності, з перспективи людей Заходу, які забули тютчевське «розумом Росію не зрозуміти», і що «в неї особлива стать».
До 24 лютого 2022 року я був впевнений в тому, що це неможливо. Мені здавалося, шо такий крок є безглуздим. Я був переконаний, що Росія реалізує свої цілі через гібридну війну, яку вона вела проти України з 2014 року, фактично, дестабілізуючи її. Росія через гібридну війну також закривала Україні шлях до НАТО. Адже членом Північноатлантичного альянсу може бути країна з врегульованими територіальними суперечками тощо. Проте, коли я зараз думаю про все це, то розумію, що росіяни керуються іншою раціональністю. Саме тому вибухнула війна, позаяк вона нічого не дає росіянам.
Вони себе заганяють в дуже глибоку кризу, але росіяни переконані, що вони все витримають, бо ж ще не таке витримували під час «Великої вітчизняної війни».
В ході дискусії її учасники чимало уваги приділили обговоренню стану і долі проекту «рускій мір». Так, Лукаш Адамський, історик і заступник директора Центру діалогу імені Юліуша Мірошевського ставить питання наступним чином:
Питання в тому, чи зрозуміють росіяни в 2023 році, що вже неможливо співіснувати без державного кордону, який розділяє населення Росії і України. Іншими словами, питання в тому, чи зрозуміють вони, що вже не має шансів завоювати Україну. Також питання в тому, чи дійде до них, що найкращий з їхньої точки зору, кінець війни - зрештою це малоймовірний сценарій - полягає в легалізації статусу українських земель, захоплених російською армією впродовж 9 років, щоб потім українці від них відгородилися високим муром. Справа в тому, що якщо не буде України, то не буде й ніякого «руского міра». Ну, може ще буде Білорусь. Проте, гадаю, що траєкторія руху Білорусі чітка і рано чи пізно, але вона позбудеться впливу загальноруської ідеології. Відповідно, я ставив би тут питання не про те, настане чи не настане кінець «руского міра», а чи зрозуміють росіяни, що його вже не можна створити.
Сам же автор книжки вважає, що «рускій мір» скоріше мертвий, ніж живий. Пьотр Сквєціньский:
Якщо мова йде про кінець «руского міра», то я притримуюся думки, що це вже відбувається і що скоро буде йому кінець. Я тут веду мову про «рускій мір» як про концепт, який є чимось більшим, ніж сама Росія. На мою думку, це є базовим в плані розуміння, чим саме є «рускій мір».
Я в своїй книжці написав, що ключовим тут є усвідомлення того, що вже ніхто разом з росіянами не бажає розділяти їхніх цивілізаційних виборів. Росіяни вже починають це розуміти, що є причиною їхньої, так би мовити, екзистенційної тривоги. А коли наступить цілковите усвідомлення цього, а це неминуче, то тоді це зумовить екзистенційне потрясіння і кінець «руского міра» в моєму розумінні.
В свою чергу, професор-російськознавець Варшавського університету Хєронім Ґраля звертає увагу, що руйнуються опори, на яких тримається цей імперський проект і його крах є вже очевидністю.
Перша колона – це російська в якості lingua franca. Не має «руского міра» без домінації російської мови. По суті, йдеться про ситуацію, коли інші дві східнослов'янські мови трактуються як діалекти. Зараз ми бачимо як маса російськомовних українців відвертаються плечима від мови, в якій вони виховувалися і на якій вони думають. Ми це бачимо навіть тут, в Польщі, на прикладі російськомовних українців, які втекли від війни. Вони калічать офіційну мову своєї країни, вчать українську, в тому числі додатково з польською. Відзначу, в своїй більшості ці люди зовсім не планують повертатися в Україну. Ситуація з російськомовними українцями означає, що російська мова втрачає свої позиції і падає одна з колон, на якій тримається «рускій мір».
Друга колона – це православ'я московського розливу. Це дуже важливе явище, починаючи з середини XVII століття, коли Московський патріархат створив покров, який охоплює всю східноєвропейську стихію єдиною конфесійною структурою. Ця структура включала навіть те, що лежало поза кордонами царської держави, скажімо православні єпархії Речі Посполитої. Цього вже не має і вороття теж нема. А з точки зору російської політичної доктрини, все це резонує не лише на «рускій мір». Адже це означає, що впала і розбилася на друзки найбільша мрія Московського патріархату, який являє собою важливий елемент політичної мозаїки. Мова йде про намагання посісти перше місце в православній пентархії світу. Вони одним махом втратили шанс на детронізацію Константинополя, втрачено теж найбільш прибуткову частину юрисдикції і втрачена найбільша частина пастви. Нагадаю, найбільший релігійний запал був в українських православних єпархіях. Таким чином, впала друга колона. Багато що перетворилося на попіл.
Матеріал підготував Назар Олійник