Безпомічний, в калюжі власної сечі, у своїй спальні на закритій дачі в підмосковному Кунцево – в такому стані один з охоронців Сталіна знайшов 1 березня 1953 року агонізуючого «батька народів», одного з найбільших злочинців в історії людства, відповідального за смерть мільйонів і мільйонів людей. Сталін вмирав довго і важко, а його поплічники не квапилися йому допомагати. Лікарі констатували смерть 74-річного диктатора 5 березня о 21:50. Похорони вождя супроводжувала істерія серед частини населення, пафосні промови номенклатури і глуха радість поневолених.
Фактично одразу після смерті Сталіна виникла підозра, що його отруїли і до сьогодні чимало, хто схильний говорити про вбивство.
Отож, чи причиною смерті червоного царя була змова чи все-таки мова про злочинну недбалість? Це питання я адресував Алєксандру Гогуну, російському і німецькому історику з Вільного університету Берліна, якого я запросив до розмови про смерть Сталіна та сталінізму.
Це була природня смерть. Ніякого вбивства не було. Проте, якби я був совєтським прокурором, то виніс би вирок його найближчому оточенню - Малєнкову, Хрущову, Берії – на підставі кримінальної статті про не надання допомоги і залишенні у небезпеці. Справа в тому, що коли вони отримали звістку від охорони, що Сталін не виходить зі своєї спальні його близьке оточення затягувало з прийняттям рішення. Вони не знали, що робити або робили лише вигляд, що не знають як поступити. Ця трійця поїхала на дачу до Сталіна з дуже серйозним запізненням. У випадку ж інсульту дуже важливо надати людині екстрену допомогу, тоді є надія, що їй вдасться вийти з нього без важких наслідків чи навіть повністю одужати.
Оточення Сталіна зволікало з викликом лікарів з двох причин. По-перше, вони боялися, що Сталін, коли отямиться, може сказати, що, ага, ви мене таким способом хотіли усунути від влади. Адже раніше він влаштував «справу лікарів», серед іншого, тому що лікарі рекомендували йому відмовитися від роботи, тобто фактично відмовитися від влади. Сталін з такою рекомендацією не був згідний.
Друга причина зволікання – його оточення боялося, що Сталін одужає і влаштує, так би мовити, світлове шоу, інакше кажучи Третю світову війну, в якій вони всі загинуть або багато хто з них загине. Проте в сталінських соратників почав брати гору третій страх, а саме, що Сталін повернеться до свідомості і звинувать їх у ненаданні йому своєчасної допомоги. І в цьому випадку не переливки було б всім – він би їх просто перебив. І от після цього, взяв гору цей третій страх, то вони приїхали і зайшли до нього в кімнату. Надали сяку таку допомогу, викликали лікарів, але вже було пізно. Сталін вмирав в страшних муках, включаючи блювання кров’ю. Тим не менше, Сталін до останнього намагався працювати. Як згадувала його донька Свєтлана Алілуєва, його останній жест був погрозливим. Він намагався залякувати соратників навіть, коли вже вмирав.
Коли Сталін агонізував між його прибічниками почалася боротьба і гризня. 5 березня за декілька годин до смерті диктатора Берія, Хрущов, Малєнков і Булганін в ході засідання Політбюро проголосували за позбавлення Сталіна посади голови Ради Міністрів і генсека компартії, тобто позбавили його влади. Проте, як відзначає історик, ніхто не наважився взяти на себе одноосібне керівництво і стати новим Сталіним.
Справа в тому, що Сталін свідомо усунув всіх можливих наступників. Скажімо, посада Малєнкова перейшла до нього автоматично, а сам Малєнков був людиною досить слабохарактерною, і тому не те, що на роль диктатора, але й на лідера не підходив. Тому за інерцією управління Політбюром перейшло в руки колективного керівництва.
Берія ж не прагнув одержати владу. В нього були для цього інструменти, але на посаду голови держбезпеки Сталін підібрав таку людину, яка йому була віддана і водночас не була самостійною фігурою для лідерства. Берія належав до групи людей, які були схильні до підпорядкування. Тобто, маючи можливості і зв’язки в держбезпеці, він не прагнув взяти владу на себе.
Той факт, що соратники Сталіна потім усунули Берію, пояснюється тим, що вони себе хотіли перестрахувати, з огляду на побоювання, що все-таки Берія може захотіти перебрати владу на себе. Можна сказати, що перші місяці після смерті Сталіна були дивовижно мирними, бо частина західних експертів вважала, що почнеться розвал системи, громадянська війна, а цього не відбулося. Натомість, на якийсь час, Малєнков став першим серед рівних, а потім завдяки своїй хитрості та спритності його обійшов Хрущов, але це відбулося впродовж року, двох-трьох років.
Алєксандр Гогун теж розповів як вмирав сталінізм.
Смерть сталінізму настала в березні 1953 року. От відлига відбувається у березні, так само і сталінська відлига настала у березні. Вже весною були здійснені кроки, скеровані на запобігання Третьої світової війни. Це означало, що масу дуже коштовних проектів, які мали бути реалізовані в найближчі місяці чи роки, було зупинено. Зокрема це: Трансполярна магістраль, завод з виробництва авіаційного палива, завод з виробництва хімічної зброї, шосе до Північного Льодовитого океану тощо. Найближчі поплічники Сталіна тоді не хотіли цієї війни. Це позитивно вплинуло на економічну ситуацію населення. Літом 1953 року послабили зашморг колгоспникам, коли їх звільнили від цих страшних драконівських податків.
Звичайно, теж в таборах після смерті Сталіна прокотилася хвиля повстань. Це показує, що там виринув дух свободи і в’язні підняли голови. Після смерті Сталіна з весни в таборах стало легше дихати. Там його смерть була сприйнята з неймовірною радістю. Є просто маса спогадів, як в’язні відверто вітали смерть Сталіна.
В лютому 1956 року пройшов ХХ з’їзд компартії Совєтського Союзу на якому Хрущов у своїй доповіді засудив культ особи Сталіна. На нього була покладена персона відповідальність за злочини проти партійних діячів. Однак дослідник відзначає, що десталінізація проходила декілька років і тому ХХ з’їзд не викликав якогось струсу в партійних рядах і в конформістському суспільстві.
Це відбувалося поступово. З 1953 по 1956 рік були випущені на свободу люди. На фактичному рівні визнано, що політика Сталіна була невірною, помилковою, а в якихось випадках і злочинною. Скажімо, усунуто Берію. Багатьох представників держбезпеки стратили або ж, як у випадку Павла Судоплатова посадили до в’язниці. Народ почав потрохи переоцінювати сталінський період.
ХХ з’їзд КПСС і 1956 рік став піком десталінізації, тому шоку не було з огляду на плавність переходу 1953-56 років. Проте найголовніше це те, що Сталін привчив народ бути конформістами. Ним була проведена старанна деідеологізація совєтського суспільства. Сталін винищив всіх ідейних більшовиків в 1937-1938 роках, а решту привчив не вірити в ідеї, а слухатись наказів. Люди стали пристосуватися і завдяки цьому вижили. Тому якогось масового ідеологічного сп'яніння, завзятості і фанатизму на початок 50-х років в совєтському суспільстві не було. Це полегшило провести досить спокійну десталінізацію, передовсім в партійному апараті. Ці люди хотіли втриматися при владі. Хрущов давав їм можливість вести заможний спосіб життя, впиватися владою і самостверджуватися. Тому більшість апарату добре поставилося до десталінізації. Зрештою, навіть тому, що страх бути розстріляним потихеньку вивітрився.
А якщо говорити про сьогоднішній режим в Росії, то чи можна проводити якісь паралелі між десталінізацією і депутінізацією, яка чекає РФ після падіння чи смерті Путіна? Історик вважає, що такі паралелі недоречні.
Я думаю, що це дуже різні процеси, бо влада в Росії буде змінюватися дуже ґрунтовно. Буде зміна владного шару, бо ці люди, які повинні прийти до влади після падіння режиму Путіна вони будуть прагнути захистити себе передовсім від ФСБ, спецслужб і армії та змов з боку представників попередньої влади. Саме тому має відбутися зміна еліт, пов’язана з люстрацією. От в Україні була люстрація влади. Так само буде в Росії. Можна допустити, що вона виглядатиме по-іншому і що будуть обмежені відповідні права інших груп населення. Мова про право обирати, бути обраними і займати державні посади. При Сталіні такої зміни еліт не відбулося. Звичайно, арештували декілька людей з числа урядового, партійного апарату і держбезпеки. Когось розстріляли. Проте зміни складу держбезпеки не було, вже не кажучи про партійні органи. А тут треба бути на смітник історії викинути цілий шар.
А по-друге, якщо у випадку Сталіна і десталінізації мова йшла про переворот у верхах, то Росію очікує повноцінна революція, на зразок Майдану. Проте гадаю, що воно само по собі навряд чи відбудеться, а все станеться під впливом зовнішніх подій. Мало хто пам’ятає, що Совєтський Союз впав під зовнішнім тягарем, немов би затиснутий між двома жорнами. З одного боку, США, Європа і НАТО, а з іншого боку КНР. СССР цього тиску не витримав. Зараз Росія опирається на Китай, а Китай опирається на Путіна. Вони один одного підтримують. От коли в Китаї відбудеться справжня революція, то тоді путіністам і путінщині буде непереливки.
Матеріал підготував Назар Олійник