Папа-поляк Святий Іван Павло ІІ є надзвичайною постаттю, яка викликає величезну шану не лише серед поляків, але й серед українців різних конфесій і поглядів. Це зумовлено передовсім з огляду на його історичну вагу в поваленні комунізму в Польщі і Центрально-Східній Європі та популяризації християнських ідей серед молоді.
Обрання 16 жовтня 1978 року краківського кардинала Кароля Войтили Папою Римським Іваном Павлом ІІ одразу ж стало історичною подією. Адже вперше за 455 років на престол Святого Петра зійшов не представник Італії і до того ж неймовірно молода по папським міркам людина.
В розмові з Польським Радіо професор Ян Жарин з Інституту спадщини національної думки відзначає, що рішення конклаву було великою несподіванкою для всіх.
Це була цілковита несподіванка. До слова, треба якоюсь мірою виправдати комуністів, в тому сенсі, що хід перших голосувань конклаву 1978 року був несподіванкою, бо це вже вдруге впродовж року кардинали зібралися для обрання понтифіка. Ніхто не передбачав, що раптово помре Папа Іван Павло I. Перші голосування другого конклаву вказували на те, що знову понтифіком стане італієць. Були дві особливо сильні кандидатури, кардинали Бенеллі і Сірі. По суті, під час конклаву йшла дискусія, хто з них двох має стати наступником Івана Павла І. Один був пов’язаний з консервативним крилом, а другий з ліберальним, якщо говорити світською мовою. І лише брак консенсусу в справі їх вибору зумовив пошук альтернативи. Це була ініціатива кардинала Кеніга. Проте дійсність, якою керував Святий Дух, стала несподіванкою навіть для самих кардиналів, в тому числі для Примаса Польщі Стефана Вишинського.
Сьогодні, коли історики все це аналізують, то стає зрозуміло, що позиція кардинала Кароля Войтили у Вселенській Церкві була дуже високою. Від часів ІІ Ватиканського Собору Войтила — це видатна людина Церкви. Його знають, він виділяється з-поміж інших достойників. На кардинала Войтилу особливо звертав увагу Папа Павло VI. Він йому доручив дуже складні завдання. Скажімо, Войтила готував дуже важливі папські енцикліки. Робота над ним показала Павлу VI, що ця людина володіє цілим рядом незвичайних талантів. Таким чином, всередині Церкви це був дуже відомий кардинал. Проте всім ще здавалося, що не час на неіталійця.
Історик так пояснює, чому вперше після 455 років на престол Святого Петра зійшов не італієць, а поляк, представник Східної Європи.
Наскільки нам відомо, після того як свої кандидатури відкликали Бенеллі і Сірі, виринула ідея, що Папою повинна стати нова і молода особа, яке введе Церкву в Третє тисячоліття. Прикметно, що про нове тисячоліття буде повторювати Іван Павло ІІ під час свого понтифікату. Зрештою, це прозвучить з вуст кардинала Стефана Вишинського до Кароля Войтили, що він мусить ввести Вселенську Церкву в Третє тисячоліття. Проте все це почалося зароджуватися в головах кардиналів власне під час конклаву, коли Віденський кардинал Франц Кеніг почав шукати підтримку для обрання Папою поляка Кароля Войтили. І власне на його боці був вік, його динамізм, непересічні таланти, знання іноземних мов. Крім цього, Войтила ніс місію об’єднання, як він сам потім говорив, про об’єднання двох європейських легень Сходу і Заходу.
Ввечері 16 жовтня 1978 року, коли стало відомо про обрання кардинала Войтили Папою Іваном Павлом ІІ, генерал Войцєх Ярузельський заявив представнику компартії Італії, що це найгірше, що могло тоді трапитися. А коли наступного дня зібралося політбюро, то генсек польської компартії Едвард Ґерек заявив присутнім, що краще вже Войтила Папа Римський, ніж Войтила Примас Польщі.
Професор Жарин відзначає, що комуністичний режим розпочав гарячкові кроки з огляду на непередбачене рішення кардиналів у Ватикані.
Комуністів це рішення застало зненацька. І для них це була неприємна несподіванка. Вони почали готуватися, щоб, з одного боку, говорити про цю подію із пропагандистської перспективи. В пропаганді представлялося, що успіх Кароля Войтили піднімає авторитет Польської Народної Республіки. Навіть звучали такі комічні заяви, що обрання Войтили є наслідком успішного візиту Едварда Ґерека у Ватикані і його зустрічі з Папою Павлом VI. Такого роду речі були вигадані на потреби поточної пропаганди.
Натомість, з другого боку, є тверда лінія. Група комуністичних вождів сушила голову, що їм зробити з тою бідою, яка звалилася їм на голову. І вони себе тішили думкою в тій трагічній для них ситуації, що тепер принаймні Войтила не стане Примасом Польщі.
Треба теж сказати, що Москва одразу ж реагує на обрання нового понтифіка. В аналітичних матеріалах, до яких мають доступ історики, видно, що вже за тиждень після обрання Івана Павла ІІ на стіл Лєоніда Брежнєва лягли перші рапорти і там є досить проникливе, з перспективи комуністів, бачення ситуації. В них відзначалося, що бідою є те, що Папа є поляком, бо він розуміє комуністичну дійсність. А у зв’язку з цим може бути поставлена під питання міжнародна політика, яка була до цього, зокрема політика Апостольської столиці. На чолі ватиканської дипломатії тоді стояв Агостіно Казаролі. Йшлося про м’яку позицію Ватикану у переговорах з комуністичною владою країн Центрально-Східної Європи, щоб таким чином вберегти католицизм в цьому регіоні. В Москві добре розуміли, що така м’яка дипломатія буде відкинута Іваном Павлом ІІ, який добре розумів комунізм і тому його не можна буде дурити, що було можливо у випадку Казаролі.
Серйозною проблемою для польського комуністичного режиму стали плани нового глави Ватикану приїхати до Польщі вже в квітні 1979 року в 900-ту річницю мученицької смерті Святого Станіслава, єпископа зі Щепанова, вбитого з наказу короля Болеслава Хороброго. Цей символізм дуже не сподобався режиму. Івана Павло ІІ не приїхав на урочистості, але зробив це згодом. Дослідник відзначає, що комуністи просто не мали особливих можливостей не допустити до цього візиту.
Єпископат Польщі пішов на компроміс з комуністичною владою. Іван Павло ІІ згодився приїхати в червні 1979 року. Команда Едварда Ґерека не особливо могла відмовити йому приїхати до Польщі. Хоча й секретар партії Станіслав Каня намагався щось підсувати Примасу, щоб може Папа приїхав десь так в 82-му році з нагоди 600-річниці Ясноґурської ікони на польських землях. Проблема польських комуністів полягала ще й в тому, що вони мусили шукати зрозуміння з боку Москви. Брєжнєв твердо заявляв Ґерекові, що, звісно, вони можуть запросити Івана Павла ІІ, але це буде колосальна помилка. І це була точка зору Москви, що з перспективи інтересів комуністів було вірною позицією. Москва розуміла, що Іван Павло ІІ є колосальною загрозою для комуністичної системи. Зрештою, саме після його візити до Польщі почалася підготовка замаху на Івана Павла ІІ. І це тривало до часу пострілів Алі Аґджі, які пролунали 13 травня 1981 року.
2 червня 1979 року у Варшаві на площі, яка тоді носила назву Перемоги, а сьогодні це площа Пілсудського, під час богослужіння перед тисячами вірних Папа сказав свої пророчі та історичні слова: «Нехай зійде Твій Дух і оновить обличчя землі! Цієї землі».
Професор Жарин підкреслює, що перше паломництво до Батьківщини і промова Івана Павла ІІ надихнули мільйони поляків і зміцнили їхню віру в боротьбі з комуністичним злом.
Я належу до покоління, яке це пережило. Я був на площі Перемоги і чув ці слова. Так само чув його промову до нас, до польської молоді наступного дня перед костелом Святої Анни. Я був теж в інших місцях, аж у Кракові на Блонях, де зібралося близько 2 мільйонів поляків, щоб вислухати звернення Папи Івана Павла ІІ. Слід сказати про ці неймовірні кількості поляків, які прибули на зустріч з Папою, був тим феноменом, який відкривав нам дорогу до свободи і незалежності. З іншого боку, важливим було те, що з 1979 року він говорив до нас, про нас і за нас. Папа вів мову про історію Церкви, минуле Польщі, про нашу ідентичність. Завдяки цьому ми ставали вільним народом.
PR24/no