Болєслав Хоробрий, син Мєшка І, почав своє правління як князь у 997 році і проєктом його життя було здобуття корони та статусу королівства для своїх володінь, чого йому вдалося остаточно досягнути буквально напередодні своєї смерті у 1025 році, тоді зародилася держава, яка з часом стала Польщею. Слід тут згадати про так званий Ґнєзненський з’їзд 1000 року, який став не лише дипломатичним тріумфом князя Болєслава Хороброго. Тоді цісар Священної Римської імперії Оттон ІІІ, який прибув до Ґнєзна, аби вклонитися мощам святого Войцєха, символічно коронував своєю діадемою Болєслава, що надало йому статус короля серед інших польських володарів.
Коронація Болєслава в 1025 році завершила цей довгий шлях — Польща стала королівством. Та перед цим було чимало важливих подій. У 1018 році Болєслав здійснив похід на Київ, втрутившись у боротьбу за великокняжий престол Русі. Це була доба жорстоких воєн, рішучих релігійних, політичних і культурних змін.
Болєславу Хороброму, його добі та історії коронації першого польського монарха присвячена виставка «1025. Народження Королівства» в Музеї історії Польщі, яка відкрита для відвідувачів до 29 червня 2025 року.
Ця експозиція повертає нас до тієї доленосної миті. Через унікальні експонати, реконструкції та мультимедійні інсталяції вона відтворює дух часу, коли творилася перша польська корона. Це не просто розповідь про минуле — це спроба зрозуміти, як із племінної спільноти виникла держава зі своїм престолом, амбіціями й місцем у Європі. 1025 рік став не тільки датою, а й символом народження Польщі як королівства.
У програмі «У дзеркалі історії» про цю експозицію розповів її куратор Томаш Боровський, кандидат наук, археолог та історик.
Свою оповідь він розпочав з маленького, але дуже цікавого експонату:
«Це невелика позолочена застібка, виготовлена з міді, але покрита щирим золотом. Вона має таку золоту шпильку. Застібка із символом тризуба, знайдена на терені городища Ґеч. Її датують XI століттям. Символ тризуба — це символ панівного дому в Києві в XI столітті. Ця застібка пов’язана з однією з київських князівен, яка перебувала в Ґечу. Можливо, йдеться про князівну Предславу, яку Болєслав Хоробрий захопив і привіз до Польщі. Так вважають археологи, які її знайшли».
Проте розглядають й іншу версію, про яку говорить історик:
«Це міг бути предмет, що належав Гертруді Мєшковній — польській принцесі у Києві, яка також часто подорожувала між Ґнєзном і Києвом. У будь-якому разі цей золотий або позолочений престижний предмет із державним символом належав якомусь можновладцю або князю чи княжні з Києва, які перебували в Польщі. І це добра відправна точка для розмови про історію взаємин між Києвом і Ґнєзном, які в XI столітті були дуже тісними, іноді позначеними війнами, але також і дуже тісною співпрацею».
Слід сказати, що Болєслав Хоробрий правив понад три десятиліття, і його політика щодо Русі зазнавала змін. На початку він розглядав Володимира Великого та Ярослава Мудрого як своїх опонентів. Це підтверджує його похід на Київ у 1018 році та захоплення князівни Предслави, яку він зробив наложницею. Згодом, однак, його син Мєшко ІІ усвідомив, що конфлікти не приносять вигоди ні Польщі, ні Русі. Відтак розпочався процес налагодження взаємин: було укладено династичний союз. У результаті цього польська принцеса Гертруда вийшла заміж за київського князя Ізяслава Ярославича, сина Ярослава Мудрого. При нагоді оповіді про виставку «1025. Народження Королівства» її куратор більш широко розповів про цю видатну польку в контексті історії застібки з символом тризуба:
«Слід сказати, що Гертруда була не лише першою польською письменницею, бо вона також — найдавніший і найперший приклад поляка, який умів писати. Гертруда написала свої власні мемуари. Вона довго перебувала в Києві, була правителькою в Києві, і навіть у київському Софійському соборі збереглося графіті, видряпане на стіні, яке її вшановує, оскільки вона також заснувала в Києві багато церков. Тож це наша спільна польсько-українська спадщина. Вона внесла позитивний вклад в історію і Польщі, і України».
Археолог відзначає, що застібка з тисячолітнім тризубом є аргументом для тих, хто заперечує тяглість української державницької традиції:
«Часто трапляється, що люди у Польщі повторюють цю пропаганду, що Київ — це якесь незрозуміло яке державне утворення, що Україна виникла в XIX чи ХХ столітті. Я дуже люблю показувати цей тисячолітній символ тризуба, щоб показати, що так само, як польські державні символи — бо тут поруч є експонат монети "Princes Polonie" та інші монети польських володарів — ці київські символи мають тисячу років історії, так само, як ґнєзненські. Польща і Україна; Ґнєзно і Київ — це два стародавні гради з понад тисячолітньою традицією. Твердження, що це нове, що це ХХ століття — це цілковита пропаганда».
А ось, що Томаш Боровський розповідає про «Princes Polonie» — денарій з однойменним написом, який карбував монетний цех при дворі володаря Ґнєзна. Збереглося лише близько 70 таких денаріїв, які скоріше були знаком престижу, ані ж платіжним засобом:
«Одним із наших найцінніших експонатів є денарій "Princes Polonie". Це добре збережений екземпляр, бо часто вони стерті, а наш денарій добре збережений. Це денарій, якому понад тисячу років, датований 1005 роком, тобто через п’ять років після Ґнєзненського з’їзду. Він важливий, бо на ньому з’являється назва "Польща" і на ньому написано "Princes", тобто володар Польщі, королівства, а не просто якогось там абстрактного краю.
Це важливо, бо показує, що поляки самі називали свою країну Польщею. Правитель сам називав себе володарем Польщі».
На виставці «1025. Народження Королівства» представлено репродукцію Кодексу Гертруди — польської принцеси, про яку мова була вище. Оригінал цього молитослова, який є унікальною пам’яткою Х—ХІ століть, зберігається в Італії, в муніципальному музеї міста Чивідале.
«Так званий Кодекс Гертруди — це особистий молитовник польської принцеси Гертруди, яка також була правителькою у Києві. Цей молитовник вона отримала від своєї матері Рикси, яка була першою польською королевою. Вона була дружиною польського короля, а сама походила з імператорського роду. Вона була родинно пов’язана з імператором Священної Римської імперії Оттоном і його дружиною Феофаною, візантійською принцесою. Тож Рикса була дуже багатою. Вона подарувала доньці молитовник і ця донька також була чудово освіченою».
Згодом цей молитовник, так би мовити, був доповнений:
«Коли Гертруда була в Києві, то замовила у місцевих грецьких або руських майстрів — цього точно не знаємо — зробити вкладку. Тобто до старішого молитовника, створеного в Німеччині, який вона отримала від матері, було вшито кілька додаткових сторінок — і на них зображені прекрасні мініатюри у візантійсько-руському стилі».
Музейник так описує одну з цих мініатюр, копію якої виставлено на експозиції і подальшу історію молитослова:
«На ній зображено Гертруду, яка цілує ногу Святого Петра разом зі своє родиною — з сином і невісткою. І вона у своєму молитовнику записувала молитви, бо багато подорожувала. Вона була в Польщі, була в Римі разом з київським правителем, бо її чоловік — Ізяслав— втратив владу в Києві, і вона подорожувала Європою, щоб здобути для нього підтримку. І носила цей молитовник із собою. І, коли вона його носила, то писала туди молитви, немовби як щоденник: "Господи, завтра я побачуся з Папою. Надихни мене, щоб Папа підтримав мене, мого чоловіка Ізяслава"».
Як каже Томаш Боровський, історія Гертруди і її молитослова є неймовірною:
«Це вдалося, бо Папа справді їх підтримав, і вони повернулися до Києва. Вона писала, наприклад таке: "Господи, у мене є син Петро. Боюся, що його вб’ють. Захисти його". Як ми знаємо з літописів, її син Петро був вбитий ворогами — іншими руськими князями — через два роки після цієї молитви.
Це дуже зворушливо, бо це справжній середньовічний щоденник особистих емоцій цієї правительки і він свідчить про її глибоку освіту. В Кодексі Гертруди є кілька десятків таких молитов, тож це справді унікальне вікно, крізь яке можна побачити духовність і поетику XI століття».
Виставка про коронацію Болєслава Хороброго не могла обійтися без військової тематики:
«Ми представляємо зразки озброєння XI століття. Тут бачимо два зразки мечів. Також в іншій частині експозиції можна побачити списи, наконечники, сокири. Із такими неочевидними для відвідувачів описами, як наприклад, що наконечники списів, держаки завжди виготовляли з ясена, бо ясен — гнучке дерево. Тому, коли воїн встромляв спис у тіло ворога або в щит, ясен гнувся, а не ламався. Тож ми також показуємо і пояснюємо відвідувачам технічні речі — як була виготовлена ця зброя».
Музейник у цьому контексті згадав про історію меча Щербця і легенду, пов’язану з польським королем, який після завоювання Києва і посадження на престол свого кандидата князя Ярополка у 1018 році, вдаряє об Золоті ворота в Києві і щербить об них свій меч:
«Це такий топос, бо удар мечем об ворота розглядали як вияв домінування. Часто у середньовічному мистецтві міста зображували як жінок. Константинополь чи Київ показували як персоніфікації-жінки, тому удар мечем по брамі мав, на жаль, також такий сексуальний контекст в сенсі домінування чоловіка над жінкою, володаря над містом.
Нічого такого у випадку Болєслава не було, бо Золотих воріт у 1018 році ще не існувало. Окрім того, меч Щербець, який зберігається у коронній скарбниці в Кракові, — це меч XIІI століття».
Томаш Боровський розповів про один надважливий предмет, який не представлений на виставці в Музеї історії Польщі бо, він, на жаль, не дійшов до наших часів. Маємо на увазі корону Болєслава Хороброго:
«У Польщі не збереглася середньовічна корона Болєслава Хороброго XI століття. Ми знаємо її подальшу долю — літописці описують її вже за часів Мєшка ІІ, сина Болеслава Хороброго.
Перша польська королева Рихеза забирає коронаційні регалії свого чоловіка Мєшка ІІ і віддає їх імператору. Вона змушена це зробити, тому що їй було потрібно заручитися підтримкою імператора, аби той надав військо для відновлення Польщі. Імператор погоджується, але за умови, що Польща вже не буде королівством, а отже, потрібно повернути корону. Що сталося з тією короною далі — ми не знаємо».
Музейник навів здогадку щодо долі цього артефакту і також розповів про нещасливу долю інших корон польських монархів:
«Дехто вважає, що імператор передав цю саму корону майбутньому чеському королю Вратиславу ІІ, адже наприкінці ХІ століття відбулася коронація першого короля Чехії.
Ми також не знаємо, що сталося з короною Болєслава Сміливого, третього польського володаря, коронованого в XI столітті.
Знаємо долю корони Владислава Локетка з XIV століття. Вона досить довго поруч з мечем Щербцем служила як коронаційна регалія і зберігалася у скарбниці аж до часів поділів Польщі. У XVIII столітті ця корона потрапила до рук прусаків, і ті просто переплавили її на золото».
Куратор виставки в Музеї історії Польщі «1025. Народження Королівства» говорить про гіпотетичний вигляд корони Болєслава Хороброго:
«Ми маємо зображення з так званого Кодексу Матильди, на якому Матильда — швабсько-лотаринзька князівна — дарує польському королю Мєшкові ІІ згаданий кодекс і вихваляє його. Це кольорове зображення дещо стилізоване, але він у короні — і завдяки цьому ми приблизно можемо уявити собі, якою вона була. На зображенні ми бачимо золоте кільце, інкрустоване коштовним камінням, але, ймовірно, без лілій, без флористичних елементів. Отже, коли ми уявляємо собі цю корону Болєслава Хороброго, — це радше був золотий обруч, а не щось зубчасте чи ажурне».
Повна версія програми у прикріпленому звуковому файлі.
Польське радіо є медіа-партнером виставки в Музеї історії Польщі «1025. Народження Королівства»
Матеріал підготував Назар Олійник