21 травня в Колонній залі історичного факультету Варшавського університету відбулася урочиста церемонія вручення Премії імені Івана Виговського.
Премія імені Івана Виговського охоплена патронатом президента Республіки Польща. Її вручає Центр східноєвропейських досліджень Варшавського університету. Мета нагороди — вшанування заслуг громадян України в розвитку науки, культури та громадського життя, у формуванні та розбудові громадянського суспільства в Україні, а також у побудові демократичної України — спрямованої до Європи, з урахуванням найкращих традицій колишньої Речі Посполитої, а також історичних, сучасних і майбутніх зв’язків України з Польщею та Європою.
Польське радіо для закордону є медіа-партнером цієї нагороди. До вашої уваги звіт із цього заходу.
Церемонію традиційно відкрив директор Центру східноєвропейських досліджень Варшавського університету Ян Маліцький. Після привітання гостей, присутніх на урочистості, він як секретар журі ознайомив присутніх з історією премії:
«Премія імені Івана Виговського з’явилася у 2014 році, коли відбувався Майдан у Києві. Тоді, коли ми всі були глибоко схвильовані. Кожен робив, що міг, на своєму місці. Я вирішив, що моє місце — це академічна сфера, тому вирішив, що моя роль — зробити щось у цій галузі.
Тоді я досягнув одного з найбільших успіхів у своїй кар’єрі: я обдзвонив 25 або й навіть більше ректорів і проректорів університетів і вишів у Польщі, щоб переконати їх заснувати спеціальні нагороди для дослідників з України».
Ян Маліцький теж пояснив, чому патроном премії вибрано саме Івана Виговського:
«Досить сказати, що він був гетьманом Війська Запорозького — останнім, хто намагався врятувати єдність Речі Посполитої в часи, коли була укладена Гадяцька унія 1658 року.
Гадяцька унія передбачала, щоб Річ Посполита Обох Народів — тобто Королівство Польське і Велике князівство Литовське — перетворилася на Річ Посполиту Трьох Народів: Королівства Польського, Великого князівства Литовського та Князівства Руського.
Московському царству цей проєкт категорично не сподобався. Дуже швидко почалося зосередження військ. Перша битва під Конотопом завершилася великою перемогою — спільні війська Королівства Польського та війська Виговського розгромили московитів. Проте завдяки добре проведеній пропаганді вдалося розпалити повстання козацької "черні". Зрештою, у 1659 році проєкт Гадяцької унії провалився».
Цьогорічну нагороду Івана Виговського присудили кандидату історичних наук Андрію Руккасу з Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Він є фахівцем з військової історії України та Польщі в першій половині ХХ століття.
Лауреат Премії ім.І.Виговського Андрій Руккас (в центрі з дипломом) та директор Центру східноєвропейських досліджень Варшавського університету Яна Маліцький (крайні праворуч).Варшава 21.05.2025. Foto:studium.uw.edu.pl
Згідно статуту премії лауреатами стають фахівців в галузі гуманітарних наук у широкому розумінні. Лауреат премії імені Івана Виговського отримує можливість річного наукового перебування в шести польських університетах, які він послідовно відвідує. Там він може читати лекції на теми, пов’язані з історією або сучасністю України та регіону, польсько-українськими відносинами, а також здійснювати власну архівну та науково-дослідницьку роботу.
Під час урочистості Міхал Воллейко з Канцелярії президента зачитав з цього приводу лист президента Республіки Польща. У своєму листі Анджей Дуда подякував лауреатові за зусилля, спрямовані на збереження спільної історичної спадщини та розвиток польсько-українського порозуміння. Президент нагадав про історичну візію Івана Виговського щодо створення Речі Посполитої Трьох Народів і приклад польсько-української співпраці під час битви під Конотопом. Він також згадав символіку Січневого повстання 1863 року як прояв спільних цінностей і прагнень поляків та українців. Дуда підкреслив значення історичного досвіду польсько-української військової співпраці у ХХ столітті. На його думку, незалежність обох держав і стратегічне партнерство мають вирішальне значення для безпеки всієї Європи в умовах жорстокої війни Росії проти України.
Після завершення церемонії я поспілкувався з лауреатом премії Івана Виговського. Слід сказати, що в Польщі видали його книжку «Разом із Військом Польським. Армія Української Народної Республіки у 1920 році».
Ось, що Андрій Руккас каже з приводу такого престижного відзначення:
«Нагорода, звичайно, є великою приємністю, з одного боку. А з іншого боку, це факт визнання моїх наукових заслуг в сфері дослідження спільної польсько-української військової історії. Дуже приємно отримати настільки престижну нагороду, якою є Премія імені Івана Виговського.
Чи я цього очікував? Ну, десь в глибині душі я все-таки сподівався, що щось же я отримаю. Принаймні стаж при нагороді. Це не перший раз я подався на цей конкурс. Але не очікував, що це буде аж сама дванадцятимісячна нагорода — головна нагорода цього конкурсу».
У розмові з лауреатом Премії імені Івана Виговського прозвучало питання про актуальність історичного досвіду Варшавського договору 1920 року та союзу Пілсудського і Петлюри в умовах нової російської агресії. Андрій Руккас так бачить паралелі з минулим:
«По-перше, геополітично нічого не помінялося. Росія не змінила своєї природи. Вона була експансіоністською у 1920 році. Вона є експансіоністською у 2022-му і сьогодні, у 2025 році. Україна знову бореться за свою незалежність, і одним з головних наших союзників, наших партнерів є Польща — як тоді, так і сьогодні. Тобто в такій розстановці сил нічого не помінялося: вороги — ті самі, союзники і партнери — ті самі».
Історик нагадує, що слід пам’ятати про Ризький мирний договір 1921 року між ІІ Річчю Посполитою і більшовицькою Росією, який закінчився розділом України, коли Польща фактично відмовила уряду Української Народної Республіки Симона Петлюри у подальшій підтримці. Польський уряд був змушений визнати совєтську Україну:
«Щоб не повторювалися Рига і Андрусів (Андрусівський договір 1667 року між Річчю Посполитою і Московським царством про припинення війни і поділ українських земель — прим.), Україна має бути сильною, незалежною, самостійною державою і будувати рівноправні партнерські відносини зі своїми сусідами, з іншими державами світу, входити в міжнародні військово-політичні коаліції, бути членом військово-політичних союзів — і таким чином захищати свою свободу і свободу інших країн, особливо Центрально-Східної Європи».
Водночас у контексті спілки Пілсудського і Петлюри виринає запитання: «Як історично збалансовано оцінювати союз 1920 року?». Адже в цьому запитанні простежується чітко виражена глорифікація і згладжування гострих кутів. Як ми знаємо, це було — і нема чого приховувати — також трагедією України. Адже перед тим була війна галицьких українців, падіння Західноукраїнської Народної Республіки у 1918 році. Вона пізніше стала Західною областю Української Народної Республіки.
Галичани на чолі з їхнім лідером Євгеном Петрушевичем розглядали Петлюру як зрадника. Це призвело до розколу. І без відмови від Східної Галичини, Волині, Поділля цей договір не був би укладений.
Зі свого боку, Андрій Руккас закликає відштовхуватися від тих, трагічних обставин, у яких опинилися українці у 1919 році після падіння ЗУНР, наступу сил червоної і білої Росії в Україні:
«Якби не було цього договору, то боротьба за незалежність України завершилася б уже восени 1919 року страшною поразкою. Тому Петлюра зробив єдино правильний крок у тій ситуації — він шукав допомоги й знайшов її в особі Юзефа Пілсудського, який мав свої геополітичні плани. І він зрозумів, що на той момент жодна європейська країна, жодна країна світу не була готова нічого запропонувати Україні, крім Польщі».
Дослідник звертає увагу, що Петлюра погодився віддати щось, чим вже українська держава не володіла:
«Петлюра відмовився від прав на ті території, які український уряд на той момент вже не контролював. Ці території були зайняті польськими військами, і він фактично відмовився від прав на їхнє можливе повернення у майбутньому. Також поляки тоді нещодавно підписали з Антантою конвенцію про запровадження автономії в Галичині й проведення плебісциту. Тому існували певні надії на більш-менш позитивне розв’язання українського питання — можливо, здобуття автономії для українців Галичини в межах ІІ Польської Республіки».
Андрій Руккас переконує, що Головний отаман УНР діяв раціонально за тих надскладних і фактично безвихідних обставин:
«Петлюра зробив єдиноправильний крок. Альтернативою було лише скласти руки й припинити боротьбу. Це був шанс на відродження незалежної України — нехай у менших розмірах і кордонах, але незалежної держави. І він намагався цим шансом скористатися. Обидва лідери були дуже близькі до реалізації цієї мети. Але, на жаль, через політичні й військові прорахунки цього не сталося».
Слід наголосити, що, окрім головної нагороди Премії імені Івана Виговського, в її межах були також відзначені й інші українські науковці, які пройдуть чотиримісячне стажування у двох польських університетах.
Адже, окрім самої нагороди, в її межах відзначають дослідників з дуже різних дисциплін, тоді коли головна нагорода призначена для представників гуманітарних наук.
Лауреат Премії ім.І.Виговського та особи, відзначені науковими стажами в її рамках (Варшава 21.05.2025). Foto: studium.uw.edu.pl
Цьогоріч стипендистами Премії імені Івана Виговського стали доктор ветеринарних наук Михайло Брошков (Одеський аграрний університет); філологиня Катерина Глодя (Рівненський державний гуманітарний університет); доктор технічних наук, машинобудівник Віталій Іванов (Державний університет «Одеська політехніка»); кандидат економічних наук Олег Кучер (Подільський державний університет); професор історії Лідія Лазурко (Дрогобицький державний педагогічний університет); кандидат історичних наук Руслана Марценюк (Державний галузевий архів СБУ); доктор економічних наук Діана Шеленко (Карпатський державний університет); кандидат біологічних наук Ольга Стефанишин (Інститут біології тварин у Львові); професор Наталія Свинаренко (Харківський національний економічний університет ім. Семена Кузнеця) та кандидат економічних наук, фахівець з екології та навколишнього середовища Аліна Якимчук (Волинський національний університет ім. Л. Українки).
Повна версія програми в прикріпленому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник