Українська Служба

Експерти: Польсько-український підручник з історії сприятиме примиренню двох народів та осмисленню минулого

03.06.2025 11:38
У Варшавському університеті пройшла дискусія «Чи поляки та українці потребують спільного підручника з історії?»
Аудіо
  • Польсько-український підручник з історії
 .
Ілюстративне фото.foto:pixabay

Складні і криваві сторінки минулого — як-от конфлікт часів ІІ світової війни, діяльність УПА та АК, Волинська трагедія, яку в Польщі називаються не інакше як Волинська різанина й геноцид, напружені польсько-українські відносини у міжвоєнний період чи становище українців у ІІ Речі Посполитій.

Всі ці та інші проблеми є важким тягарем у відносинах між Польщею та Україною. Вони часто у фокусі програми «У дзеркалі історії» з огляду на їх значення. Ці теми поляризують, вони токсичні, довкола них політичні сили по обидва боки кордону вже десятиліттями ведуть свою гру. На цих проблемних моментах і незагоєних ранах віддавна паразитує російська пропаганда та дезінформація.

Як цьому протидіяти, чи можливий вихід з цього замкненого кола? Чи можуть поляки і українці по іншому подивитися на свою національну історію через інклюзивність, а не ексклюзивність?

Частина істориків переконує, що таким ключем може стати створення спільного польсько-українського підручника з історії. На їхню думку, завдяки такому підручнику можна навчити молодь мислити критично, не уникаючи болісних тем, але не замикаючись у національних образах.

21 травня в Колонній залі історичного факультету Варшавського університету відбулася дискусія «Чи поляки та українці потребують спільного підручника з історії?». В ній взяли участь професор Ольга Морозова – українська історик, яка після повномасштабного вторгнення Росії в Україну переїхала до Польщі і зараз працює у Варшавському університеті; професор Ігор Конколєвський— директор Центру історичних досліджень ПАН в Берліні та професор Томаш Стриєк з Інституту політичних досліджень ПАН.  Йдеться про експертів, які є учасниками проєкту щодо підручника, про який мова піде нижче.

Згадана дискусія за їхньої участі пройшла у рамках вручення Премії імені Івана Виговського Центру східноєвропейських досліджень Варшавського університету. Власне її відкрив Ян Маліцький  директор згаданого осередку. Він звернувся до її учасників з питанням про доцільність і мету такого проєкту, який має свій взірець у польсько-німецькому підручнику «Європа. Наша історія», який у свою чергу брав за зразок спільний франко-німецький підручник.
Думка професора Ігоря Конколєвського щодо цієї справи:

«Я переконаний, що такий підручник справді нам потрібен. Чому? Передусім тому, що зараз у нас дуже багато молоді з України, яка після 24 лютого 2022 року залишилася в Польщі разом із батьками. Ці молоді люди навчаються у польських школах разом зі своїми польськими ровесниками й не повинні бути приречені винятково на польську історичну нарацію. Це стосується і їхніх польських однолітків. Важливо, щоби й вони могли більше дізнатися про історію України: як про ті теми, які нас об’єднують, так і про ті, які нас розділяють».

Дослідник переконаний, що ключову роль в польсько-українському примиренні, започаткованому ще декілька десятиліть тому, можуть відіграти спільні підручники з історії, які мають закласти основи толерантного, інклюзивного сприйняття минулого новими поколіннями по обидва боки кордону:

«Мені здається, що варто почати процес примирення. Цей процес між поляками й українцями було започатковано вже багато років тому. Проте, як показують інші приклади — приклади процесів примирення в Європі після Другої світової війни — освіта, шкільна освіта, є одним із ключових елементів такого примирення між народами. І саме цьому слугують підручники, особливо транскордонні підручники».

Професор Ольга Морозова цілковито поділяє думку свого колеги і відзначає наступне:

«Якщо ми ставимо питання, чи потрібен спільний українсько-польський підручник з історії, то маємо передусім усвідомити, чому такі підручники взагалі існують. Підручники — це основа виховання, формування свідомості молоді. Доросла людина, навіть студент, може сама обирати, що читати, де шукати знання. Але діти й підлітки здобувають знання не лише вдома, а насамперед з підручників. Вони довіряють вчителям. І коли ці молоді люди закінчують школу, вони вже мають сформоване ставлення до світу, базові уявлення про життя».

Експертка зазначила, що потреба польсько-українського підручника з історії стоїть гостро з огляду на дійсність, яка настала після початку повномасштабної війни в Україні:

«Ця велика кількість українців, що зараз живе в Польщі — це вже інша ситуація: діти пішли до шкіл, жінки почали працювати, створюються сім’ї і т. д. Це вже наш спільний простір. І саме тому в мене є глибокий емоційний імпульс до того, щоб такий підручник існував. Щоб ті проблеми, які ще залишаються у спільній історії, були подані з одного джерела — підручника, виданого принаймні двома мовами. Було б добре, якби він був перекладений і на інші мови, щоб нашу українсько-польську історію могли читати й в інших країнах».

Тим часом третій учасник дискусії, професор Томаш Стриєк висловив цілий ряд критичних уваг щодо ситуації в сфері історії Польщі та України і діалогу довкола її важких сторінок. На його переконання, в разі створення такого підручника, вдасться досягнути позитивного резонансу:

«На мою думку, підручник може стати не лише педагогічною, але й водночас публічною й академічною подією. Передусім це буде публічною, оскільки, як мені здається, ми опинилися у своєрідному глухому куті в польсько-українському діалозі щодо історії. Долучення до цього процесу елементу польсько-української співпраці академічних і освітніх середовищ могло б внести оживлення та надати йому нового імпульсу».

На думку історика, цей діалог сьогодні переживає кризу в суспільному вимірі:

«Протягом останніх тридцяти років я певною мірою брав у ньому участь — хоча радше як спостерігач, аналітик, дослідник, аніж як активний учасник. І впродовж останніх років, особливо з боку соціології, було здійснено масштабні кількісні й якісні дослідження різних середовищ в Україні та Польщі, досліджено структури історичної культури обох країн, проведено порівняння тощо. У науковому вимірі це, звісно, збагачує знання, та не дає майже нічого ні вчителям, ні суспільствам, ні самій взаємодії між ними. На моє глибоке переконання, настав час зробити щось конкретне — залишити після себе відчутний результат».

На думку професора Стриєка, створення спільного польсько-українського підручника з історії може надати новий імпульс діалогу між поляками та українцями:

«Як мені видається, потрібен зовсім новий підхід. А саме — побудова польсько-українського академічно-освітнього середовища в процесі створення підручника, яке дивилося б на історію України як на цілісність із транснаціональної перспективи. Яке могло б спиратися на досвід французко-німецький, німецько-польський тощо.

І створити спільну нарацію — хоча, можливо, не завжди спільну. Адже будуть моменти, події, щодо яких сторони не зможуть дійти згоди, і тоді мають виникнути паралельні нарації. Але в цьому полягає велика цінність — у пізнанні іншої точки зору».

Дослідник так унаочнює своє бачення можливого впливу спільного підручника з історії на обидва суспільства:

«Уявіть восьмикласника, якому трапиться, скажімо, тема Волині. Він ознайомиться також з іншою — польською або українською — нарацією. Багато з неї зрозуміє. І, можливо, сам шукатиме шляхів поєднання цих двох нарацій. Саме тому цей підручник має величезний потенціал. Його перевага — у комплексності. Він охоплюватиме всю історію, узгоджену з чинними шкільними програмами обох країн, з акцентом на дві національні історії та те, що їх пов’язує. І завдяки цьому він вплине як на академічне середовище, так і на публічну дискусію про польсько-українські відносини».

Томаш Стриєк закликає ставити помірковані, але дуже вимірні дидактичні цілі:

«Зрозуміло, що вчителі не кинуться масово на такий підручник. Вони не кинуться до нього масово, але ознайомляться з ним як з альтернативою. Скористаються з одного-двох уроків — і цього вже достатньо.

Адже, навіть працюючи з іншими, національними підручниками — що природно, позаяк вчителі мають національні переконання і їхнє завдання — навчати патріотичної, національної історії, як показують дослідження — навіть тоді, якщо вони скористаються з двох-трьох уроків нового підручника, філософія цього проєкту якоюсь мірою вплине на весь їхній освітній процес».

Томаш Стриєк поділився інформацією щодо того, як просувається проєкт, в якому він задіяний разом з Ігорем Конколєвським:

«Ми разом із професором Конколевським подали проєкт до Польсько-Німецького фонду науки — на підготовку методичних засад. Якщо його буде затверджено, ми реалізуємо проєкт на основі соціальних досліджень — вивчимо суспільні очікування в Польщі та Україні.

Також дослідимо ситуацію серед українських мігрантів у Німеччині, як на це дивляться самі німці, бо хочемо взяти польсько-німецький підручник не як модель, а як орієнтир. І лише через три роки представимо продукт, що відобразить суспільні очікування та узгоджені польсько-українські методичні засади. А далі ми сподіваємось, що міністерства обох країн нададуть фінансування на створення власне підручника».

Професор Конколєвський пояснив як він, професор Стриєк, бачать побудову середовища довкола ідеї спільного підручника:

«Ми хочемо будувати команди інакше, ніж це було у польсько-німецькому підручниковому проєкті. Ми хочемо, щоб ця ініціатива була знизу, а не лише керована згори на урядовому рівні. Вона має виростати, зокрема, з таких дискусій, як наша сьогоднішня. Йдеться про популяризацію цієї ідеї, уважне прислухання до думок суспільства, проведення опитувань серед молоді та батьків в Україні, Польщі та Німеччині — передусім серед української діаспори. Важливо зрозуміти, у якій ситуації перебуває українська еміграція».

Спеціаліст наголосив на ще одному важливому аспекті:

«Ось вже три роки ми організовуємо конгреси істориків з України, Білорусі, Литви та Польщі. Пан директор Маліцький є рушійною силою останніх двох таких конгресів. Наступний відбудеться у вересні цього року в Києві та Варшаві. З цієї нагоди ми також підтримуємо вчителів, які беруть участь у конгресах, і організовуємо для них воркшопи. Такий захід заплановано і цього року.

Робота з учителями — дуже важлива складова, якої бракувало на початку польсько-німецького проєкту. Ми хочемо сильніше залучити вчителів до цієї співпраці».

Повна версія програми в прикріпленому звуковому файлі.


Матеріал підготував Назар Олійник

 

 

 

 

 

У Торуні відкрили пропам'ятну дошку українцям, які рятували поляків на Волині

05.09.2020 17:00
У місті Торунь урочисто відкрили пропам'ятну дошку із прізвищами 300 громадян України, які рятували поляків під час Волинської трагедії

«У ДЗЕРКАЛІ ІСТОРІЇ». Професор Гудь: Ми повинні зробити крок в напрямку відміни заборони на ексгумації жертв Волині

19.11.2024 23:47
Про проблему ексгумації жертв Волинської різанини та можливі шляхи її вирішення- розмова Назара Олійника з Кароліною Романовською (голова Об’єднання польсько-українського поєднання) та професор історії Богдан Гудь (Львівський національний університет ім.І.Франка).

«У ДЗЕРКАЛІ ІСТОРІЇ». Важкі сторінки минулого Польщі і України та проблематичність «залишити історію історикам»

10.02.2025 19:27
Про проблему зваженого погляду на польсько-український конфлікт першої половини ХХ століття крізь призму суперечливого ІІ комюніке польських та українських істориків — розмова Назара Олійника з істориками: професором Ярославом Грицаком (УКУ), професором Рафалом Внуком (директор Музею Другої світової війни у Ґданську) та професором Богданом Гудем (ЛНУ ім.І.Франка)