Цьогоріч Польське радіо відзначає своє сторіччя – ювілей, що символізує столітню історію польського ефіру. Від моменту свого створення Польське радіо стало однією з найважливіших інституцій Польщі, відродженої після 123 років чужоземного поневолення. Воно супроводжувало поляків у вирішальні моменти історії, інформуючи, навчаючи та об’єднуючи суспільство. Польське радіо було й залишається важливим майданчиком для культури, освіти й громадської думки. Сьогодні, у добу новітніх технологій, Польське радіо продовжує традицію служіння слухачам, залишаючись символом національної пам’яті та сучасності.
Якими були початки національного радіомовника? Які проблеми перед ним стояли сто років тому? До Вашої уваги україномовне опрацювання розмови, яку провів Кшиштоф Міхальський з Першого каналу Польського радіо з Міхалом Комаром – відомим польським літературним критиком, знавцем радіофонії й історії Польського радіо. Це також опрацювання інших архівних матеріалів.
Ось що про початки польського радіомовлення після відновлення незалежної Польщі у 1918 році розповідає Міхал Комар:
«Це надзвичайно цікава історія, адже перший сигнал із Варшави, зафіксований іншими радіостанціями, було передано, по суті, тиждень після відновлення незалежності – в ніч з 18 на 19 листопада 1918 року. Звісно, це зробили військові. Поляками було захоплено німецьку радіостанцію потужністю 4 кВт. Вона з’єднувала східний фронт зі штаб-квартирою в бельгійському місті Льєж – і тоді надіслали цей перший радіосигнал.
Потім ця радіостанція служила державній владі, дипломатичним місіям, а особливо відіграла важливу роль, коли Червона армія підходила до Варшави – саме тоді вона використовувалася для глушіння повідомлень совєтських військових станцій».
Міхал Комар наголошує, що в ті часи, в перші роки після здобуття незалежності, польська армія дуже ревниво ставилася до радіо і не допускала кого завгодно до цієї сфери:
«Тоді треба було отримати дозвіл на володіння радіоприймачем, адже відповідно до тодішніх положень радіоприймач сприймали також як передавальну станцію. У тій повоєнній і ще воєнній, небезпечній ситуації це було виправдано. Тому кілька років по тому технічні товариства в Польщі почали домагатися скасування цієї норми, коли було запроваджено абонплату».
Що цікаво, ще до існування повноцінного радіо у Польщі вже вміли записувати звуки, і завдяки цьому в перший період діяльності Польського радіо ці записи почали пускати в ефір.
До Вашої уваги один з таких записів з архівів Польського радіо.
5 вересня 1924 року для Фонду підтримки діяльності Університету Стефана Баторія у Вільні перед мікрофоном виступив сам маршал Юзеф Пілсудський, який у 1918 році став Начальником польської держави:
«Шановні Пані та Шановні Панове! Людина начебто приборкує стихії — стихії, не її рукою створені на цій нашій долині сліз. Запрягає їх людина до роботи, мов якогось вола. Отож вода обертає колеса, завдяки цьому витворюється електричне поле, яке працює на всіх напрямках вогонь дає тепло, а є одна стихія — не божественна, а людська, і, можливо, саме тому людина так мало її шанує. Цією стихією є праця — праця людських мізків, праця людських сердець і праця людських м’язів. Все, що ми називаємо культурою, є творінням цієї людської стихії, колективної праці».
Запис промови Юзефа Пілсудського було зроблено у вересні 1924 року, і тоді вже почалися приготування до запуску пробної передавальної станції ПРТ, тобто Польського Радіотехнічного Товариства (ПРТ). 1 лютого 1925 року розпочато мовлення.
Таке про перші ефіри говорить літературний критик і радіознавець Міхал Комар:
«На частоті 385 метрів почалося мовлення. Дикторкою була Халіна Вільчинська, тоді було п’ять тисяч слухачів. Фактично все обмежувалося до Варшави. Ми теж знаємо, якою була тодішня програмна «укладанка», як тоді називали сітку мовлення. Звучало тріо Вілкомірських, квартет Валентиновича, багато музики. І що важливо – політики ще не зрозуміли, що цим інструментом варто користатися».
В перший період – між 1 лютого 1925 року і березнем 1926 року, коли в ефірі йшло мовлення експериментальної станції Польського Радіотехнічного Товариства. Так про ці піонерські кроки потім згадував Алойзи Кашель – один із співтворців цієї радіостанції:
«Програми тоді були дуже скромні. Щодня ми передавали лише дві години. Ми вже тоді мали оркестр – оркестр пана Адамуса. Пан Адамус почав виступати в радіо перед мікрофоном ПТР. Я, між іншим, подумав, що варто аби ми давали лекції, хоча б із історії Польщі. Так все в мене починалося. Я теж мусив знайти й артистів, які грали б на фортепіано, на скрипці, співали й так далі. Тож ходив по концертах до різних закладів і придивлявся, точніше прислухався, який голос ніби підходить до радіо. Тоді панувала думка, що не кожен голос, не кожен спів придатний для мікрофона».
А так про перші кроки польської радіофонії в ефірі Польського радіо розповідав визначний історик радіо Мацєй Юзеф Квятковський:
«У перші дні щоденної роботи розташованої при ПТР радіостанції виступали лише солісти. Лише на п’ятий день організатори наважилися впустити до мікрофона квартет Валентиновича. Після цього виступу мікрофон захрип. Уже на початку лютого на вулицю Нарбутта почали надходити листи з усієї Польщі. Програма, хоч і скромна, знайшла визнання у слухачів насамперед тому, що була майже цілком присвячена польській музиці, і таким чином організатори підкреслювали польськість свого починання. 7 лютого 1925 року працівники ПТР пережили свій великий день: із Відня і Лондона надійшли повідомлення, що їхні програми там чути. Голос із Польщі вперше долинув до Європи».
Як каже Міхал Комар, Польське радіо розпочало своє мовлення в 1925 році, що є цілком на рівні початку національного мовлення в інших країнах.
«Польське радіо, вже як Польське радіо, стартувало у ситуації, коли у США вже від 1920 року йшли радіопрограми, у Совєтському Союзі – від 1922-го, у березні; далі – восени 1922-го в процес включається Франція й Англія, а Німеччина й Чехословаччина – від 1923 року».
Тим часом, наприкінці 1924 року Міністерство промисловості й торгівлі Польщі оголосило конкурс на концесію для мовлення загальнопольської програми.
Цю концесію мали надати на 20 років. Заявки надійшли від десяти юридичних суб’єктів. Серед них було згадане Польське Радіотехнічне Товариство, яке хотіло певним чином змусити міністерство надати концесію й запустити загальнонаціональне мовлення.
Серед претендентів на цю важливу і почесну місію було й Товариство з з обмеженою відповідальністю «Польське радіо», яке на відміну від ПРТ не транслювало програм. Це товариство мало мізерний стартовий капітал в 2000 злотих. На його чолі стояв Зиґмунт Хамець.
І як не дивно саме ця спілка 18 серпня 1925 року отримала концесію на загальнонаціональне мовлення. Міхал Комар так пояснює чому так сталося:
«Зрозуміло, хто отримує такі концесії – сильні компанії або такі, що опирається на потужні інституції. Оце маленьке товариство з обмеженою відповідальністю під назвою “Польське радіо” спиралося на компанію “Сила і світло”, а за компанією «Сила і світло» стояла велика промисловість: електростанції, приміські залізниці, кабельний завод».
Проте був ще один важливий момент. Одним із вирішальних аргументів того, чому саме спілка «Польське радіо», а не Польське Радіотехнічне Товариство отримало концесію, було те, що більшість капіталу в ефірі належала англійцям і французам. Інженер Роман Руднєвський, який був співзасновником ПРТ мав там лише невеликий пакет акцій, звідси, профільне міністерство й уряд вирішили, що радіомовлення повинно бути в польських руках. Експерт звертає увагу на ще один момент:
«Більше того, робилося все – і, як ми побачимо згодом, протягом наступних десяти років держава зробить усе, щоб перебрати всі частки, а потім усі акції у Польському радіо. Не знаю, чи дало це такі добрі наслідки, як можна було собі уявити. Тут ми могли б подискутувати, бо радіо в певний момент почало втрачати риси публічної, творчої інституції й стало підпорядкованим інструментом вузької урядової політики».
Як зазначає Міхал Комар, особливо цей процес політизації набрав обертів після смерті маршала Пілсудського у травні 1935 року. Прикметно, що тоді було звільнено з роботи Зиґмунта Хамця – засновника Польського Радіо і його першого директора. Він наголошує, що це була людина, що знала шість мова, яка був свідома суспільної місії, яка мала стояти за діяльністю очолюваної ним установи.
«Директор Зиґмунт Хамець, прекрасний підприємець, розумів одне: радіо повинно мати статус інституції вищої суспільної корисності й у цій сфері він брав за взірець BBC. Шкода, але він тут зазнав поразки».
Водночас варто зазначити, що 1935 рік став важливим не тільки з огляду на не надто приємні речі, але тоді запровадили багато технічних новинок, зокрема запис звуку на сталевій стрічці, з’явилася можливість трансляції концертів і спортивних змагань із різних місць світу.
Тоді ж постала й нині чинний Національний симфонічний оркестр Польського радіо.
Повертаючись до початків національного радіомовлення, то як вже було сказано вище, у серпні 1925 року – «Польське Радіо», спершу як товариство з обмеженою відповідальністю, згодом акціонерне товариство, отримує концесію на трансляцію загальнонаціональної програми на 20 років. Спілка «Польське радіо» фактично, окрім отримання концесії, нічого не мала. Воно переймає на себе передавальну станцію Польського Радіотехнічного Товариства, починає набирати працівників.
І вже 18 квітня 1926 року о 17.00 в ефірі пролунали слова: «Гальо, гальо! Польське Радіо Варшава. Хвиля 480 метрів». Польське радіо під керівництвом Хамця стрімко набирає популярності. Його вже слухають не тільки у столиці, але також у віддалених куточках країни. Магія живого слова і музики, що звучить з радіоприймача починає заворожувати все більші маси:
Так згадував перші роки мовлення Польського Радіо письменник та музичний критик Єжи Вальдорф, письменник, музичний критик:
«Пригадую ті прапочатки, коли я був підлітком і перебував у батьків у селі. Як я собі пригадую, у нас слухання радіо було незвичайно урочистим ритуалом. Всі сідали довкола тієї таємничої скриньки. Я крутив різні ручки, щоб воно запрацювало. Потім ще налаштовував котушки у відповідному положенні.
Всі одягали навушники – на чолі з моєю поважною бабцею, яка ще пам’ятала Січневе повстання 1863 року. Вона перша напружено дослухалася, що відбувається в тих навушниках».
Варто наголосити, що Польське Радіо відразу зробило ставку також на регіональні станції, бо не можна вести загальнонаціональне радіо лише з Варшави. Виникло Польське Радіо Краків – лютий 1927 року. Потім Польське Радіо Познань, Польське Радіо Вільно і Польське Радіо Львів. Останнє розпочало своє мовленні від 15 січня 1930 року.
Хоча насправді Польське Радіо не вело, бо передавач був слабкий.
Студія, а точніше кімнатка, містилася в салонах Східних Ярмарків, і один із працівників Польського Радіо Львів аби повідомити диктора, що мікрофон відкрито, не вмикав лампочку, а стукав у стіну, і тоді відкривали мікрофон, і диктора міг говорити. Але силою Польського Львова були його передачі, особливо «Весела львівська хвиля» за участі сатиричного дуету Щепця й Тоньця, артистичними псевдонімами акторів радіо, кіно і театру Казимира Вайди і Хенрика Фоґельфенґера. Саме їх передачу слухала вся Польща.
Польське радіо і його регіональні відділення у 30-х здобувало все більше слухачів і стало невід’ємною частиною повсякденного життя багатьох поляків. Воно було швидшим за пресу й доходило до тих, хто не вмів читати. Від самого початку діяльності воно виконувало місійну функцію – інформувало та навчало, користуючись високою суспільною довірою.
Польське радіо, як творчий осередок, притягувало великі розуми й таланти – письменників, диригентів, акторів. Його працівниками та співробітниками були, зокрема: Ян Парандовський, Ярослав Івашкевич, Марія Домбровська, Ґжеґож Фітельберґ, Владислав Шпільман, Стефан Ярач та Александер Зельверович.
Важливою подією для польської радіофонії стало спорудження у 1931 році передавальної станції в місцевості Лази під Рашином. Коли її вводили в експлуатацію, це був найпотужніший передавач у Європі. Він охоплював сигналом майже 90 відсотків території тодішньої Польщі. І донині він виконує передавальну функцію.
Після початку Другої світової війни, 6 вересня 1939 року, поляки підірвали передавач у Рашині, аби він не дістався ворогові. Уже наступного дня заговорила «Варшава II», що транслювала з 7 до 23 вересня, серед іншого, знамениті промови мера столиці Стефана Стажинського. Вона також передавала новини зі світу, інформацію та репортажі з воюючої столиці й оголошувала повітряні тривоги. До 30 вересня ще виходили в ефір повідомлення на коротких хвилях. Завдяки цьому поляки знали, що столиця й півострів Хель продовжують оборонятися. Потім радіо перейшло у підпілля та відродилося після ІІ світової війни.
PR1/PR24/no