Відомий український історик, ексдиректор Гарвардського українського наукового інституту професор Сергій Плохій також зазначає, що сьогоднішній світ дедалі більше нагадує 1930-ті роки: економічні потрясіння, зростання популістичних поглядів — усе це перегукується з часами Великої депресії. Головне питання, яке постає перед лідерами різних країн — як не допустити світової війни. Професор Плохій також розповідає про чинники, здатні спричинити революцію в Російській Федерації, а також пояснює, чому теорія кінця історії сьогодні втратила свою актуальність.
— Концепт кінця історії пов'язується, як правило, з Францисом Фукуямою. Він мав на увазі, що ліберальна демократія перемогла остаточно, і що у світі фактично не залишилося жодної альтернативи. Але те, що ми бачимо сьогодні, кінець комунізму в більшій частині світу не привів до перемоги ліберальної демократії. Комунізм зберігся в Китаї, на Кубі, але головне — його зникнення деінде не означало автоматичної перемоги демократії. Це головний висновок, який ми можемо зробити сьогодні.
Крім того, кінець історії розумівся ширше — було уявлення, що епоха воєн закінчилася, що настане час міжнародних організацій та інституцій. І це також виявилося надто оптимістичним. Ми бачимо повернення розвалу імперій, воєн, національних конфронтацій. Період відносного миру після холодної війни завершився. Це найбільша війна XXI століття. І від того, хто переможе, залежить не лише доля України, Росії чи Східної Європи — це матиме наслідки на світовому рівні. Ми вже бачимо це: змінюється позиція США, Росія стає дедалі більш залежною від Китаю. Це більше, ніж регіональний конфлікт.
Варто пригадати 1945 рік. Тут, у Польщі, переміг Радянський Союз — фашизм начебто пішов, начебто стався кінець історії. Але насправді відбулася окупація. Зовсім інша ситуація склалася в країнах, визволених західними союзниками. Дві Європи виникли залежно від того, хто став переможцем. Наслідки нинішньої війни будуть настільки ж важливими.
— Чи можна провести паралель із тридцятими роками — часом Великої депресії, росту радикальних правих і поляризації суспільства?
— Так, ці паралелі очевидні, їх неможливо заперечити. Велика депресія призвела до росту націоналізму, ізоляціонізму і агресії. Велика рецесія, помножена на ковід, призвела до подібних процесів — Брекзит, перемоги правих сил у багатьох країнах, прихід до влади урядів, наприклад у США, для яких авторитаризм є моделлю. Він не може досягти результатів через демократичні традиції в США, але фактично цей процес відбувається. Ми бачимо ріст популізму і правої політики, фактично, куди б ми не дивилися. Економіка має значення, і економічні потрясіння ведуть до схожих результатів.
Проводячи далі паралелі з тридцятими роками, повстає питання, як уникнути світової війни. Це те, чим закінчилися ці трансформації, які описав тридцяті роки. І це для нас ключовий момент. Повертаючись до війни в Україні: якщо Росія переможе, це дасть карт-бланш для подальшої експансії. Так само сталося з Гітлером після окупації Чехословаччини, після поділу Польщі. Політика задобрення агресора — не зупиняє конфлікт, вона веде до більшої війни. Я боюся, що цього не розуміють дуже багато суспільств і керівників у світі. Урок тридцятих років залишається незасвоєним.
— Складається враження, що Європа не розуміє, що Україна є брамою Європи.
— Це розуміння залежить від відстані до кордонів з Україною. У Польщі чи балтійських країнах сумнівів щодо цього значно менше. Але переконати Португалію чи Іспанію — набагато складніше. У цьому і є проблема Європи: вона є економічною суперсилою, але конгломератом багатьох країн. Головний виклик — навчитися говорити одним голосом, мати спільну політику і, зрештою, навчитися захищати себе, не покладаючись на США. Сьогодні європейська безпека забезпечується Сполученими Штатами і Збройними силами України. Але рано чи пізно захист Європи має стати частиною європейської політичної реальності. І шлях до цього — через інтеграцію України, яка вже знає, як боротися і захищатися.
— Популістичні погляди в Польщі спричинили антиукраїнські настрої. Однією із причин цих настроїв, власне, є спільна історія, Що можна зробити, щоб подолати це і рухатися до спільного майбутнього?
— Головне — припинити спекуляції навколо окремих конкретних випадків в історії польсько-українських відносин. Треба дивитися на ці відносини як на комплекс — і в майбутнє, і в минуле. Так, були події на Волині, але чому виділяється саме Волинь географічно — для мене як для історика незрозуміло. Ці події відбувалися і в Галичині, й в інших регіонах.
Головне дивитись на історію цілісно. Ми знаходимося в Любліні — місці Люблінської унії, місці, де проголошувалося створення Люблінського трикутника. Є дуже довга історія не лише конфронтації, але й співпраці. Коли ви вибираєте з історії лише те, що вам подобається, — ви не просто нечесно поводитеся, ви шкодите не лише іншим, а й собі. Рамка нашого спільного розуміння має бути розширена — тільки так у нас може бути спільне майбутнє.
— Ми розмовляємо декілька днів після ударів ЗСУ по регіону Москви. Це викликало велике обурення у громадян Російської Федерації. І в мене з'явилось питання. Що ставало головним історичним чинником для такого, так би мовити, пробудження їхнього суспільства — як це було у 1905-му чи 1917-му роках?
— Спусковим гачком у тих революційних подіях були військові поразки. 1905 рік — поразка у війні з Японією. 1917-й — довга і невдала війна з Німеччиною. Навіть в умовах нинішньої війни ми бачили спробу повстання під проводом Пригожина — і вона відбулася після того, як російський фронт посипався у 2022 році. Успіхи Збройних Сил України — це, історично кажучи, найбільший удар по легітимності режиму. Цей режим залишається легітимним в очах росіян, доки приносить перемоги і підживлює великодержавні настрої. Як тільки він перестає це робити — його легітимність руйнується. Тож Україна, мені здається, на правильному шляху.
— Чому про потенційний розпад Росії чи революцію в ній частіше говорять українські експерти, а не закордонні?
— Я думаю, це пов'язано з тим, що Україна вже пережила один процес розпаду імперії — і цей досвід має велике значення для українського мислення про майбутнє. Крім того, Україна розуміє, що географічно вона залишиться поруч із Росією, і така Росія, яка існує сьогодні, буде продовжувати бути загрозою. Це, з одного боку, історичний досвід, з іншого — спроба уявити своє майбутнє без війни з Росією. Ані цього досвіду, ані цієї безпосередньої залежності від того, що станеться в Москві завтра, — на Заході немає.
Я думаю, що одні і другі мають до діла з тими самими факторами, одні і другі мають до діла з тим, що фактично майбутнє передбачити неможливо. Але наш досвід і наш погляд на майбутнє відрізняється від досвіду і погляду тих культур, тих країн, які безпосередньо не знаходяться в такій прямій залежності від того, що станеться завтра в Москві.
Історик, професор Сергій Плохій взяв участь у Форумі Люблін 2026. Що був організований Інститутом Центральної Європи. Він виголосив інавгураційну промову «Зліт і занепад пан-російської ідеї».
Інна Ясніцька