Традиція привласнення й інкорпорації чужої спадщини та видавання її за власну є характерною рисою російської політики. Найбільш класичним прикладом цього є спадщина Русі. Загальновідомо, що лише у 1721 році, коли цар Пьотр І проголосив перетворення своєї держави на імперію, Московське царство було перейменоване на Росію, а московитів почали називати «росіянами». Проте ще тривалий час ця назва не приживалася, а світ і надалі використовував поняття «Московія», «московити» та «москалі».
Тим часом Україна й українці під тиском Росії та в процесі національного самоусвідомлення на початку ХХ століття, а особливо під час Української революції 1917 — 1921 років, прийняли саме ці ідентифікатори й дистанціювалися від назв «Русь» і «руські». Водночас це не означало відмови від спадщини Київської Русі. Навпаки, відбувалося її переосмислення та включення до української національної традиції. Яскравим прикладом цього на рівні символіки став тризуб — родовий знак Рюриковичів, великого князя Володимира Великого та його наступників. Саме тризуб став одним із головних символів української державності.
Проте, як виявляється, і цей невід’ємний символ української державності та боротьби за неї росіяни намагалися привласнити. Таку спробу здійснили емігранти-білогвардійці, які створили організацію «Національно-трудовий союз» (НТС), розмістивши як герб не імперського двоголового орла, який був перейнятий у Візантії і відображав ідею про Москву як «третій Рим», а золотий Тризуб, але вже, зрозуміло, як «ісконно русскій сімвол».
Про цю маловідому й доволі курйозну сторінку минулого в програмі «У дзеркалі історії» розповів професор Юрій Шаповал з Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. Івана Кураса НАН України.
Історик так характеризує цю організацію, на тлі численних білогвардійських груп та осередків:
«Це справді була досить специфічна структура. Її створила частина російської еміграційної молоді. Уже саме по собі це було доволі показовим явищем. Чому? Тому що вони вирішили втекти від звичного для еміграції маразму.
Подивіться, що сьогодні відбувається з так званими "хорошимі русскімі" за кордоном. Що вони роблять? Сваряться між собою, конкурують, борються за гранти, тобто за різні фінансові ресурси. І ця молодь вирішила: що це за життя? Треба робити щось конкретне. Вони захотіли займатися реальною політичною діяльністю.
Оскільки вони були, я б навіть сказав, природженими антикомуністами, то вирішили боротися проти Радянського Союзу, вести революційну та розвідувальну роботу».
Професор Шаповал стисло представив саму історію виникнення цієї структури:
«У 1930 році вони зібралися в Белграді та заснували структуру, яка спочатку називалася Національним союзом російської молоді за кордоном. Через сімнадцять місяців організацію перейменували на Національний союз нового покоління, щоб ще більше дистанціюватися від старих емігрантських структур.
І уявіть собі: ця організація була настільки впевнена у власних силах, що засилала своїх емісарів і агентів до Радянського Союзу. Як правило, такі спроби завершувалися невдачею, адже кордони тоталітарного режиму охоронялися дуже ретельно. Але вони постійно продовжували такі спроби».
Дослідник підкреслює й другий важливий момент:
«Союз виник на ґрунті тогочасної монархічної Югославії, а тому виявляв значний інтерес до авторитарних політичних систем. А тоді, як відомо, в Європі була своєрідна мода на фашизм.
Багато хто захоплювався, скажімо, італійським фашизмом, вважаючи його ідеологією дії. Одним словом, члени організації почали співпрацювати з російською фашистською емігрантською структурою — Російським фашистським союзом. Сьогодні про неї вже мало хто пам’ятає.
Очолював цю організацію Костянтин Родзаєвський. Представники Національного союзу нового покоління підтримували контакти з цією російською фашистською структурою та були при ній представлені.
У 1936 році до назви додали слово "трудовий", і так виникла скорочена назва — Національний трудовий союз нового покоління. Згодом ця абревіатура закріпилася, а пізніше з назви прибрали слова "нового покоління", після чого організація офіційно стала називатися Національним трудовим союзом».
Співрозмовник програми «У дзеркалі історії» підкреслює захоплення НТС ідеями фашизму і нацизму, зокрема:
«Вони дуже прихильно поставилися до націонал-соціалістичної Німеччини. Крім того, запозичили чимало ідеологічних акцентів у нацистів та гітлерівців.
Наприклад, одним із ключових елементів їхньої ідеології був потужний юдофобський компонент. У своїх програмних документах та візії майбутньої Росії НТС стверджував, що до російської нації не належать іноземці, навіть якщо вони багато років проживали в Росії, а також євреї.
Євреям згідно з цими поглядами надавалося право залишити Росію, але без можливості вивезення капіталу. Фактично продовжувалася ще царська політика обмежень щодо єврейського населення. Тобто йдеться про класичну юдофобію.
Напередодні Другої світової війни вони часто писали про те, що в Радянському Союзі нібито панує "єврейство", а марксизм є продуктом німецького єврейства. Тож тут, як то кажуть, ніде й печатки ставити. Паралелей із німецьким націонал-соціалізмом у них було дуже багато».
Як каже Юрій Шаповал, згодом виникла доволі пікантна ситуація у зв’язку з пактом Молотова — Ріббентропа:
«Дехто в самому НТС почав ставити питання: як так, ми співпрацюємо з такими темними силами, як Гітлер? Адже він уклав угоду з комуністами в серпні 1939 року — малося на увазі відомий пакт Гітлера — Сталіна.
Почалася полеміка, але все це було придушено, тому що керівником структури тоді був Віктор Байдалаков. А Байдалаков був пов’язаний і з нацистами, і з Абвером. Співпраця ще більше активізувалася у зв’язку з тим, що нацисти готували війну проти Радянського Союзу.
Коли війна почалася, члени НТС вирушили разом із німецькими військами на Схід, щоб розбудовувати власні адміністративні структури. Нтсівці зайняли чимало керівних посад, зокрема в Східному міністерстві Альфреда Розенберга. Вони займалися пропагандою та іншою діяльністю. Тобто досить активно служили нацистському режиму вже безпосередньо на території Радянського Союзу».
До того ж, НТС також співпрацював із колаборантами, відповідальними за численні злочини, зокрема проти польського населення. Мова про Броніслава Камінського та його бригаду. Як відомо, це формування брало участь у придушенні Варшавського повстання, а самого Камінського згодом стратили самі ж німці, зокрема за страхітливі злочини, які його підлеглі вчиняли у Варшаві. Як каже дослідник, навіть для німців це виявилося занадто:
«Броніслав Камінський був творцем так званої Локотської республіки. Коли сучасна російська антиукраїнська пропаганда дорікає українцям колабораціонізмом, варто нагадати, що Локотська республіка була автономним колабораціоністським утворенням на території нинішніх Брянської, Курської та Орловської областей Росії.
Камінський був одним із керівників воєнізованого формування, відомого як Російська визвольна народна армія. Його люди брали участь у каральних акціях проти мирного населення. А коли ситуація змінилася, німці перекинули самого Камінського та його підрозділи до Варшави для придушення Варшавського повстання 1944 року.
І це була справжня банда. Вони займалися грабунками, чинили тотальне насильство, вбивали людей, викрадали майно, особливо цінні речі у варшав’ян. Коли нацисти побачили масштаби цих злочинів, вони розстріляли самого Камінського. Частину його людей також знищили, а частину використали в інших формуваннях.
Тільки уявіть собі: навіть нацисти зрозуміли, наскільки злочинним було це утворення і наскільки небезпечною та аморальною особою був сам Камінський.
Це окрема й надзвичайно цікава історія, яка заслуговує на значно більшу увагу. Адже ми знаємо, скільки легенд навколо придушення Варшавського повстання пов’язували з українцями».
Тим часом після Другої світової війни члени НТС відхрестилися від фашистських і нацистських елементів, які були присутні в їхній ідеології.
Професор Шаповал говорить:
«Після Другої світової війни члени НТС, якщо можна так висловитися, мімікрували. Вони вилучили зі своїх програмних документів усі відверто юдофобські положення та провели певну демократизацію програми.
Основний акцент тепер робився на солідаризмі. Від французького слова solidarité (солідарність). Проповідувалася ідея необхідності суспільної солідарності, прагнення до компромісу, соціальної співпраці та духовної довіри між різними верствами суспільства.
І тут Холодна війна зіграла НТС на користь. Організація активно включилася в антикомуністичну діяльність».
Керівництво НТС продовжувало засилати до СССР своїх емісарів, яких називали «ходоками», а також публікували твори російського самвидаву — передусім Алєксандра Солженіцина, Варлама Шаламова, Булата Окуджави, Васілія Аксьонова та багатьох інших російських авторів. Про ідеологічні метаморфози Національного трудового союзу після Другої світової війни та про самвидавничу діяльність «російських солідаристів» професор Шаповал каже:
«У 1945 році вони почали видавати журнал "Посєв", а в 1946-му був заснований журнал "Грані". Усі, хто займається історією дисидентського руху, добре знають ці видання. Я ще пам’ятаю, як у Радянському Союзі вони поширювалися підпільно. Особливо популярним був "Посєв".
Саме там друкувалися твори радянських письменників і дисидентів, які не могли бути опубліковані в СРСР. Публікувалися твори заборонених авторів.
І ще один цікавий момент. У 1957 році сталася доволі показова подія. Щоб слово "національний" не викликало в Радянському Союзі негативних асоціацій із нацизмом, організація змінила назву на "Народно-трудовий союз російських солідаристів"».
Водночас співрозмовник програми «У дзеркалі історії» наголошує, що з середовищем антибільшовицьких сил неросійських народів НТС мав конфлікти через те, що запровадив поняття «російських народів». Професор зазначає:
«Вони фактично не бачили жодних нюансів у національній мозаїці Радянського Союзу. Неросійські народи добре розуміли, що НТС, попри всі декларації, все ж таки проповідує політику русифікації. До того ж, вони нерідко неправдиво інформували Захід. Постійно говорили про надзвичайно потужний рух опору в Радянському Союзі, перебільшували власний вплив і можливості».
Тим часом НТС не цурався привласнювати чуже. І тут постає історія з Тризубом, який ця організація, що виникла у 1930 році, розмістила на російському трикольорі. Історик пояснив, як так сталося:
«Організацію очолював вже згаданий мною Віктор Байдалаков, який народився у 1900 році та помер у 1967-му. Це була доволі неоднозначна постать, людина зі складною біографією. Походив він із Конотопа — українського міста, яке тоді входило до Чернігівської губернії.
Тобто він чудово знав значення Тризуба як державного символу України. Водночас був переконаним російським імперцем. Байдалаков ненавидів українські самостійницькі рухи, навіть якщо вони діяли під комуністичним прапором, як, наприклад, націонал-комуністи. Будь-який натяк на українську незалежність був для нього неприйнятним.
Другий полягає в тому, що він належав до тих людей, які розглядали Київську Русь як історичну власність Росії».
Юрій Шаповал додає, що в цій історії з привласненням Тризуба відіграв важливу роль ще один персонаж — Міхал Гєоргієвський. Науковець каже:
«Гєоргієвський був одним з ідеологів НТС на ранньому етапі його існування. Він був професором, істориком, фахівцем із класичної філології.
Саме він розробляв концепцію солідаризму для НТС і активно просував міф про спільну "загальноруську" спадщину Київської Русі.
Михайло Грушевський писав про Київську Русь як про основу української державницької традиції. А Гєоргієвський стверджував: так, але це спільна руська спадщина, яка не належить лише українцям».
Емблема НТС була задумана з конкретними політичними цілями російського імперіалізму, хай і антибільшовицького характеру. Дослідник підкреслює:
«Ця символіка мала апелювати до домонгольського періоду так званої єдиної Русі. Її автори прагнули оминути старі суперечки між білими й червоними, нівелювати українські претензії на власну державність та власні національні символи. Крім того, НТС потребував нового візуального образу, який би відрізнявся від застарілих символів білої еміграції.
Не забуваймо, що Національно-трудовий союз створювали молоді люди. Їм був потрібен динамічний, сучасний і водночас історично авторитетний знак, який міг би конкурувати з червоною п’ятикутною зіркою радянського режиму. У 1943 році вони офіційно затвердили цей графічний знак. Назвали його "родовим знаком князя Володимира".
За основу справді було взято знак Володимира Великого, але він був дещо змінений. Центральний зуб залишався прямим, а бічні лінії утворювали літери "Н" і "С", тобто складали абревіатуру НТС.
Тоді ж була розгорнута масштабна пропагандистська кампанія. Організація наполягала, що це не український національний символ, а загальноруська спадщина. Вони стверджували, що Тризуб є символом першої російської державності, а українці нібито просто привласнили його собі».
Такі дїі не могли не викликати скандалу серед української еміграції і діаспори. Професор каже:
«Реакція українських еміграційних організацій була дуже різкою. Причому не лише Організації українських націоналістів, а й багатьох інших структур.
Вони сприйняли це як крадіжку національного символу, як прояв білого російського імперіалізму. Багато українських газет писали про це, публікували протести, надсилали звернення до різних видань. Вони констатували очевидну річ: навіть ті російські антикомуністи, які виступають проти тоталітарного режиму та радянської політики, продовжують мислити імперськими категоріями і привласнюють українські національні символи».
Професор Шаповал розповів про подальшу долю цієї організації:
«Як не дивно, НТС дожив до 1991 року. Багато його членів повернулися до Росії. Що стосується Байдалакова, то його доля була непростою. У певний момент німці його заарештували. Він опинився в концтаборі Заксенгаузен, але згодом був звільнений завдяки клопотанню генерала Власова — відомого колаборанта та керівника Російської визвольної армії.
Після війни Байдалаков жив у Західній Німеччині, а потім переїхав до США. Перед смертю його зі скандалом виключили з НТС.
У 1996 році НТС був зареєстрований Міністерством юстиції Росії як суспільно-політичний рух. Проте великої популярності ця організація так і не здобула. Зовні вона намагалася виглядати цілком респектабельно та інтелігентно, суттєво змінила свій ідеологічний образ і відійшла від багатьох початкових догм, із яких свого часу починався цей союз».
Повна версія програми у прикріпленому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник