Попри напруженість, що зберігається навколо оцінки трагічних сторінок спільної історії, Польща та Україна продовжують шукати шляхи для осмислення складного минулого. Одним із найчутливіших питань у цьому діалозі залишаються пошук, ексгумація та гідне поховання жертв польсько-українського конфлікту 1939 — 1947 років. В останні місяці саме ця сфера стала одним із напрямів, у яких Київ і Варшава демонструють готовність знаходити порозуміння, попри політичні розбіжності. Українська сторона наголошує, що дозволи на пошукові та ексгумаційні роботи видаватимуться й надалі, тоді як у Польщі ці рішення розглядають як важливий крок до глибшого осмислення спільної історії та відновлення довіри між двома країнами.
Черговим важливим етапом стали ексгумаційні роботи, що проводилися з 14 липня до 7 серпня на терені колишніх сіл Острівки та Воля Островецька з переважаючим там польським населенням. Нині це територія Волинської області.
30 серпня 1943 року мешканці згаданих сіл були вбиті бійцями з куреня УПА під командуванням Івана Климачка на псевдо «Лисий». У нападі на Острівки та Волю Островецьку брали участь також цивільні українці.
За даними польської сторони, у Волі Островецькій загинуло щонайменше 568 поляків, зокрема 161 чоловік, 185 жінок і 222 дитини. В Острівках — щонайменше 474 особи (145 чоловіків, 125 жінок і 204 дитини).
Як повідомило Міністерство культури і національної спадщини Польщі, у результаті згаданої вище експедиції фахівці ексгумували останки 55 жертв Волинського злочину, з них 26 дітей, а також виявили та взяли під охорону понад 300 особистих речей.
Це конкретний підсумок цьогорічної експедиції, однак за кожним виявленим похованням стоїть окрема людська доля. Про те, що найбільше вразило фахівців під час пошуково-ексгумаційних робіт в Острівках та Волі Островецькій журналіст Польського радіо для Закордону Пйотр Жулновський розмовляв із ксьондзом Томашем Тшаскою з Бюро пошуків та ідентифікації Інституту національної пам’яті Польщі.
«По-перше, звичайно, сам факт виявлення такої великої кількості дитячих останків. По-друге — це характерні травми, які дуже часто були на черепах. Йдеться про ушкодження від ударів у потиличну частину голови, а також про велику кількість розбитих черепів. Запам’яталися також розповіді доктора Леона Попека про село, якого сьогодні вже немає. Це були і дуже зворушливі, і водночас складні моменти, але безперечно — незабутній досвід», — розповідає Томаш Тшаска.
Ексгумація починається тоді, коли йдеться вже про безпосереднє розкриття поховання, вилучення останків, їх документування, антропологічне дослідження та відбір генетичного матеріалу.
За його словами, місця поховань фахівці виявили ще під час пошукових робіт у квітні цього року. Під час цьогорічної експедиції вони вже безпосередньо відкривали поховання, документували виявлені останки та поступово вилучали їх із могил — скелет за скелетом, доки не були підняті всі останки. Після цього їх очищали від землі, повторно оглядали та брали зразки генетичного матеріалу. Кожен скелет поміщали в окрему тимчасову труну, а згодом останки мають перенести до дерев’яних трун, підготовлених для поховання.
Ще один важливий результат цьогорічної експедиції — характер польсько-української співпраці безпосередньо на місці. Польські фахівці працювали разом з українськими археологами та антропологами, зокрема представниками підприємства «Волинські старожитності». І саме цей рівень співпраці Томаш Тшаска оцінює найбільш позитивно:
«Це люди, з якими ми щодня працювали. Це була археологічна та фізична праця, а згодом — антропологічні дослідження. Було добре видно залученість української сторони, українських археологів та антропологів. Фактично ми працювали як одна двомовна команда».
Томаш Тшаска пояснює, що цього разу дозвіл на ексгумацію в Острівках та Волі Островецькій вдалося отримати приблизно за місяць. Польська сторона також очікує на офіційне письмове підтвердження щодо можливості проведення наступних пошукових робіт у Гуті Пеняцькій та Углах.
«Поки що маємо лише публічне підтвердження — дозвіл на проведення робіт в Углах і Гуті Пеняцькій. Нам необхідно отримати ще офіційне письмове підтвердження, і лише тоді ми знатимемо, що це остаточне рішення та що роботи справді можуть бути проведені. Водночас навіть ця інформація є доброю новиною і дає підстави для оптимізму. Якщо Інститут національної пам’яті справді повернеться до Гути Пеняцької, це буде надзвичайно важлива подія, адже там можуть бути поховані близько 800 або й більше жертв», — каже Томаш Тшаска.
Він зазначив, що поховання 55 загиблих відбудеться 30 серпня в Острівках, у 83-ті роковини трагедії. Останки будуть поховані на місцевому кладовищі, де вже спочивають понад 600 людей. Для нього це місце має особливе значення, адже воно є не лише місцем поховання жертв трагедії, а й колишнім парафіяльним кладовищем мешканців Острівків та Волі Островецької, які протягом кількох століть жили тут і ховали своїх померлих.
Водночас масштаб подальшої роботи залишається величезним.
«Маємо близько 2000 сіл, де ще потрібно провести пошукові та ексгумаційні роботи, а наразі такі роботи проведені лише у шести», — додав ксьондз Томаш Тшаска з Бюро пошуків та ідентифікації Інституту національної пам’яті Польщі.
Ексгумаційні роботи в Острівках та Волі Островецькій проводив Інститут національної пам’яті Польщі у співпраці з українським археологічним підприємством «Волинські старожитності» та Медичним університетом у Вроцлаві. Таким чином, цьогорічна експедиція стала не лише пошуково-ексгумаційною роботою, а й прикладом безпосередньої співпраці польських та українських фахівців.
Про особливості цієї роботи, співпрацю двох команд та значення майбутнього перепоховання журналіст української служби Польського радіо Назар Олійник розмовляв з Аліною Харламовою — археологинею та керівницею української команди «Волинських старожитностей».
Говорячи про майбутнє перепоховання, Аліна Харламова наголошує, що йдеться не лише про завершення формальної процедури після ексгумації. За її словами, важливо, щоб загиблі отримали християнське поховання, а їхні родичі та нащадки — можливість прийти на могилу, помолитися та віддати останню шану своїм близьким. Саме такі кроки, на її думку, можуть поступово сприяти порозумінню між українцями та поляками.
«Усі ці людські останки будуть перепоховані по-християнськи, і родичі матимуть можливість віддати останню шану своїм дідусям і бабусям, які загинули в той період. Я думаю, що це теж маленька цеглинка у фундаменті українсько-польської дружби», — вважає археологиня Аліна Харламова.
Одне з головних питань, яке порушує польська сторона, — обсяг майбутньої роботи. Якщо йдеться про тисячі можливих місць поховань, процес пошуку, ексгумації та ідентифікації справді може тривати роками.
Аліна Харламова вважає, що головною перешкодою не обов’язково є бюрократичні процедури. Вона каже:
«Це питання дуже політизоване і привертає занадто велику увагу з боку медіа та політиків. Якщо це прибрати, то, я думаю, робота буде проводитися досить швидко і легко. Щодо бюрократичних процедур, я якихось великих труднощів у цьому не вбачаю».
Водночас українська археологиня погоджується, що сам процес ексгумації не може бути швидким. Це складна робота, яка потребує часу на пошук поховання, його документування, вилучення останків, антропологічне та генетичне дослідження.
«Ексгумація і пошук — це процеси, які самі по собі не дуже швидкі. Навіть якщо ми одразу знайшли поховання і розпочали ексгумацію, на те, щоб знайти всіх жертв, підуть десятки років. Мені здається, що підрахунок жертв — це передусім робота істориків, які мають надати свідчення та аргументи на користь відповідних цифр», — каже Аліна Харламова.
Матеріал можна прослухати у доданому аудіофайлі або на сторінці з подкастами.
PRdZ/В.М.