Світлини виснажених дітей, документи про конфіскацію продовольства, секретні звіти радянських чиновників і спогади очевидців — ці свідчення голоду в повоєнній Молдові представлені на виставці просто неба у центрі Варшави. Експозиція розповідає про одну з маловідомих гуманітарних трагедій повоєнної Європи та про те, як радянська політика перетворила природну кризу на катастрофу. Виставка просто неба на Краківському передмісті розповідає про голод 1946—1947 років у Молдавській РСР, від якого, за оцінками дослідників, загинуло близько 200 тисяч людей. Відвідати експозицію можна безкоштовно до 15 вересня.
«Ми хочемо поширити знання про трагедію, про злочин, який є тут майже абсолютно невідомим не тільки для загалу поляків, але навіть для більшості істориків», — розповів директор Центру діалогу імені Юліуша Мєрошевського Лукаш Адамський.
Експозиція розташована в одному з найбільш відвідуваних місць польської столиці — поруч із Президентським палацом, Міністерством культури, Варшавським університетом та костелом візиток, де свого часу грав на органі Фридерик Шопен.
За словами Адамського, організатори прагнуть зробити історію голоду в Молдові видимою для польської та міжнародної аудиторії. Водночас виставка має нагадати про наслідки тоталітарної системи та її ставлення до населення підконтрольних територій.
«Тоталітаризм може вбити в мирний час сотні тисяч людей», — наголосив директор Центру Мєрошевського.
Фрагмент експозиції виставки «Foametea. Великий голод в совєцькій Молдові 1946—1947»
Повоєнна Молдова зіткнулася з посухою, неврожаєм і гострою нестачею продовольства. Однак природні умови самі по собі не пояснюють масштабів трагедії.
Молдовський дослідник сталінських репресій і депортацій Вірґіліу Бирледяну наголошує: радянська влада продовжувала вимагати обов’язкових поставок зерна та іншого продовольства, вилучала запаси у населення, тоді як люди залишалися без достатньої кількості їжі.
«Для мешканців Молдови, молдован і румунів того часу це був елемент нав’язування політики радянізації. Іншими інструментами були депортації та політичні переслідування», — пояснив дослідник.
На його думку, радянські чиновники, які брали участь в організації Голодомору в Україні, згодом перенесли частину цього досвіду до Молдови. У 1946—1947 роках голод також охопив окремі території України.
Фрагмент експозиції виставки «Foametea. Великий голод в совєцькій Молдові 1946—1947»
Бирледяну наголошує, що трагедія в Молдові досі недостатньо представлена в міжнародній історичній пам’яті.
«Наша місія — повернути пам’ять про цей трагічний епізод і поширювати усвідомлення того, що така трагедія відбулася», — зазначив він.
За радянських часів говорити про голод відкрито було заборонено. Порушення цієї теми могло мати кримінальні наслідки.
Попри це, пам’ять про загиблих зберігалася у родинах і місцевих громадах. Коли в 1990-х роках почалися процеси демократизації, молдовські історики отримали можливість досліджувати трагедію, а громади почали створювати місця пам’яті та встановлювати меморіали.
«Пам’ять про трагедію передусім збереглася у спогадах місцевих мешканців, які пам’ятали своїх сусідів, що загинули несправедливою смертю», — розповів Бирледяну.
Сьогодні дослідники прагнуть створити національний меморіал, присвячений жертвам голоду.
Виставка також показує ширший контекст радянської політики щодо народів регіону. Водночас організатори наголошують на важливій історичній відмінності між голодом у Молдові 1946—1947 років та Голодомором 1932—1933 років в Україні, який Україна та низка держав світу визнали геноцидом українського народу.
Фрагмент експозиції виставки «Foametea. Великий голод в совєцькій Молдові 1946—1947»
Виконувач обов’язків заступника директора з наукових питань Інституту Пілецького доктор Кристіан Віцяж зазначає, що голод 1946—1947 років торкнувся не лише Молдови, а й України та Білорусі.
«Ця трагедія теж дуже важлива, адже показує відсутність гуманності в радянській політиці щодо всіх народів, які входили до складу Радянського Союзу», — сказав він.
За його словами, радянська влада ставилася до республік передусім утилітарно, використовуючи їх як джерело продовольства. Навіть в умовах посухи та неврожаю держава продовжувала вилучати харчі, намагаючись водночас приховати масштаб проблеми.
Організатори — Центр діалогу імені Юліуша Мєрошевського та Інститут Пілецького — пов’язують дослідження цієї трагедії із сучасними викликами. У межах Laboratorium Lemkina вони документують злочини тоталітарних режимів та досліджують механізми, за допомогою яких викривлення історії може ставати інструментом сучасної політики.
Виставка має нагадати, що історична пам’ять — це також спосіб розуміти механізми тоталітаризму та розпізнавати їхні прояви сьогодні.
Виставку можна безкоштовно відвідати до 15 вересня на Краківському передмісті, 34, біля костелу візиток у Варшаві.
Підготувала Христина Срібняк