Довгий час, як у Польщі, так і в Україні ключову політичну максиму польської східної політики «Немає вільної Польщі без вільної України» пов’язували виключно з редактором паризької «Культури» Єжи Ґєдройцем. Так само це стосується фундаментальної ідеї про те, що Польща не зможе почуватися в безпеці з огляду на російський імперіалізм, доки вона не буде йому протистояти спільно з незалежними Україною, Литвою і Білоруссю, що відомо як концепція УЛБ. Насправді за всім цим стояв не тільки, а, можливо, й не стільки редактор легендарного і найбільш впливового польського часопису, але й Юліуш Мєрошевський — найважливіший автор паризької «Культури» та близький соратник Єжи Ґєдройця.
Можна сказати, що Юліуш Мєрошевський є тим, хто спільно з Єжи Ґєдройцем заклав інтелектуальні й духовні основи польської східної політики і парадигми про стратегічну важливість незалежної України для незалежної Польщі. Він прийшов на світ 3 лютого 1906 року у Кракові, а помер на чужині, в Лондоні, 21 червня 1976 року. Лише шестеро людей були присутні на похороні Мєрошевського на лондонському кладовищі Саут-Ілінг. Серед них був і Єжи Ґєдройць, який прибув з Мезон-Лафітта, що під Парижем, де містився Літературний інститут і редакція «Культури», аби попрощатися з найвидатнішим польським еміграційним публіцистом.
Польський публіцист і мислитель Юліуш Мєрошевський (1906-1976). Фото: foto:wikipedia/public domain
Про Юліуша Мєрошевського сьогодні знають більше завдяки створенню у Варшаві 2022 році Центру Мєрошевського і просвітницькій діяльності цього осередку. Саме там цьогоріч вийшла вкрай важлива книжка «Прагматичний візіонер. Оповідь про Юліуша Мєрошевського». Це перша біографія цього мислителя.
Про Юліуша Мєрошевського і його біографію для програми «У дзеркалі історії» розповів автор книжки, історик, літературознавець Мацєй Лучак (Інститут політичних досліджень ПАН).
Він пояснив, як так сталося, що Ґєдройця всі знають, а Мєрошевський досі перебуває в його тіні, хоча це дві рівнозначні фігури, якщо йдеться про внесок у польську східну політику й ідею польсько-українського стратегічного партнерства.
«Ґєдройць, можливо, з огляду на свої величезні заслуги, своєю видатністю, величчю, силою характеру дещо затьмарює постать Юліуша Мєрошевського, який був радше досить скромною людиною і мав зовсім інші риси характеру, ніж Редактор, який керував паризькою "Культурою". Мені здається, що саме такий стан речей і був однією з ідей, які спонукали мене зайнятися Мєрошевським. Тобто, мова про те, аби трохи схилити цю шальку терезів на його користь, бо це справді була видатна, велика постать.
І так само, як Ґєдройць дуже багато своєї величі завдячує Мєрошевському, так само й у зворотний бік ми можемо сказати, що Мєрошевський завдячував Ґедройцю. Вони дуже взаємозалежні. Якщо говорити футбольною мовою, то часто Ґєдройць віддавав пас, а Мєрошевський забивав гол.
Я справді погоджуюся з Вами, що дещо дивно, що у суспільній свідомості існує таке переконання про ці дві постаті. Тому саме цією людиною, про яку ми повинні думати й говорити, є Юліуш Мєрошевський, не применшуючи, звичайно, величезних заслуг Ґєдройця», — каже історик.
Мєрошевський був політичним публіцистом та мислителем і часто в таких випадках говорять більше про ідеї та переконання, а значно менше про людські якості, риси характеру та захоплення. Тим часом у книзі «Прагматичний візіонер. Оповідь про Юліуша Мєрошевського», особливо в першій частині, показано передовсім образ людини, а не теоретика і його світ абстрактних ідей. Так автор книжки характеризує свого персонажа і його непростий шлях, який йому випав:
«Це була дуже цікава постать, яка пройшла через усі жорстокі періоди ХХ століття. Це був інтелектуал, який зазнав величезного тиску історії й намагався впоратися з життям на кожному етапі цих випробувань. Історія з ним не рахувалася. Історія не рахувалася з Мєрошевським, а Мєрошевський мусив рахуватися з історією — і саме так він це робив. Він походив із дуже високого шляхетського стану. Його родинна генеалогія сягала багатьох поколінь у минуле. Це були видатні постаті, відважні герої, будівничі, землевласники. Він багато черпав із цієї польської шляхетської культури, але все розсипалося з початком ІІ світової війни. Тоді він залишив Краків, і весь його світ завалився.
Його високе суспільне становище, дуже добрі матеріальні умови, майно, певна безпека — все це було зруйновано. Він потрапив до Львова. Після вступу Червоної армії перемістився на територію Румунії. Там почав працювати в польському посольстві. Саме там він уперше познайомився зі своїм партнером у цій інтелектуальній пригоді, тобто Ґєдройцем. Пізніше воював у ІІ польському корпусі на Заході. Спочатку в Африці, потім потрапив до Італії і зрештою, вже після завершення війни, опинився в еміграції в Лондоні».
У книзі міститься чимало приватних деталей і характеристик про її головного героя — пунктуального та ретельного інтроверта, який любив риболовлю, захоплювався гастрономією та був більш відкритий до своїх улюблених псів, аніж до середовища, яке його оточувало. Дослідник говорить:
«Він справді був дуже інтровертною людиною. Йому було важко будувати стосунки з іншими людьми. Його вікном у світ були книжки, мислення, аналіз, а також певні дрібниці. Наприклад, він дуже любив світло нафтової лампи, бо воно нагадувало йому давні часи, дитинство.
Він також рибалив, коли жив поблизу Кракова у Лімановій, у гірській річці, а потім рибалив, будучи солдатом ІІ польського корпусу, в Тигрі, а згодом виїжджав за межі Лондона, щоб порибалити в Темзі. Такі прості речі також характеризують і формують людину.
Мєрошевський був великим любителем тварин, мав своїх такс. Коли одна з них вирушала на той світ, у нього з’являвся новий пес, і він був захоплений саме цими своїми улюбленцями. У спогадах людей, яким доводилося з ним зустрічатися, трапляються такі сюжети: він дуже важко переживав смерть чи хворобу свого чотирилапого і скасовував зустрічі. Пізніше аналізували, чи це справді було так, чи Мєрошевський використовував це як певний привід, щоб уникнути зустрічі. Але, схоже, він справді говорив правду: він був надзвичайно прив’язаний до своїх чотирилапих, і це також певним чином формувало його мислення та його спосіб функціонування у світі».
Сімейне життя Мєрошевського, який розлучився зі своєю першою дружиною і мав непрості відносини з єдиною донькою від першого шлюбу, не було встелене трояндами.
Друга дружина, з якою він познайомився під час служби у ІІ корпусі генерала Андерса, залишилася з ним до кінця, була його опорою і тією людиною, яка постійно його підтримувала, а в кінці життя, коли той мав серйозні проблеми з зором, фактично, була його очами і опорою. Завдяки чому він продовжувати публікувати свої тексти.
Мацєй Лучак звертає увагу на такий момент, який характеризує героя його книжки:
«Мєрошевського можна також вважати певним прикладом того, як вирішувати й упорядковувати свої приватні справи. Як Ви сказали, він розійшовся зі своєю першою дружиною, але вони зробили це максимально культурно, мирно, за взаємною згодою. Вони уклали угоду про розлучення, яку затвердив польський суд. Мєрошевський — і це також досить важлива деталь — на підставі цієї угоди сплачував дуже високі аліменти і на свою доньку, і на свою дружину. Після війни, коли він писав для Ґєдройця і для "Культури", він ніколи не був заможною людиною, радше мав фінансові проблеми, але завжди виконував свої зобов’язання.
Тож і тут він виявляв себе на висоті як людина, позаяк багато хто має труднощі та різні проблеми особистого характеру, а вийти з цього раціонально, культурно, із забезпеченням прав своїх партнерів — це також певний урок, який випливає з цієї постаті. Тобто, що у різних ситуаціях можна просто поводитися порядно».
В біографії «Прагматичний візіонер. Оповідь про Юліуша Мєрошевського» немає відомостей про погляди її героя у міжвоєнний період на східну політику, а також на українське питання в ІІ Речі Посполитій і загалом як таке. Автор книжки пояснює, що він почав займатися цією тематикою вже після ІІ світової війни.
«Так, по суті, Мєрошевський почав займатися Сходом і Україною лише тому, що, якщо висловитися цими словами, Ґєдройць поставив перед ним таке завдання. Він зростав у німецькій культурі. Його мати померла, коли Юліушеві було кілька років. Виховувала його німецька гувернантка. "Трилогію" Сєнкевича він спочатку прочитав німецькою, а вже потім польською. Тому у своїх стосунках із Ґедройцем він також вважав себе так званим "західником", тоді як Ґєдройць, і сам Ґєдройць визначав себе «людиною Сходу».
Тож його досвід, якщо йдеться про Україну, Схід і Росію, був майже мінімальним. Він жив у німецькій культурі, перекладав німецькі книжки, займався політичними та економічними питаннями, але саме тими, що були пов’язані з нашим західним сусідом».
Співрозмовник програми «У дзеркалі історії» наголошує, що герой його книжки по собі залишив «пам’ятник», який він сам собі спорудив, — концепцію УЛБ: Україна, Литва, Білорусь, виразником якої він був. Історик каже:
«Звичайно, це доктрина, яку він створив разом із Ґєдройцем, але написав, сформулював, підписав і, можна сказати, поставив під нею печатку саме Мєрошевський. Це сталося після того, як Ґєдройць попросив його про це. Це була певною мірою робота на замовлення, яка випливала з його глибоких роздумів, але також із дискусій, міркувань і того, що він почув від Ґедройця, який був фахівцем не із західних, а саме зі східних справ. І саме ці питання визначали західне мислення Мєрошевського. Однак він умів це поєднувати. Він був чудовим аналітиком: сприймав те, що чув від інших, але не робив цього некритично, зокрема йдеться про людей із середовища паризької "Культури". Він вибудовував власний, автономний посил. Проте це не випливало з його особистого досвіду чи зацікавлень — радше це була чудово виконана робота на замовлення про те, що Польща повинна робити щодо своїх східних сусідів і як їй поводитися з Росією. Адже насправді ключем до теорії УЛБ є польська політика щодо Росії, а не щодо наших найближчих сусідів — України, Литви та Білорусі».
Цей 50-сторінковий текст «Російський "польський комплекс" і простір УЛБ» був написаний Юліушем Мєрошевським на схилі життя у 1974 році, менше ніж за два роки до своєї смерті. Єжи Ґєдройць прийняв його й опублікував у «Культурі» без змін. Співрозмовник програми «У дзеркалі історії» пояснив, чому він настільки важливий:
«Цей текст Мєрошевського, який є фундаментальним і закарбувався в пам’яті, був написаний 1974 року, тобто за два роки до його смерті. Проте він випливав із досвіду всього середовища "Культури", який накопичувався протягом десятиліть.
Першою важливою віхою тут було сформулювання принципу: Польща повинна відмовитися від своїх прагнень влаштовувати життя своїм східним сусідам, а передусім це означало відмову від повернення до Вільнюса і Львова.
Це був певний фундамент цього мислення, і його заклали в ситуації, коли Польща насправді не мала незалежності, а вся лондонська еміграція прагнула повернутися до того, що було до 1 вересня 1939 року.
Ця еміграція хотіла повернення до Вільнюса, до Львова, до східних земель, до Квітневої конституції, до політичних партій, які тоді перебували при владі. Мєрошевський і Ґєдройць, як і все середовище паризької "Культури", вважали, що світ змінюється, історія змінилася, а отже, потрібно по-іншому формулювати свої вимоги та своє бачення світу.
Концепція УЛБ також виростала з того, про що говорив Юзеф Пілсудський, і з моменту, коли Польща відновлювала незалежність у 1918 році. Концепція виходила з припущення, що розпад Російської імперії стане сприятливим чинником для побудови незалежної Польщі, спираючись на слабку Росію.
Саме це є головним припущенням концепції, доктрини УЛБ: східний блок, російський блок повинен бути роздроблений на менші елементи. А для нас, для Польщі, гарантією незалежності та безпечного співіснування в Європі є незалежна, самостійна, не підвладна російським впливам Україна та інші наші, менші сусіди — Білорусь і Литва.
Насправді, попри всю симпатію і всі добросусідські відносини, які повинні існувати, ця політика мала на меті послаблення Росії і була спрямована проти Росії. Тобто ця політика не стільки випливала із захоплення Україною чи з великої зосередженості своєї думки саме на Україні. Адже Польща має небагато інструментів і можливостей впливати на Росію. Але завдяки побудові добрих відносин зі своїм сусідом, зміцненню його суб’єктності, сили та позитивних політичних процесів в Україні вона отримує гарантію того, що за її східним кордоном не буде імперської, агресивної Росії, а буде дружня держава.
Можемо говорити, з польської точки зору, про буферну державу, яка буде — в лапках — тим "буфером" і "подушкою безпеки" для Європи».
Дослідник зазначає, що це не була якась абстракція і, що сьогодні ми бачимо, що ця філософія працює. Він наголошує:
«Треба підкреслити, що те, що написав Мєрошевський, те, що проголошувала паризька "Культура", стало польською політичною доктриною в той момент, коли Польща насправді відновила незалежність.
Польща була першою державою, яка визнала незалежність і суб’єктність України, і слава Богу за те, що так сталося. Мені дуже болить, що сьогодні ця доктрина і гасло "Не буде вільної Польщі без вільної України" ставиться під сумнів у такий нерозумний і дуже прикрий спосіб — особливо для такої людини, як я, захопленої середовищем паризької "Культури" та здобутками Ґєдройця і Мєрошевського, позаяк насправді це політика, яка не лише позбавлена цінності, а й дуже шкідлива для польської державності та не забезпечує Польщі безпеки в майбутньому. Нічого кращого, ніж доктрина УЛБ і побудова добрих відносин з Україною проти Росії задля зміцнення суб’єктності Польщі та автономії наших держав, просто ніхто не придумає».
Книжка Мацєя Лучака називається «Прагматичний візіонер», тому що Мєрошевський поєднував у собі прагматизм із цінностями, позаяк вважав, що одне не може існувати без іншого. Адже зараз часто говорять, що Польща повинна бути прагматичною та раціональною щодо України. Зрозуміло, що кожна держава керується власними національними інтересами, але, з іншого боку, без цінностей немає і цього прагматизму. Мацєй Лучак зазначає:
«Це так, але, як я вже десь раніше казав, ми можемо виходити з того, що допомагаємо Україні не обов’язково тому, що дуже любимо українців і нам подобається все, що вони нам пропонують. Це, можливо, було б таким прекрасним, духовним підходом. Проте ми повинні підтримувати українців в інтересах не стільки навіть України, скільки в інтересах Польщі. Адже в інтересах Польщі мати на своєму східному боці передбачуваного, сильного, демократичного партнера і сусіда, а не агресивну, непередбачувану Росію, яка чигатиме на польську свободу.
Тож, звичайно, усі ці гуманітарні та етичні питання також цілком беруться тут до уваги з загальнолюдської точки зору. Однак ми як поляки зовсім не зобов’язані підтримувати Україну лише тому, що ми її любимо. Ми повинні як поляки підтримувати Україну, тому що це відповідає нашим найглибшим інтересам. І одне цілком можна поєднати з іншим.
Саме так робив Мєрошевський. Ви згадали назву моєї книги. Саме він був прагматичним візіонером. Він говорив, що ефективність є надзвичайно важливою, важливими є досягнення цілей, досягнення успіху, але в цій геополітичній грі також не можна забувати, заради чого все це робиться, які цінності стоять за цим, що для нас є важливим».
Повна версія програми у прикріпленому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник