Після Другої світової війни колекції Національного інституту імені Оссолінських опинилися по різні боки нового кордону. Протягом десятиліть радянська влада унеможливлювала польсько-український діалог про їхню долю. Після відновлення незалежності обох держав сторони поступово перейшли від суперечок про право власності до спільного дослідження та оцифрування фондів. Повномасштабна російська війна проти України прискорила цю співпрацю.
Історія Оссолінеуму (Національного інституту імені Оссолінських) пов’язує Львів і Вроцлав. Заснована у Львові на початку XIX століття установа зібрала багаті бібліотечні та музейні колекції, що стали важливою частиною культурної спадщини регіону. Після Другої світової війни, коли змінилися кордони Європи, частина цих зібрань опинилася у Вроцлаві, а більшість залишилася у Львові.
За оцінками науковців Оссолінеуму, до Вроцлава потрапило приблизно 27% бібліотечних фондів і лише 4% музейних колекцій. Бібліотечну спадщину, що залишилася у Львові, нині зберігає Національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника. Вона успадкувала й історичну будівлю Оссолінеуму. Музейні зібрання розподілили між кількома львівськими установами, зокрема Львівською національною галереєю мистецтв імені Бориса Возницького, Львівським історичним музеєм, Музеєм історії релігії та Музеєм етнографії та художнього промислу.
Упродовж радянського періоду повноцінний діалог між польськими й українськими установами про ці колекції був практично неможливим. Лише політичні зміни кінця 1980-х і початку 1990-х років створили умови для відновлення контактів.
Перші роки польсько-українського діалогу про Оссолінеум були непростими. Польська сторона прагнула повернути колекції, вивезені зі Львова до Вроцлава, тоді як українські фахівці порушували питання про повернення спадщини, яка залишила місто під час війни та в повоєнний період.
На початку 1990-х років директор Оссолінеуму Адольф Юзвенко почав відвідувати Львів і вести переговори з керівництвом бібліотеки імені Василя Стефаника. Поступово обидві сторони дійшли висновку, що зосередження виключно на взаємних претензіях не допомагає досліджувати й зберігати колекції.
Важливим кроком стало створення у 1997 році спеціальної підкомісії з питань Оссолінеуму в межах польсько-української міжурядової комісії з питань охорони та повернення культурних цінностей, втрачених або переміщених під час Другої світової війни. Адольф Юзвенко та директор бібліотеки імені Василя Стефаника Мирослав Романюк почали шукати практичні способи співпраці.
У 2003 році сторони підписали першу угоду, яка відкрила працівникам обох установ доступ до фондів партнерів для досліджень. Так розпочалася багаторічна робота з описування, каталогізації та оцифрування документів.
«Обидві сторони зрозуміли, що спосіб мислення, якого вони дотримувалися досі, просто не працює. Потрібно було наново обґрунтувати діалог і подумати, як організувати спільну роботу з фондами, які залишилися у Львові, а також тими, що переїхали до Вроцлава. Саме відкриття колекцій для дослідників стало початком співпраці, яка триває й сьогодні», — розповіла Вікторія Маліцька, уповноважена директора Оссолінеуму з міжнародної співпраці.
Партнерство охоплює також дослідження української культурної спадщини, що опинилася в Польщі. Зокрема, фахівці бібліотеки імені Василя Стефаника вивчали архів Наукового товариства імені Шевченка, частина якого зберігається у Вроцлаві. Більшість цього архіву перебуває в Національній бібліотеці Польщі у Варшаві.
Спільна робота над колекціями приносить не лише наукові результати, а й несподівані відкриття. Одне з них сталося у Львові 2011 року, коли бібліотека імені Василя Стефаника звільняла приміщення колишнього єзуїтського костелу святих апостолів Петра і Павла на вулиці Театральній.
Під час переміщення приблизно двох мільйонів книжкових одиниць виявили старий картковий каталог бібліотеки Оссолінеуму. Польські колеги шукали його близько двадцяти років. Каталог упорядкувала докторка Мирослава Дядюк. Нині він зберігається у відділі рукописів бібліотеки імені Василя Стефаника та доступний у цифровому вигляді.
Для дослідників це відкриття стало важливим джерелом інформації про історичні фонди й водночас підтвердженням того, скільки ще матеріалів можна знайти під час систематичного опрацювання колекцій.
Від 2003 року Оссолінеум і бібліотека імені Василя Стефаника поступово розвивали спільну програму оцифрування. Проєкти фінансувала переважно польська сторона, зокрема за підтримки Міністерства культури Польщі. Для виконання робіт залучали спеціалізовані польські компанії, які привозили обладнання до Львова на час реалізації конкретних проєктів.
До початку пандемії COVID-19 партнерам вдалося оцифрувати майже п’ять мільйонів зображень документів і матеріалів із колекцій. Ці цифрові копії стали доступними на сайті Оссолінеуму. Водночас розвиток технологій виявив обмеження ранніх етапів роботи: якість старих сканів уже не відповідала сучасним можливостям.
Новий етап співпраці розпочався після повномасштабного вторгнення Росії в Україну у 2022 році. Загроза фізичного знищення культурних цінностей змусила партнерів прискорити роботу над їхнім цифровим збереженням.
«Ми почали наголошувати, що під загрозою перебуває не лише наша культурна спадщина, а й спільна спадщина Польщі та України. Завдяки коштам із резерву державного бюджету Польщі вдалося створити сучасну майстерню оцифрування в бібліотеці імені Василя Стефаника, а у Вроцлаві — відремонтувати нашу майстерню. Обидві установи отримали однакові сканери, а фахівці працюють у спільній системі та зберігають матеріали у спільному цифровому середовищі», — пояснила Вікторія Маліцька.
У Львові, крім майстерні, облаштували серверну. Завдяки спільній системі фахівці обох установ можуть стежити за перебігом оцифрування в реальному часі, а цифрові копії зберігаються у спільному сховищі. Це допомагає забезпечувати доступ до документів і водночас створювати додатковий захист для колекцій, які залишаються в Україні.
У грудні 2025 року партнери відкрили спільний цифровий репозиторій «Спільна спадщина». Він доступний з польського та українського боку й містить матеріали, оцифровані в межах нового проєкту від кінця 2023 року. Сучасні скани супроводжуються докладними метаданими, що полегшує пошук і наукове опрацювання документів.
У перші дні повномасштабної війни Оссолінеум долучився до допомоги українським культурним установам. До підтримки залучили партнерські організації, зокрема фонд ARIF і Комітет допомоги музеям України, а також компанії Нижньої Сілезії та приватних підприємців, які передавали обладнання й кошти.
Серед конкретних прикладів — придбання захисних шаф для зберігання найважливіших документів. За словами Вікторії Маліцької, одна з компаній надала для цього 100 тисяч злотих, а згодом додатково передала власні шафи на суму близько 25 тисяч євро.
«Я пам’ятаю, як багато людей і компаній допомагали тоді буквально від серця. Ми придбали за 100 тисяч злотих захисні шафи для найважливіших документів, а компанія додатково передала ще кілька власних шаф. У той час я могла робити до 80 телефонних дзвінків на день. Це був надзвичайно важкий період, але я дуже рада, що нам вдалося організувати цю допомогу», — згадує Вікторія Маліцька.
Підтримка українських колег не обмежилася першими місяцями вторгнення. Упродовж останніх двох років Оссолінеум реалізує програму «Разом у майбутнє», у межах якої організовує навчальні візити до Вроцлава для львівських музейників і бібліотекарів.
Кожен такий візит триває дев’ять днів. Програма враховує професійні інтереси учасників і передбачає зустрічі з польськими колегами, фахівцями Оссолінеуму та представниками інших культурних установ міста. Мета — обмін досвідом, знайомство з колекціями й пошук тем для майбутніх спільних проєктів.
«Коли ми починали допомагати, сподівалися, що за пів року війна закінчиться і ми зможемо повернутися до звичайної співпраці, їздити одне до одного й працювати разом. На жаль, війна триває. Я відчуваю величезну повагу до всіх моїх колег в Україні й сподіваюся, що програма "Разом у майбутнє" продовжиться після її завершення. Хочу, щоб професійні зв’язки, які ми будуємо сьогодні, залишалися міцними й надалі», — наголосила Вікторія Маліцька.
Спілкувалася Христина Срібняк