Історик: У 1939 році в Польщі були фіктивні союзи. НАТО ж є реальним союзом, але полякам слід нарощувати власні сили

Про совєтську агресію проти Польщі 17 вересня 1939 року і загрозу російської загрози сьогодні коментар професора Марека Корната (ПАН)

Совєтські танки в Польщі після вторгнення 17 вересня 1939 року.

foto:ipn.gov.pl

17 вересня є однією з найчорніших дат у польському історичному календарі.

Саме цього дня 1939 року Червона армія, попри договір про ненапад, без оголошення війни вдерлася до Польщі. Це був удар у спину. Військо Польське, в якому щонайменше кожен десятий був українцем, тоді вже стікало кров’ю в нерівному й жорстокому протистоянні з Вермахтом, який підступно напав на Польщу 1 вересня. Німецька та совєтська агресія проти Польщі була здійснена відповідно до таємного протоколу про сфери впливу, укладеного в рамках Пакту Молотова — Ріббентропа, підписаного в Москві 23 серпня 1939 року.

Злочинна угода Сталіна з Гітлером передбачала, що західноукраїнські та західнобілоруські землі відходять до СССР, який поспішив їх окупувати під гаслом «захисту місцевого українського і білоруського населення», а решту території Другої Речі Посполитої захопив Третій Рейх. Окупанти розв’язали терор, почалися депортації, грабунки та геноцид.

Травма 17 вересня 1939 року глибоко закорінилася і сидить в історичній свідомості та пам’яті поляків, а нинішня геноцидна війна Росії проти України й пряма російська загроза вже самій Польщі змушують замислитися не лише над трагічним минулим, а й над небезпеками, котрі криються у майбутньому.

На цю тему в програмі «Міжнародний (без)лад» говорив провідний польський совєтолог, професором історії Мареком Корнатом з Польської академії наук — автор монументальної праці «Польща і Європа 1938–1939. Чотири рішення Юзефа Бека», яка вийшла друком торік.

Марек Корнат прокоментував поширену серед публіцистів і простих поляків думки про те, що в катастрофі Польщі значна частка провини лежить на багаторічному міністрові закордонних справ Юзефі Беку та його дипломатії:

«Я не бачу жодних підстав оцінювати поразку, яка випала Польщі у 1939 році, як результат хибної зовнішньої політики. Відбувся тактичний союз Німеччини й Совєтського Союзу. Це визначив пакт Ріббентропа–Молотова від 23 серпня 1939 року. І поляки мали вибір: або прийняти неминуче й чекати на напад, або наперед, зі страху, капітулювати. Другий варіант був виключений, оскільки весь народ одностайно стояв на позиції, що треба боротися. Навіть якщо доведеться програти, борючись на самоті.

Надії покладалися на союзників, але вони нас підвели. Жодних дій, навіть авіаційних ударів, проти Німеччини не відбулося».

Марек Корнат говорячи про стан Війська Польського у 1939 році і загалом про військову політику, переконаний, що  загалом ситуація була подібна, хоч і не так однозначно виглядає як у випадку із зовнішньополітичним курсом ІІ Речі Посполитої:

«Польща витрачала на озброєння стільки, скільки могла. У бюджеті витрати на оборону в кінці  30-х років складали понад 30% видатків держави, а подекуди говорять навіть про 40%. Попри це Польща витрачала на озброєння лише одну десяту чи одну одинадцяту від того, що витрачала Німеччина від початку інтенсивного озброєння у 1935 році.

Якщо йдеться про закупівлю озброєння за кордоном це було надзвичайно важко. Великий кредит на озброєння, наданий Польщі Францією в 1936 році, підводив у реалізації, бо замовлення реалізовувалися з затримками. До початку війни було виконано лише 15% зобов’язань. Щодо власного виробництва зброї, треба пам’ятати, що Польща мала спершу збудувати військову промисловість з нуля».

Сьогодні високопоставлені військові і розвідка, як у Польщі, так і в інших країнах НАТО, фактично в один голос говорять про високу ймовірність відкритої агресії Росії на східному фланзі альянсу, себто проти Польщі та країн Балтії. Про таку загрозу в кінці липня заявив також прем’єр Дональд Туск. Він зазначив, що секретні дані союзників свідчать про те, що Москва буде готова до війни з Європою вже у 2027 році.  

Наскільки історичні знання про початок Другої світової війни, про агресію Німеччини та Совєтського Союзу на Польщу є придатним для аналізу теперішньої ситуації? Чи це радше заважає, заплутує, веде до хибних паралелей, чи навпаки допомагає аналізувати сучасний контекст?

«Знаєте, я бачу принаймні одну подібність. Польща 1939 року була налаштована на те, щоб короткий час воювати на самоті, а потім дочекатися допомоги союзників, які мали відкрити другий фронт на Заході проти Німеччини. Війна мала б надалі йти вже в коаліції, а цей період самотньої боротьби, як очікували польські генерали, тривав би 6–8 тижнів.

Отже, виходячи з цього, можна сказати: спочатку розраховували на власні сили, але водночас і на коаліційну війну. І ці розрахунки були саме на війну в коаліції.

У цьому сенсі, на мою думку, нічого не змінилося. Перший ворожий удар треба намагатися відбити власними силами, скувавши ворога на полі бою. Але вже далі сама Польща витримати не зможе, якби Росія завдала удару всіма наявними в неї силами, прагнучи підкорити Польщу, тоді вже було необхідні дії з боку НАТО».

Поруч з цим професор Корнат зауважує й принципову різницю між геополітичним становищем Польщі у 1939 році і ситуацією сьогодні:

«Загроза йде зі сходу — як тоді, так і сьогодні, але немає загрози із заходу. Усі розуміють, що польсько-німецькі відносини можуть бути політично не найкращими, але ніхто в Німеччині не планує вторгнення до Польщі.

Є ще одна відмінність, яка полягає в тому, що польсько-французький і польсько-британський двосторонні союзи у 1939 році були в значній мірі фіктивними.

НАТО як система союзів, безумовно, виглядає набагато серйозніше. Звісно, якщо війна спалахне, постане питання як буде застосований Північноатлантичний договір? Чи всі члени погодяться на активацію П’ятої статті? Ми можемо собі уявити ситуацію, коли певні члени НАТО не будуть погоджуватися на введення в дію П’ятої статті. Тоді постає питання як це вирішити в правовому плані. Адже потрібна одностайність. Мені здається, що тут також є проблеми. Проте, попри це, НАТО має чим воювати, має реальну силу, є серйозним союзом».

Так чи інак, попри всі гучні заяви НАТО про єдність і готовність протистояти російській агресії, у польському суспільстві глибоко сидить страх, що союзники залишать їх самих у випадку навали ворожої потуги, як у 1939 році. Адже у Франції і Англії у 1939 році політикум, військові і суспільство задавалися риторичним питання: чи варто вмирати за Ґданськ? Нескладно уявити, що в разі нападу РФ на одну з країн східного флангу  вирине дилема тієї ж природи. Чи варто помирати — за Варшаву, за Вільнюс, Ригу чи Таллінн? Дослідник погоджується, що такі уявлення і побоювання поширені у Польщі:

«У польському суспільстві існує таке явище, як суспільна історична пам’ять. Це вкорінені в колективній свідомості змісти, що стосуються минулого, і вони впливають на нашу свідомість. Серед них — пам’ять про нашу самотність під час повстань у ХІХ столітті доби поділів Польщі, а також 1939 рік, коли Польща безсумнівно була покинута напризволяще союзниками, котрі не виконали своїх зобов’язань. Це змінити неможливо.

Є ті, хто вважає, що це погано, бо підриває нашу віру в Захід, але минулого змінити не можна. Ми можемо шкодувати, що так сталося, але викреслити цього з історії не можна».

В Європі і Польщі говорять, що є існує загроза з боку Росії, що треба озброюватися, але рівень цього озброєння далекий від належного, адже це колосальні витрати й логістика. Подібно було й тоді у 1939 році: британці і французи не були готові до війни, панували настрої, що «якось домовимося», що Росія не обов’язково рушить на Захід, як це було у 1939 році.

Так і нині: поруч із різкою риторикою  у європейського істеблішменту зберігається тиха надія, що вдасться домовитися з Росією, що вона обмежиться лише частиною України, а потім, можливо, цей режим розпадеться. Відповідно всупереч всьому в європейських суспільствах немає почуття екзистенційної загрози з боку Москви, а в Америці при владі є Дональд Трамп з його щирою чи удаваною вірою у свою винятковість і здатність домовитися з Путіним. Марек Корнат переконаний у шкідливості заколисувати себе почуттям безпеки і звертає увагу, що путінський режим стабільний, і не варто розраховувати на його падіння, а будувати міць задля протистояння Москві:

«Щодо розпаду путінської системи, якби до цього дійшло, то було б це надзвичайно сприятливою історичною подією, тому що, ким би не був наступник того диктатора — хіба що якоюсь людиною зовсім психічно неврівноваженою, але будь-хто інший мусив би почати нову політичну сторінку, тобто нові дії, нові ініціативи, і, можливо, щось із цього вийшло б на краще. Але на це не варто покладатися, бо це може статися, а може й ні. Це може настати за рік, а може через десять років або й ніколи.

Тому треба рахуватися з необхідністю боротьби проти цієї держави, можливо, на іншому фронті, ніж українсько-російський. Тобто може виникнути потреба вести бій на іншому фронті».

Марек Корнат вважає, що нещодавня російська дронова атака на Польщу є елементом підготовки до агресії:

«Росія здійснила атаки дронами, щоб перевірити, якими є оборонні можливості Польщі. На мій погляд, у підсумку це служить для здобуття розвідданих російським військовим керівництвом: чи можна, наприклад, завдати удару по аеродромах у Польщі або по інших стратегічних об’єктах. Треба зробити все можливе, щоб Польща могла самостійно оборонятися в такій ситуації — ще без залучення Північноатлантичного союзу.

Це означає, що союзники можуть перебувати на нашій території, використовувати свої повітряні сили, щоб нам допомогти, але без введення в дію П’ятої статті, адже це означало б війну всього НАТО з Росією».

Варто звернути увагу, що в розрахунках агресивних дій Москви у Європі часто забувають про Пекін, який перебуває в тіні і є вкрай важливим союзником Росії у її війні проти України.

Не так давно командувач об'єднаних сил НАТО у Європі генерал Алексус Гринкевич заявив про високу вірогідність синхронного удару: Росії на східний фланг, а Китаю на Тайвань. За його даними це може статися в середині 2027 року. Росію, Китай та Іран за аналогією з ІІ світовою війною чимало оглядачів називають «віссю зла».

Професор Корнат погоджується, що сценарій подвійної російсько-китайської агресії означає новий глобальний конфлікт, так як це було у випадку з погодженою німецько-совєтською агресією проти Польщі у вересні 1939 року:

«Якби дійшло до паралельного удару: Китай намагається захопити Тайвань, а Росія використовує це і нападає насамперед на Польщу, країни Балтії, Фінляндію, Румунію,— то тоді ми мали б справу, без сумніву, з неминучою Третьою світовою війною. Сполучені Штати у такій ситуації були б більше зобов’язані перед Тайванем, ніж перед Польщею.

У разі світової війни Росія стане на бік Китаю, або Китай стане на бік Росії. Це не означає, що Третя світова війна є неминучою, але її слід брати до уваги».

Повна версія програми в прикріпленому звуковому файлі.

Матеріал підготував Назар Олійник