Географічна віддаленість не завжди означає культурну. Польща й Іспанія, здавалося б, два протилежні куточки Європи, розділені простором, мовами й історичним досвідом, часто дуже протилежним. Проте ретельні історичні дослідження переконливо показують: між ними здавна існували несподівано тісні контакти — від раннього Середньовіччя.
Про ці очевидні і неочевидні польсько-іспанські історичні зв’язки розповідав у свої захопливій лекції іспаніст, професор Варшавського університету Ян Станіслав Цєхановський. Лекція пройшла в Музеї незалежності у Варшаві, який міститься у палаці, де в 60-х роках ХVIII століття була резиденція іспанського посла.
Нижче: фрагменти цього виступу, які стосуються періоду до кінця XVII століття, коли й Іспанія, і Річ Посполита зійшли зі сцени як потуги першої величини — кожна у своїй частині Європи.
Отож, як каже професор Цєхановський, початки цих контактів починаються у ранньому Середньовіччі, в добі лицарів:
«Кілька поляків брали участь у боротьбі з маврами в той час, коли Сеуту здобули спочатку португальці, а згодом й іспанці. Про це свідчать хроніки, а також кілька випадків паломництва до Сантьяґо-де-Компостела, тобто до гробу святого Якова. Це шлях святого Якова, camino de Santiago — один із найважливіших маршрутів, один із найважливіших паломницьких шляхів у християнському світі».
В хроніках зберігся запис про перший офіційний контакт:
«Фактична інавгурація цих взаємин — це візит іспанського єврея купця Ібрагіма ібн Якуба з Кордоби, який за часів Мєшка І, у X столітті, з’являється на польських землях. Згодом було встановлено, що йшлося, ймовірно, про работоргівлю. Торгівля невільниками, передусім продавали слов’ян, але, як виявляється, такими були часи, але не лише їх. У своїй розповіді він писав про "короля Півночі", так називав Мєшка, і наголошував, що на цих польських землях жінки відіграють дуже важливу роль. Він зазначав, що в княжій дружині значно краще мати доньку, ніж сина.
Що стосується торгівлі, то іспанців, звичайно, цікавила деревина — на Піренейському півострові з цим завжди були проблеми. Це теж були хутра, якими славився наш регіон, а також, бурштин. У випадку з невільниками навіть у термінології дещо збереглося: слов’янин "eslavo", а раб — "esclavo". Це, до речі, маємо і в інших мовах, і тут у певний момент простежується цілком очевидна кореляція».
Проте, як наголошує історик на більш «державному», як ми сказали б сьогодні, рівні про взаємини між двома країнами можна вести мову вже в дещо пізніший період, починаючи від другої половини ХІІ століття:
«Король Леону Альфонсо VII одружився з донькою Владислава Вигнанця, тобто з онукою Владислава Кривоустого. У нас її називали Риксою або Віґезою, в Іспанії вона знана як Донья Ріка або Рігильда де Полонія, тобто Рігильда з Польщі. Це була виняткова жінка, зокрема, тому, що, як зазначають хроніки, вона вміла читати й писати, що на той час було рідкістю.
Вона підписувала документи разом із королем. Після його смерті ще двічі виходила заміж. Мала доньку, яка в Польщі майже невідома. Ця її донька — Санча — в польській історії маловідома, натомість в історії Іспанії її діяльність і досі досліджують історики. На середньовічних зображеннях ми бачимо її ліворуч. Вона була дружиною короля Арагону Альфонсо II. Заснувала жіночий шпитальний монастир на кшталт єрусалимських лицарів у Сіхені, в провінції Уеска, в Арагоні. Церква разом із монастирем і гробницею Санчі була знищена під час революції у XX столітті».
Формування польсько-іспанських відносин у Середньовіччі, а точніше, польсько-кастильських чи польсько-арагонських, адже це були дві головні сили на Піренейському півострові, поряд із королівством Леону, відбувалося в умовах так званої Реконкісти, витіснення і відвоювання мусульман з Піренейського півострова, що почалося в перші десятиліття VIII століття і завершилося аж через 700 з лишком років наприкінці XV століття. Професор Цєхановський продовжує:
«У той час, безумовно, надзвичайно важливу роль відігравала релігія, і саме тут маємо різноманітні зв’язки осіб, які згодом були визнані блаженними або святими Католицької Церкви. Тут слід згадати святого Яцека Одровонжа, який у Болоньї познайомився з Домініком Ґусманом, професором теології, засновником ордену домініканців. Саме Яцек Одровонж заснував у Кракові монастир і фактично започаткував діяльність ордену, включно з його знаменитими місіями на Схід.
Він був дуже популярний в Іспанії, а канонізований у XVI столітті за участі Міґеля де Сервантеса — видатного іспанського письменника і поета. Ще одна постать — святий Казимир, син короля Казимира Яґеллончика та Єлизавети Габсбурзької, відомої також як Ракушанка. Він був похований у Віленському кафедральному соборі, помер молодим і ніколи не став королем.
Це покровитель Польщі та Литви, дуже популярний в Іспанії саме тому, що його мати була з Габсбургів».
Спільним знаменником для королівства Іспанії та Польського королівства — яке разом з Великим князівством Литовським було в унії, з якої згодом у 1569 році виросла Річ Посполита — була велич і сила.
Це час Золотої доби — час інтенсивних контактів між іспанцями і поляками:
«Іспанія була велетенською імперією, тоді як Річ Посполита більше зосереджувалася на найближчому оточенні, але обидві були державами величезними за мірками тодішньої Європи. Існують певні припущення, що після вигнання євреїв з Іспанії — хоча слід пам’ятати, що вигнали не всіх, а лише тих, хто не бажав переходити на римо-католицьку віру — частина з них опинилася і в Польщі.
Частину тих євреїв назвали сефардами — від назви Сефарад, тобто топоніму "Іспанія" на івриті. Є підстави говорити, що кілька лікарів при дворі короля Сиґізмунда Старого та його сина Сиґізмунда Авґуста походили саме з цієї групи.
Тим часом у Севільї з’являється польський друкар Станіслав Полонус. А Саламанський університет — перший в Іспанії й взагалі в іспаномовному світі, визнаний четвертим у Європі — першим запровадив у навчанні геліоцентричну теорію Коперника. Вже тоді в Іспанії Коперника порівнювали з Колумбом».
Станіслав Цєхановський розповів про ще одну надзвичайно важливу постать для польсько-іспанських взаємин, якою був Ян Дантишек:
«За походженням він був поляком з німецького роду. Походив з Ґданська, звідси й латинізоване ім’я — Dantiscus. Хуан Дантіско — іспанською мовою. Він навчався в Краківській академії. Тричі був послом короля Сиґізмунда Старого при дворі імператора Священної Римської імперії Карла V, який водночас був королем Іспанії — Карлом I.
Згодом Дантишек став єпископом Вармії. Проте в період перебування в Іспанії він був знаний своїми гулянками і добрими відносинами, зокрема, з Ернаном Кортесом — славним конкістадором, який був переможцем ацтеків.
Його дипломатична місія полягала насамперед у здобутті підтримки імператора у війні з турками, у боротьбі з хрестоносцями, а також стосувалася так званих неаполітанських сум. Деякі дипломати й донині про них згадують. Йдеться, звісно, про посаг королеви Бони, про яку я за мить скажу трохи більше.
Повернувшись до Польщі, він став вармійським єпископом, і його життя набуло зовсім іншого характеру. Завдяки цій місії відносини між дворами значно пожвавилися».
Професор Цєхановський зазначає, що одним надзвичайно важливим, але зазвичай неусвідомлюваним, елементом історичних польсько-іспанських зв’язків того часу є те, що Бона Сфорца–Арагонська у 1518 році стала королевою Польщі як дружинна Сиґізмунда Старого.
Королева Бона сприяла розквіту культури Ренесансу, була меценаткою, сприяла культурі та ремеслам і торгівлі. Мала у володінні цілий ряд замків на терені сучасної України, зокрема Кременець. Побудувала потужну фортецю Бар на Поділлі:
«Зазвичай ми сприймаємо її як італійку — і це правда. Це рід Сфорца. Вона була людиною, яка привнесла на польські землі численні елементи італійської культури. Проте слід пам’ятати: вона — Бона Сфорца Арагонська. В Іспанії жінки до кінця життя зберігають перше прізвище по батькові й друге — по матері, і цього не змінюють.
Арагон — це, звісно, важко назвати прізвищем у сучасному розумінні, але наша королева була наполовину арагонкою. Вона знала іспанську мову, а також прищепила польському двору різні елементи культури, звичаїв і церемоніалу. Наприклад, це іспанські танці, які можна було спостерігати при польському дворі, походили з іспанізованого двору у королівстві Неаполь».
Історик наголошує, що відносини польських монархів з правлячою в Іспанії аж до 1700 року династією Габсбургів залишалися надзвичайно важливими. Наприклад, дві перші дружини Сиґізмунда Августа були габсбургівнами, які розмовляли іспанською мовою та мали тісні контакти з іспанським двором. З’являлися різні ідеї посадити інфантів на польський трон, а якщо це було неможливо, то Іспанія принаймні підтримувала кандидатури Габсбургів.
Проте з часом виникли певні не надто сприятливі моменти, стереотипи у баченні відносин між іспанцями та поляками:
«Починається період, коли Польщу сприймають як державу з досить дивною формою правління, адже це були зовсім інші політичні системи. В самій же Польщі з’являється питання інквізиції, питання надмірного католицизму іспанців.
Найгіршим, чим лякали дітей, було absolutum dominium — абсолютна влада, мовляв, якщо в Речі Посполитій буде погано, прийде така ж абсолютна влада, як в Іспанії. На цю тему існує чимало писемних джерел. Дуже часто негативний образ Іспанії приходив з Англії та Нідерландів — країн, які створили так звану "чорну легенду" Іспанії, яку використовували як інструмент політичної боротьби. І робили це надзвичайно ефективно. Часто поляки, таким чином, спиралися на джерела з другої або третьої руки.
Натомість, коли поляки безпосередньо контактували з іспанцями, виявлялося, що ті зовсім не такі пихаті й фанатичні, як їх змальовували, а навпаки. Маємо кілька свідчень, коли польський шляхтич, сповнений стереотипів, приїздив до Іспанії, подорожував нею і з подивом зазначав, що не бачить нічого з того, про що читав у єзуїтських школах чи в політичних памфлетах. Отже, безпосередні контакти мали позитивний ефект».
«Золота доба» XVI — XVII століття є надзвичайно позитивною для культурного обміну між двома протилежними куточками Європи. Професор Цєхановський:
«Відбувається інтелектуальний обмін, у Краківській академії з’являються поодинокі професори з Іспанії. Найвідоміший із них, мабуть, знайомий усім полякам зі школи, "доктор Ґішпан" зі славнозвісної фрашки Яна Кохановського.
Поляки називали його Ройзієм — Педро Руїс де Морос, який у цій фрашці постає людиною, що мало п’є на відміну від поляків, які його відвідують, і рано лягає спати. Хоча загальновідомо, що іспанці зазвичай лягають спати пізніше, ніж поляки. Вони пізно вечеряють. Педро Руїс де Морос був видатним професором римського права, спочатку в Краківській академії, згодом працював у Вільні. Був правовим радником короля Сиґізмунда Авґуста. Він нарікав на подорожі Польщею та Литвою. Проте так само Дантишек нарікав на подорожі Іспанією. Проблеми були подібні, передусім пов’язані з нічлігами.
Руїс де Морос, який походив з Арагону, ніколи не повернувся на батьківщину. Помер, ймовірно, у Литві».
У Польщі поступово відбувається проникнення іспанських широкого спектру впливів. Розповідає Станіслав Цєхановський:
«Звісно, слід згадати тут роль літератури. Це Сервантес, Лопе де Вега, який навіть написав твір "Король без королівства" про Владислава III Варненчика. Це Кальдерон де ля Барка, який згодом, у XIX столітті, повертається в Польщу разом із "Незламним князем" як літературна парафраза Юліуша Словацького.
Починає набувати популярності в Польщі чорний одяг і біле крижмо —плащ, який по-різному називали, але передусім знаний як "капа". Капа мала різні форми, іноді ближчі до класичного плаща, але загалом це було надзвичайно важливим культурним запозиченням. До речі, Генріх Валуа, наш короткочасний французький король, одягався приблизно в такому ж стилі.
Поступово в Польщі почали вживати іспанські вина і що цікаво, переважно солодкі. Сьогодні це радше десертні вина, адже в самій Іспанії переважають сухі. У порівнянні з угорськими, а тим більше з французькими винами, конкуренція тоді була не надто сильною».
І знову ж таки іспанські релігійні впливи були дуже поширеними у Золоту добу:
«Велику роль відігравали іспанські містики. Варто лише згадати святу Терезу з Авіли, святого Івана від Хреста і звичайно, центральну постать Ігнатія Лойолу — баска й іспанця, засновника Ордену єзуїтів.
Це був час Контрреформації і нових релігійних відносин, які тоді формуються. Надзвичайно популярною постаттю єзуїта був святий Станіслав Костка, хоча на Заході його часто плутають зі святим Станіславом, єпископом і мучеником. Я кілька разів бачив таку плутанину в романських країнах, що цікаво, не в Іспанії. В Іспанії загалом дуже добре розпізнають і чітко розрізняють ці дві постаті. Станіслав Костка помирає в молодому віці в Римі».
Професор Цєхановський під час своєї презентації згадав декілька видатних осіб з історії Польщі, які з різними місіями і намірами відвідали далеку Іспанію у XVII столітті:
«Ян Казимир, який ще до того, як став королем Польщі, саме з огляду на ці згадані зв’язки з Габсбургами вирушив до Португалії, яка на той час перебувала під владою Іспанії. Ян Казимир мав намір стати віцекоролем і іспанським адміралом, але французи його заарештували, і з цих планів нічого не вийшло.
Надалі тривали паломництва. У XVI столітті таким паломником був майбутній великий коронний гетьман Ян Тарновський. Це теж батько нашого великого короля Яна ІІІ Собєського, Якуб Собєський, який залишив надзвичайно цікавий опис свого паломництва до Компостели. Найбільше йому сподобалася Андалусія, і саме він залишив один із перших описів кориди».
Повна версія програми в прикріпленому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник